Тема: Цілющі трави Північного Приазов’я (4 клас).

Після проведення організаційного етапу уроку вчитель з метою мотивації учнів до навчальної діяльності використовує розповідь про цілющу траву – спориш. На території Кам’яних могил (між селами Назаровка Донецької і Розівка Запорізької областей) можна зустріти багато різноманітних квітів. І майже з кожною з них пов’язана якась легенда. Так, наприклад, проростає на території заповідника надзвичайна квітка – спориш, назва якої походить від прикметника «спорий», тобто швидкий. Адже моріжок і справді дуже швидко відростає, поновлює відрізані, стоптані, ушкоджені стебельця. Тож люди по цій густій, пухнастій траві ходять, птахи і тварини пасуться, вози і машини їздять, а їй все байдуже. Вона собі росте. Бо, як розповідає легенда, наділила її такою силою стійкістю чаклунка.

А було це так. Пішла якось стара знахарка в гори по трави. Втомилася, присіла спочити. Дивиться, а назустріч їй піднімається з долини маленька зелена травичка. Цікаво стало чаклунці, куди і з якою метою прямує рослина.

• Люди мене витісняють, зовсім життя немає. Рвуть, переорюють, нищать. Не хочу нікому заважати, – поскаржилася та.

Розгнівалася чаклунка і вирішила помститися нерозумним людям, умовивши травичку повернутись.

• Тепер, – сказала вона, - ти будеш заселяти городи, сади, поля, дороги, стежки… Людина буде виганяти тебе, але нічого з того не вийде.

Як сказала чаклунка, так і сталось. Що не робили люди, а позбутись травички не могли. І подумала людина: чи не можна застосувати цю рослину собі на користь? Вона он яка здорова й сильна! Нехай же цією силою і здоров’ям поділиться з нами.

І трава з радістю стала дарувати людям здоров’я, а тваринам і птахам – їжу. Усі були щасливі.

Ось так прорахувалася стара чаклунка. Подарувала людині доброго помічника і цілющі ліки у вигляді відвару (1 чайна ложка на склянку окропу), порошку, свіжого соку з квітучої рослини. А це чудовий протизапальний засіб, сечогінний і такий, що регулює обмін речовин.

Спориш уміє виганяти каміння із жовчного міхура і нирок, допомагає лікувати туберкульоз легень, покращує апетит і допомагає всім худеньким набрати ваги. А найголовніше те, що саме спориш скидає «капкан» з ніг – лікує подагру, виводячи з організму солі сечової кислоти (урати). Коли дивишся на стежинку, мережану цією густою вузлуватою зеленою травичкою, так і хочеться назвати її «та, що скидає капкан із ніг людини». Свіжий сік рослини лікує зовнішні гнійні рани.

Травою споришу добре миється посуд. А з корінців можна приготувати фарбу синього кольору.

Називають цю рослину в народі по-різному: спориш, гусятниця, горець птичий, гречка, трава-мурава, моріжок. Наукова назва – Polygonum aviculare.

Тема: Квітка – золотий бутон щастя (4)

Розповідь на початку уроку. Зустріти цю легендарну квітку можна на території Кам’яних могил.

Йдеться про чарівну квітку тюльпан. За форму, подібну до чаші або ліхтарику, складеного із яскраво забарвлених пелюсток, на Батьківщині (в Туреччині) їй дали назву «дюльбаш» – чалма, а звідси – слово «тюрбан». Краса тюльпан оспівана багатьма поетами – навіть розкішна троянда може позаздрити.

Багато відомих людей – фараонів, імператорів, королів – безмірно любили цю квітку, влаштовували на її честь бали, свята. А ще люди продавали тюльпани, збагачуючись на їх красі.

Цікаво, що кожен народ ставився до них по-своєму. Німці вбачали у цій квітці бездушну, пусту жінку, яку цікавить тільки розкішне вбрання. Існує навіть прислів̕я про таку горду красуню: чарівна з обличчя, але порожня, як тюльпан.

У Англії до цієї квітки ставляться поетичніше. У казці розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер погойдує малих до самого ранку. Одна господиня вийшла вночі з ліхтарем до власного саду і побачила, що в тюльпанах сплять чарівні малята. Їй це дуже сподобалось. І цієї ж ночі жінка насадила ще більше квітів, аби розмістити в них усіх малюків добрих фей та чарівниць. Світлими місячними ночами вона годинами милувалась, як солодко сплять крихітні створіння. Спочатку феї хвилювались за своїх малюків. Але побачивши, з якою любов’ю жінка ставиться до них, заспокоїлись, і наділили її тюльпани найдивовижнішим забарвленням і чудесним трояндовим запазом. Феї благословили цю жінку – і вона жила щасливо до самої смерті.

У «Кам’яних Могилах» не люди, а природа щедро насадила дикі золотаві тюльпани.

Колись саме в такому золотистому, щільно замкненому бутоні перебувало людське щастя. Ніхто не міг дістатися до нього ні силою, ні хитрощами, ні заклинаннями. Йшли до тієї квітки, як свідчить легенда, і старі й молоді, здорові й каліки; йшли царі з шляхетним почтом і жебраки з ковінькою; йшли багаті марнотратці й бідні трудівники з мозолями на руках. Але все марно щастя не давалось до рук.

Та ось одного разу в степу між кам’яних могил, де росла ця квітка, проходила бідна натомлена жінка. Вела вона за руку свого маленького хлопчика здаля помітила золотавий батончик, про який багато чула. Вона не сподівалася його відкрити, прагнула тільки подивитись на квітку, у якій ховалося щастя. Тихенько, із завмиранням серця наблизилася жінка до тюльпана… Раптом хлопчик, побачивши осяйний бутончик, вирвався з рук і дзвінко сміючись, кинувся до квітки.

І – о диво! Тієї ж миті бутон розкрився…

Те, що непідвладне було ні силі, ні хитрощам, зробив веселий, щасливий. Безтурботний дитячий сміх. Ось де воно, щастя! В нас самих. Треба тільки зуміти знайти його.

Можливо, саме заради такої миті щастя поспішають люди до заповідника «Камя’ні Могили» навесні, де, немов поцілунки сонячних променів, розквітають жовті дикі тюльпани.