1.2.2. Джерела педагогічного краєзнавства

До основних джерел краєзнавства (історичного, географічного, педагогічного, етнографічного, літературного) традиційно відносять:

• краєзнавчу бібліографію;

• картографічні джерела;

• архівні джерела;

• усні джерела (фольклор: казки, легенди, думи, пісні, прислів’я, приказки тощо);

• статистичні джерела;

• спостереження за об’єктами і процесами природи;

• друковані джерела (підручники, довідники, енциклопедії, путівники, карти, журнали, газети тощо);

• пам’ятки історії та культури, пов’язані з історичними подіями в житті краю, розвитком суспільства і держави, а також твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність.

Краєзнавча бібліографія є важливим засобом збирання інформації про літературу. Її завданням є виявлення, облік, характеристика і пропаганда краєзнавчої літератури. Краєзнавча бібліографія досить різноманітна за видом видань, за призначенням і повнотою відбору літератури, за періодичністю випуску і періодом, який охоплюється, за тематикою. Майже в усіх обласних, а також у багатьох міських і районних бібліотеках, крім загальних каталогів, є спеціальні каталоги краєзнавчої літератури.

Картографічні джерела. У краєзнавчих дослідженнях карти виступають як джерелом інформації, так і засобом демонстрації результатів, здобутих іншими способами. Карта виступає як своєрідне джерело знань і є підсумком краєзнавчої роботи.

Офіційні джерела – це державні, історичні, обласні, міські, архіви, музейні фонди, бібліотеки, що є охоронцями багатовікової документальної спадщини як величезного народного надбання.

Усні джерела. Це пам’ятки усної словесної творчості, яка розвивалася упродовж сотен тисячоліть. До усних краєзнавчих джерел слід віднести бесіди, які відбуваються під час зустрічей з людьми.

1.2.3. Методи теоретичного пізнання у педагогічному краєзнавстві

До теоретичних методів наукового пізнання, які застосовуються дослідником на кожному з етапів краєзнавчої діяльності, відносять аналіз літератури, архівних матеріалів, музейних справ, документації, продуктів діяльності людини; аналіз понятійно-термінологічної системи; аналогії, що основані на спільності фундаментальних законів діалектики для процесів природи; побудова гіпотез, уявного експерименту, прогнозування, моделювання.

Охарактеризуємо їх:

• метод відбору і аналізу літературних джерел, що стосуються об’єкта вивчення (архівні матеріали, документації, книжки, підручники, навчальні посібники, науково-популярні, наукові монографії, енциклопедії, довідники тощо), статті з періодики та праці наукових конференцій;

• порівняльний метод застосовують для визначення подібних до вже відомих і відмінних рис об’єктів, що вивчаються. Пошуково-дослідницька спрямованість краєзнавчої роботи неможлива без самостійного вирішення проблем шляхом постановки завдань, планування пошуку, висування припущення (гіпотези дослідження), знаходження прийомів і способів його розв’язування, періодичних і систематичних спостережень, узагальнення фактів і відомостей;

• статистичні та математичні методи, до яких відносяться вивчення кількісних показників у характеристиці краєзнавчих об’єктів і явищ (метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань тощо);

• картографічний метод один із найпоширеніших у краєзнавстві, його застосовують як для підготовки картографічної основи краєзнавчої подорожі, експедиції, так і для вивчення маршруту, району подорожі. Картою широко користуються і під час підготовки до краєзнавчої подорожі. За нею проводиться орієнтування на місцевості, топографічне знімання окремих ділянок траси маршруту, її прийнято вважати особливою формою просторового моделювання, адже карта – це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об’єкти, явища, зв’язки і взаємозалежності, що належать до цієї території. Карта виконує подвійну роль: по-перше, виступає результатом досягнутого рівня знань про територію, по-друге, є інструментом пізнання, який дає змогу піднятись на більш високий рівень знань;

• методи особистих бесід та анкетування: письмове або усне опитування місцевих краєзнавців чи просто бесіди з місцевим населенням за певною анкетою чи спеціально складеними питаннями для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища. Особливо цінні бесіди з краєзнавцями, старожилами і фахівцями. Збираючи під час краєзнавчої подорожі різні відомості, потрібно звертати особливу увагу на їх достовірність, точність і повноту. Цей метод може застосовуватись як під час польових, так і під час стаціонарних форм краєзнавчої роботи.

• Моделювання – загальнонауковий метод, застосування якого дає змогу вивчати об'єкт не безпосередньо, а за допомогою ідеальної (уявної) чи матеріальної моделі. Прикладом є карти та картосхеми.