Використана література:

1. Экскурсия прослушанная при посещении музея им. П.П. Шмидта.

2. Жукова Н.А., Ноздрина Л.Ф. Музей П.П. Шмидта в Бердянске: Путеводитель.

3. Руднев А. 140 лет с дня рождения Шмидта // Бердянские ведомости. – 2007. - №5.

4. Ищук В.П., Михайличенко В.И. Бердянск: Город на побережье Азова. Историко-краеведческий справочник-путеводитель.

5. Кривошей М.Ф.. Огульчанский А.Я., Иванченко А.В. Северное Приазовье. Путеводитель.

Бесіда для учнів 10-11х класів студента 41 групи соціально-гуманітарного факультету

Романченко Віталія

Тема: Володимир Хавкін - видатний бердянець

Мета: висвітлити та проаналізувати життєвий шлях видатного жителя Бердянська В.А. Хавкіна, а також дати історичну оцінку даній особистості; розвивати в учнів уміння працювати з історичними джерелами і на основі їх робити висновки та узагальнення, давати оцінку історичному діячеві і висловлювати свою точку зору щодо нього; на прикладах життя і діяльності В.А. Хавкіна виховувати в учнів патріотизм, толерантність; формувати історичний тип свідомості.

Обладнання: картки з документами та ілюстраціями, підручники, виставка літератури «Бердянець із світовий ім’ям», вирізки з газет стосовно В. Хавкіна, фотографії.

Тип уроку: бесіда-диспут.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

- Аналізувати життєвий шлях В.А. Хавкіна, давати історичну оцінку його особистості.

- Визначати хронологічну послідовність основних подій.

- Порівнювати їх наслідки та значення.

- Розвинути вміння працювати з історичними джерелами і на основі їх робити висновки та узагальнення, давати оцінку історичному діячеві і висловлювати свою точку зору щодо нього.

Хід уроку

І. Організаційний момент (2 хв.)

Діяльність вчителя. Вітається з учнями, просить учнів дістати зошити і підручники, вішає на дошку портрет В.А. Хавкіна

Діяльність учнів. Діти вітають викладача, викладають на парти зошити, підручники, та інше канцелярське приладдя, готуються до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів (3 хв.)

Діяльність вчителя.

• Сьогодні ми зібрались ознайомитися або пригадати події, факти стосовно постаті видатного нашого земляка В.А. Хавкіна – людини, яка врятувала від смерті десятки тисяч людей, внесла і залишила по собі безцінний внесок у світову медицину. Що Ви знаєте про Володимира Аароновича Хавкіна?

Діяльність учнів. Бажаючі учні відповідають на поставлені запитання, висувають свої припущення, користуючись знаннями, набутими поза школою.

III. Мотивація навчальної діяльності (2 хв.)

Учитель. Таким чином, не зважаючи на світову славу, навіть жителі Бердянська, переважно, не мають чіткого уявлення про Володимира Аароновича. Сьогодні, ми з вами ліквідуємо цей пробіл.

Учні уважно слухають вчителя, звертаючи свою увагу на мінусах відсутності в Бердянському суспільстві історичної пам’яті.

IV. Вивчення нового матеріалу (20 хв.)

Доповіді виступаючих:

Учень 1

Народився під ім’ям Маркус-Вольф (евр. Мордхе-Волф) в Одесі у сім’ї вчителя казенної єврейської школи Аарона Хавкіна і його дружини Розалії Дувід-Айзіковни Ландсберг. Вчився в хедері, у 1879 році закінчив Бердянську класичну чоловічу гімназію. З ранніх років Хавкін відрізнявся блискучими здібностями, неймовірною працьовитістю, чіткою спрямованістю інтересів. У 1884 р. закінчив Новоросійський університет в Одесі, де його вчителем був Ілля Мечников, під впливом якого Хавкін зацікавився зоологією простих. У студентські роки вступив в кружок революціонерів-народників за що двічі був вигнаним з університету і піддавався арештам. Проте після їх звернення до тероризму залишив політичну діяльність.

