V. Підсумки уроку.

Вчитель. Таким чином, Володимир Ааронович Хавкін дійсно є всесвітньо відомою, легендарною особистістю. Його внесок у світову медицину, не дарма індуси й досі вважають його своїм рятівником, безцінний. Його робота по відродженню єврейської національної свідомості, освіти неймовірно значна. Ми, берданці, маємо пам’ятати і шанувати найвідомішого бердянця всіх часів. Дякую всім за увагу, участь у плідній роботі.

Використана література:

1. Поповский М. А. Судьба доктора Хавкина (1860 - 1930). – М. : Вост. литература, 1963. – 132 с.

2. Сорокина Т.С. История медицины: Учебник. В 2 – х т. – М. : РУДН, 1992.

3. Ганин В.С. Война с «черной смертью». От оборони к наступлению // Наука и жизнь. – №7. – 2006.

4. Електронний ресурс. Электронная еврейская энциклопедия. Хавкин Владимир.

5. Електронний ресурс. Раби Биньямин (Иегошуа Редлер-Фельдман) Ученый и его исповедь.

6. Електронний ресурс. Алабай В. Самый неизвестный человек.

Додаток л

4 Клас тема «Світло. Тематична композиція».

Пропонуємо використовувати легенду та опис свята Івана Купали, які проводилися вночі, а джерелом світла були багаття, місяць, квітка папороті.

На початку уроку вчитель розповідає, що Іванів день, Івана Купала – це одне із найважливіших свят наших предків, пов’язане з літнім сонцеворотом. Існувало повір’я, що сонце в цей день «грає» на світанку – переливається усіма кольорами веселки, занурюється у воду і знову з’являється на поверхні (немов купається). Напередодні дня Івана Купала за селом на мальовничому березі ріки встановлювали прикрашене квітками і вінками ритуальне дерево – «купайлицю» або «гільце». Це дерево уособлювало сили зла, тому його врешті-решт спалювали. Поблизу обрядового дерева розпалювали вогнище, з якого вогнища і починалося свято. Кожен, хто приходив сюди, повинен був принести дерев’яний уламок, яким можна було б підтримувати вогонь. Того ж, хто з’являвся з порожніми руками, чекало покарання «хто прийде без поліна, той піде без коліна». Господарі пропускали крізь вогонь худобу, щоб вигнати з неї нечисть. Матері спалювали сорочки хворих дітей, щоб у купальському багатті зникали їх хвороби. Коли вогнище трохи зменшувалося, молодь перестрибувала через нього. Наші предки робили це, щоб був „високий” врожай жита. Парубки та дівчата за характером стрибків намагалися вгадати майбутнє. Якщо у хлопця і дівчини, що стрибали разом, не розмикалися руки, то вони повинні були невдовзі одружитися. Дівчата кидали у воду купальські вінки – куди вони пливли, там і знаходилася її доля. Купальської ночі траплялися різні дива. Існувало повір’я, що в ту ніч на кущі папороті розцвітає багряна, схожа на жарину, квітка. Кому пощастить її зірвати і сховати від нечистої сили, тому відкриються таємниці всіх земних скарбів. За народним повір’ям, польові і лісові рослини лише тоді мають цілющу силу, коли їх збирають купальської ночі або на світанку, поки не зійшла „Іванова” роса.

Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять з місця на місце й шумом гілля розмовляє між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби й добути їх. Існує легенда, що дуже давно в одному селі неподалік від Кам’яної могили (м. Мелітополь) двоє хлопців змогли зірвати квітку папороті і знайшли у печері багато скарбів. Ці скарби колись сховали там розбійники. Один із хлопців був дуже жадібний і взяв для себе дуже багато цінних речей, тому печера поглинула його. Другий хлопець милувався красою коштовного каміння, тому печера відпустила його та ще й нагородила.