Показ наочного приладдя

Особливим прийомом показу є використання наочного приладдя, тобто предметів і зображень, що доповнюють зоровий ряд екскурсійних об’єктів та ілюструють матеріал.

На відміну від основного екскурсійного об’єкта, на якому зазвичай розвивається екскурсійна тема, наочне приладдя відіграє допоміжну роль, ілюструючи ту чи іншу конкретну думку.

Наочні приладдя класифікуються за двома групами: натуральні й образотворчі; останні, у свою чергу, підрозділяються за способами зображення на образні і схематично-умовні і за видами – на площинні, об’ємні, статичні та динамічні.

Велике місце наочні приладдя обіймають у тих екскурсіях, де широко застосовується метод відтворення епохи, події, історичної обстановки тощо, тобто в екскурсіях на історичні, літературні, театральні, музичні теми.

Застосовуються наочні приладдя й у міських екскурсіях з показом творів мистецтва. Так, корисно демонструвати фотографії чи портрети автора доробків, репродукції картин, плани, креслення будинків, ескізи, проекти, фотографії будинків, яких більше не існує.

Як наочні посібники використовуються також фотокопії документів, плани, карти, схеми, чи фотографії, інші зображення подій, їх учасників, книжкові ілюстрації тощо. Як засвідчує практика, застосування наочного приладдя збагачує екскурсію, привертає увагу екскурсантів, підсилює їх інтерес до змісту і підвищує ефективність сприйняття матеріалу, що викладається.

Демонструючи наочні приладдя, екскурсовод, звичайно, коментує їх. Приготовлене по темі наочне приладдя не потрібно показувати раніше, цього вимагає хід екскурсії.

Розповідь екскурсовода

Показ в екскурсії невіддільний від розповіді екскурсовода. Їхнє сполучення може бути різним. За допомогою розповіді екскурсовод акцентує увагу екскурсантів на об’єкті, а основні знання про зовнішній вигляд об’єкта, його будівлі, а часом і про процеси, що відбуваються, екскурсанти одержують за результатами власних спостережень.

Цей ефективний виховний прийом розвиває спостережливість у екскурсантів, активізує їх, але вимагає порівняно великих витрат часу й однорідного складу учасників екскурсії (школярі одного віку).

При іншій формі поєднання розповіді і показу дані про об’єкти екскурсанти одержують зі словесних повідомлень екскурсовода, а показ служить для їх конкретизації чи підтвердження. Цей прийом найчастіше застосовується в екскурсіях.

Розповідь може будуватися на основі як індуктивного (від часткового до загального), так і дедуктивного (від загального до часткового) прийомів.

Висвітлення підтеми можна починати з викладу загальнотеоретичних питань, використовуючи час переїзду від одного об’єкта до іншого. У такому випадку показ об'єкта служить ілюстрацією уже відомого екскурсантам положення.

Однак значно ефективніше прийти до загальних положень на прикладі аналізу екскурсійного об’єкта. Розповідь екскурсовода, так само як і показ, будується на дидактичних принципах, систематичності і послідовності викладу знань, переходу від відомого до невідомого.

Форми розповіді під час екскурсії можуть бути різними, однак в основі кожної з них повинні лежати взаємозв'язок, взаємопроникнення розповіді та показу. Розповідь не повинна бути самодостатньою. В екскурсії найчастіше вживаються такі прийоми розповіді: довідка, опис чи характеристика об’єкта, пояснення, коментування.

Особливо широко застосовуються довідки в багатопланових (оглядових) екскурсіях. Довідка повинна фіксувати головне і бути лаконічною. У багатоплановій (оглядовій) екскурсії не слід повідомляти екскурсантам багато цифр, імен, дат. Вибравши з них найбільш істотні, бажано пов'язати їх з матеріалом, що добре відомий слухачам.

При значному числі архітектурних споруд, включених до маршруту екскурсії, точну дату спорудження будинків краще замінити вказівкою на століття чи десятиліття. Розміри будинків варто давати лише при характеристиці унікальних споруд, замінюючи їх порівняльними даними (наприклад, у два рази вищий за навколишні будинки тощо).