Як єврей Хавкін не мав можливості вести наукові дослідження в Росії. Університетське керівництво, прагнучи відкрити талановитому студентові дорогу до наукової кар’єри, запропонувало Хавкіну прийняти православ’я. Проте Хавкін відхилив цю пропозицію. У 1881 І. Мечников переїхав до Швейцарії. У 1888 році Хавкін послідував за Мечниковим і обійняв посаду приват-доцента Лозанського університету. У 1889 р. він по рекомендації І. Мечникова став співробітником Пастерівського інституту у Парижі. Головним напрямом робіт Хавкіна був захист людського організму від інфекційних хвороб за допомогою сироваток і вакцин. До 1892 року Володимир Хавкін створив першу ефективну вакцину проти холери, довівши на самому собі її безпеку для людини. У 1892 р., коли в Росії лютував голод, а за ним спалахнула епідемія холери, Володимир запропонував свої послуги російському уряду. Власті, проте, відмовилися від допомоги єврея. Оскільки доти медицина була безсила проти цієї хвороби, британським урядом була надана можливість Хавкіну випробувати його вакцину в Індії, де в цей час лютувала епідемія холери, що відносила сотні тисяч людей життя. На початку 1893 р. Хавкін відправився до Індії як державний бактеріолог і майже за два роки, налагодивши виробництво вакцини, особисто брав участь у вакцинації понад 42 000 осіб. В результаті, серед прошедших вакцинацію захворюваність холерою і смертність від неї скоротилися в десятки разів. Щеплення вакцини Хавкіна стали після цього масовими і застосовуються в покращеному вигляді до цих пір. Таким же вирішальним був внесок Хавкіна в боротьбу з чумою, епідемія якої уразила в 1896 р. друге за величиною місто Індії Бомбей і його околиці. Прибувши туди на прохання властей, Хавкін в найкоротші терміни створив першу ефективну протичумну вакцину, знову довів її безпеку спочатку на собі, а потім протягом декількох років безпосередньо брав участь у вакцинації населення. Створена Хавкіним в Бомбеї невелика протичумна лабораторія стала згодом найбільшим в Південно-східній Азії дослідницьким центром у галузі бактеріології і епідеміології і з 1925 р. і до сьогодні носить назву Інститут імені Хавкіна.

У 1897 р. королева Вікторія нагородила Хавкіна одним з вищих орденів Британської імперії. На честь його в Лондоні був дан прийом, на якому були присутні англійські медики. З вітальним словом виступив знаменитий хірург Лістер, поздоровлюючи Хавкіна за все те добре, що той зробив для Індії і тим самим і для Великобританії, Лістер відмітив, що зі всього мерзотного, що є в світі, найогидніше – антисемітизм.

У 1904 повернувся до Швейцарії. У 1915 в англійському військовому міністерстві керував щепленнями для англійських солдатів, які вирушали на Першу світову війну.

Вчитель задає питання. 1) Отже, якими були політичні вподобання Хавкіна, якою була їх еволюція? 2) Чи впливала національність Хавкіна на його майбутнє у Росії? 3) Що вплинуло на його медичні досліди, як до них відносились на Батьківщині? 4) Що змусило Хавкіна покинути Росію? Чи правильно він вчинив?

Діяльність учнів. На основі виступу кожного з учнів, інші присутні учні відповідають на запитання вчителя, аналізують життєвий шлях та внесок у світову медицину Хавкіна, беруть участь у дискусії: 1) Хавкін був членом студентського гуртка революціонерів – народників, але, будучи поміркованою, толерантною людиною, не підтримав радикальну, терористичну, діяльність даної сили. Про його ідейність свідчать численні арешти;

2) Через єврейське походження, Хавкін не міг вільно займатись наукою у Росії. Очевидно антисемітизм мав значні корені в Росії, але як вірний син свого народу від не відмовився від рідної віри. 3) Коли в Росії розпочалась епідемія холери, Хавкін, як медик, що займається інфекціями, намагався допомогти народам імперії, але через свої походження, Російський уряд не забажав впроваджувати вакцину Хавкіна у виробництво, що коштувало життів сотень тисяч громадян Росії. 4) Хавкін полишив Росію на пропозицію Британського уряду, оскільки в Індії лютували численні епідемії. Він вчинив правильно, оскільки зумів врятувати тисячі індусів. Народи Індії і досі пам’ятають свого рятівника.

Учень. Спосіб життя, який вів Володимир Хавкін, був гранично скромний, навіть аскетичний. Власні кошти, завдяки високій платні, він витрачав на філантропічні цілі, анонімно допомагаючи добродійним суспільствам і що просто мало потребу. Вся його подоба дихала скромністю і благородством. «Не пам’ятаю людину скромнішої, тоншої і розвиненішої душі, до такої міри вірного своїм принципам», – писав про нього доктор Гилель Яфе.

Останні 15 років життя Хавкін прожив в Парижі, присвятивши себе дотриманню заповідей іудаїзму. Про свою дорогу до іудаїзму Хавкін говорив мало. В цей час Хавкін написав свою відому статтю «Апологія ортодоксального іудаїзму», в якій він, проаналізувавши значення іудаїзму в історії єврейського народу, робить висновок про те, що прихильність релігійному способу життя є єдиною можливістю збереження єврейського народу. У цій статті є наступне зауваження: «Завжди, що б я не робив, я розумів, що тягар відповідальності, яку несе мій народ, постійно лежить і на моїх плечах. Ця думка була моєю дороговказною зіркою протягом всього життя».

У ті дні Сіоністський рух добився значного успіху – була оголошена Декларація Бальфура. Хавкін, проте, не розділяв загального захвату: у Індії він добре вивчив колоніальну політику Великобританії. Підтримуючи ідею відтворення єврейської держави в Землі Ізраїлю, він стверджував, що єврейським воно виявиться лише в тому випадку, якщо буде засновано на релігійних принципах. Він відкрито говорив про розчарування, яке чекає євреїв, і багато його сумних передбачень з часом виправдалися.

Разом з друзями Хавкін написав роботу про права євреїв в Ерец-Ісраель і діаспорі і запропонував її увазі учасників Женевській мирній конференції. У 1920 р. він стає членом центрального комітету Усесвітнього єврейського союзу (Альянсу), першій міжнародній єврейській організації, заснованій в 1860 р. і переслідуючій філантропічні і просвітницькі цілі. На цій посаді Хавкін боровся з тенденціями, що асимілювали, захищав цивільні права євреїв в країнах Східної Європи. За дорученням Альянсу і іншої філантропічної організації – Єврейського суспільства колонізації – Хавкін їде до Росії, Польші і Литві. Тим він зближується з єврейством цих країн і набуває популярності. Приділяючи особливу увагу стану суспільної охорони здоров’я серед євреїв, він помічає, проте, і багато що інше – зокрема, зміни в єврейському побуті.

З 1928 року Хавкін постійно жив у Швейцарії, в Лозанні. Опублікована в 1939 році британським урядом так звана «Біла книга», що різко обмежувала в’їзд євреїв у Ерец-Ісраель, абсолютно його приголомшила, хоча сам він давно передбачив приблизно такий поворот подій.

Вчитель. Якою була суспільно – політична діяльність, релігійний світогляд Хавкіна? Якою він бачив майбутню єврейську державу?

Бажаючі учні приймають участь у бесіді, відповідають на запитання:

Учень 1. Хавкін, будучи людиною скромною, був щирим прихильником іудаїзму, закликав свій народ жити з вірою в Бога, брав участь у діяльності єврейських організацій, став одним з очільників Всесвітнього Єврейського Союзу, проводячи значну роботу із захисту і консолідації єврейського народу.

Учень 2. Хавкін бачив майбутню єврейську державу – Ізраїль –побудованою на релігійній моралі і принципах, застережував євреїв від небезпеки зійти з цього шляху.

Учень 3. Він також є автором праці про права євреїв, заслужив беззастережний авторитет серед них, все життя боровся проти політики європейських держав у сфері обмеження прав євреїв. «Біла книга», що обмежувала право євреїв на в’їзд до Палестини, викликала його обурення як гуманіста, та захисника рівноправ’я народів.

Учень 3. У квітні 1929 р. Хавкін побував в Берліні. Він зайшов в бюро суспільства «Езра», заснованого німецькими євреями ще в 1884 р. для заохочення єврейської колонізації в Ерец-Ісраель (включаючи Сирію), і повідомив, що вклав в лозаннский банк гроші, які після його смерті повинні стати фондом матеріальної допомоги иешивот, що має потребу Східної Європи. Хавкін запропонував керівникам «Езри» роль розпорядників фонду і детально обговорив це питання з головою суспільства доктором Джемсом Симоном і головним секретарем, істориком Мордехаєм Вішніцером. На цій зустрічі були визначені статут і форма роботи фонду.

Свою духівницю Хавкін сформулював в своєму останньому листі: «Я помістив в банк гроші у формі коштовних паперів. Відсотки від цих засобів слід відраховувати до фонду допомоги вивченню іудаїзму. Допомога повинна виявлятися у вигляді субсидій початковим релігійним школам (талмуд-тора) в Польщі, Еаличині, Румунії, Литві, Угорщині та інших країнах Східної Європи. Вважаю своїм боргом підкреслити, що ця матеріальна допомога жодним чином не може служити засобом тиску на иешивот з тим, аби вони в чомусь змінили порядок або зміст занять. Наприклад, я особисто вважаю, що такі предмети з області природничих наук, як фізика, хімія, біологія, геологія, космографія, є корисне збільшення до основної учбової програми иешивот. Вийшовши із стенів иешивот, що вчаться, завдяки знайомству з цими дисциплінами, не будуть засліплені, як це буває інший раз, досягненнями світської науки і не перекреслять з такою легкістю велику важливість знань, здобутих в йешиве. Доречно також подумати, що було б добре і корисно, якби учнів йешивот виучували якому-небудь ремеслу, н зразок роботи годинникаря або ювеліра, або іншій прикладній справі, як в давнину це було заведено в благословенній пам’яті мудреців наших. Надалі це було б засобом годуватися власною працею, избегнув нужди і убогості. Проте, наскільки ні розумно розвивати цю ідею як справедливу, мені відомо, що деякі керівники йешивот вважають її шкідливими. Тому я знову підкреслюю їх повну свободу в цьому питанні, так само як і те, що матеріальна допомога не може бути використана як засіб змінити їх волю. Йешивот, що субсидується, слід допомагати справою і порадою виключно з відома їх керівників і в таких питаннях, як режим в гуртожитках, форма одягу, гігієна і тому подібне. Вирішальна гарантія існування єврейських общин у всі часи (і, особливо, зараз) – те, що вони висували духовних предводителів, пошана і преклоніння перед якими була заснована на їх великих пізнаннях в Торе. Релігійні школи і училища – а лише вони готують духовних лідерів, викладачів і рабинів, чий авторитет для мільйонів євреїв Східної Європи непорушний, не дивлячись на розруху і потрясіння, – і є ці вогнища традиційного виховання, що живлять протягом багатьох поколінь інтелектуальне і етичне життя єврейського народу. Їх потреби і поневіряння відомі всякому, хто там бував: у подібних умовах їм доводиться продовжувати свою справу – і тому я вважаю своїм обов’язком скласти Даний заповіт. Залишилося лише виразити побажання, аби за мною послідували інші, доповнивши і поліпшивши покладений мною початок». Володимир Хавкін помер в Лозанні 28 жовтня 1930 року. Після його смерті банк повідомив «Езре», що фонд допомоги йешивот має на своєму рахунку 1.568.852 швейцарських франків (близько 300 тисяч доларів). Хавкін залишив також величезний архів, що зберігається в Єврейському університеті у Єрусалимі (кампус Гиват Рам).

Вчитель. Ким більше на вашу думку був Хавкін: медиком, чи політичним діячем?

Учні, використовуючи набуті знання, відповідають на дискусійне питання вчителя:

Учень 1. Я вважаю, що Хавкін, перш – за все, був політиком, оскільки всі свої гроші він направляв на утвердження національної свідомості євреїв, будівництво єврейських шкіл тощо.

Учень 2. Думаю, ми – Бердянці – маємо пам’ятати про Хавкіна все ж таки і як медика, всесвітньо відомого мікробіолога, що врятував світ від холери і чуми.

Учень 3. Думаю, Хавкін мав ще одну спрямованість – він був освітнім діячем, оскільки у своєму останньому листі він інструктував, спрямовував діяльність єврейських шкіл, які він власне і фінансував. Вважаю, що він був дійсно талановитою, непересічною особистістю, що змогла внести значну лепту і у медицину, і у становлення національної освіти єврейського народу, і в розвиток загальнолюдських гуманістичних цінностей.