ЛЕКЦИЯ 3. Методы научного исследования

ПЛАН

1. Понятие о методе исследования.

2. Классификация специфических педагогических методов исследования в физическом воспитании и спорте.

3. Характеристика методов получения ретроспективной информации.

4. Характеристика методов сбора и обработки поточной информации.

5. Характеристика методов оценки эффективности учебно-воспитательного процесса.

1. Понятие о методе исследования.

Деятельность человека в любой форме – научной, учебной, оздоровительной, тренировочной, воспитательной – определяется целым рядом факторов. Конечный результат зависит не только от того, кто действует, или на кого или на что направлена деятельность, а и от того, как происходит этот процесс, какие способы, приемы, средства при этом использовались. Это и есть проблема выбора метода.

Метод исследования – это совокупность приемов практического или теоретического усвоения педагогической деятельности; решение конкретных образовательных задач; комплекс интеллектуальных действий, логических процедур, при помощи которых педагогическая наука пытается найти истину, подтвердить или опротестовать ее.

Некоторые ученые называют научный метод – путь, при помощи которого достигается поставленная цель (Кохановский В.П.).

Основная функция метода – внутренняя организация и регулирование процесса познания или практического изменения действительности. Правильно подобранный метод дисциплинирует поиск истины, экономит силы и время исследователя, помогает избежать ошибки.

2. Классификация специфических педагогических методов исследования в физическом воспитании и спорте.

Методы исследования постоянно развиваются и совершенствуются под воздействием других наук и разных областей педагогической науки, теории и методики физического воспитания и спорта.

В педагогических исследованиях применяются преимущественно общенаучные методы (не один какой-то метод, а их комплекс).

Одним из главных требований педагогического исследования является надежность его положений и выводов, которая обеспечивается адекватными задачами, методами и надежными средствами сбора и обработки информации. При нарушении этих правил бесполезно ждать надежных результатов.

К самым распространенным специфическим педагогическим методам исследования в физическом воспитании и спорте, которые широко используются в практике научной работы и позволяют получить достоверные результаты относятся:

Методы оценки эффективности учебно-воспитательного процесса

Методы получения ретроспективной информации

Методы сбора и обработки поточной информации

3. Характеристика методов получения ретроспективной информации.

Методы получения ретроспективной информации позволяют выявить, что было сделано по данной проблематике другими авторами, и выяснить, что осталось не изученным или малоизученным. Изучение научной и методической литературы, рукописей, архивных материалов, материалов на магнитных носителях, которых характеризуют историю и современное состояние объекта, который изучается, служит способом создания предварительного представления и исходной концепции о предмете исследования, его стороны и связи.

Работа с литературой начинается из составления списка работ, которые необходимо изучить, их перечня, научного описания. (перечень книг, учебников, учебных и учебно-методических пособий, монографии, журналы, статьи в сборниках научных и методических трудов, тезисы докладов на конференциях, рефераты, авторефераты, диссертации и т.д.) Чтобы охватить всю литературу по избранной проблематике необходимо пользоваться систематическим и алфавитными каталогами, справочно-библиографическими указателями, электронными каталогами, информацией о новой литературе.

Нужно завести карточки на каждый источник (можно в компьютере). Важно правильно указать автора или редактора книги, статьи и т.д. название и год издания, том, выпуск и номер издания; количество страниц в книге, страницу с которой взята цитата.

Для того чтобы познакомится с книгой нужно сначала прочитать аннотацию, введение, предисловие, заключение и просмотреть содержание источника. Полученная информация позволит определить способ обработки издания: глубокое изучение с конспектированием; выборочное изучение с выписками; общее ознакомление с аннотациями.

Иногда при анализе исследуемой проблемы наряду с печатными материалами используют рукописные и архивные материалы, в которых сохраняются отчеты, протоколы заседаний, акты проверок, стенограммы выступлений, доклады по вопросам исследуемой проблемы за определенный этап развития системы физического воспитания или спортивной тренировки.

Опрос о ретроспективных событиях, как и метод сбора поточной информации (ІІ группа), может проводится в таких формах: интервью (устный опрос); анкетирования (письменный опрос); беседы (многостороннее обсуждение поднятой проблемы); экспертный опрос и тестирование со стандартными формами оценки результатов опроса.

Бесіда – це метод одержання інформації шляхом двосторонньо­го або багатостороннього обговорення порушеної дослідником про­блеми, або окремих її аспектів. Вона передбачає одержання інформа­ції про явище, яке вивчається, в логічній формі від обстежуваної осо­би, членів групи, яка досліджується, та від оточуючих людей (батьків, педагогів, глядачів тощо). Наукова цінність методу полягає в контакті дослідника з учасниками дослідження, можливості одержа­ти інформацію оперативно й уточнювати її при необхідності в процесі дослідження. Всі учасники бесіди виступають активними сторона­ми.. Бесіди можуть бути формалізованими і неформалізованими. Формалізована бесіда передбачає стандартизовану постановку питань і реєстрацію відповідей на них, що дозволяє досліднику шви­дко групувати й аналізувати одержану інформацію.

Неформалізована бесіда проводиться за не жорстко стандартизованими питаннями, що дозволяє послідовно ставити додаткові питання, зважаючи на ситуацію, яка складається під час бесіди. В ході бесіди, зазвичай, досягається тісніший контакт між дослідником і респондентами, що сприяє одержанню повнішої і глибшої інформа­ції.

У практиці педагогічних досліджень вироблені певні правила ви­користання методу бесіди, а саме:

- обговорюють лише питання, безпосередньо пов'язані з про­блемою, що досліджується;

- питання формулюють чітко і ясно, враховуючи рівень компетентності співрозмовника;

- підбирають і ставлять питання в зрозумілій формі, яка спону­кає респондентів давати розгорнуті відповіді;

- у процесі бесіди уникають некоректних питань, враховують стать, настрій, суб'єктивний стан співрозмовника;

- бесіду ведуть так, щоб співрозмовник бачив в особі дослідни­ка товариша, який проявляє щирий інтерес до його життя, думок і прагнень;

- бесіду не проводять квапливо або в збудженому стані;

- вибирають таке місце і час бесіди, щоб ніхто не заважав її проведенню;

- під час бесіди підтримують доброзичливий настрій, зазвичай, процес бесіди не протоколюють, але за необхідності роблять для себе помітки, які дозволяють після спілкування повно відтворити хід бесіди і запротоколювати її. В окремих випадках, зі згоди респондента, використовують магнітофон або диктофон.

В одних випадках мета бесіди може приховуватися від респонде­нта, оскільки так можна досягнути більшої достовірності даних, в інших – навпаки, спроба одержати об'єктивну інформацію за допомогою опосередкованих питань може викликати негативну, скептич­ну реакцію учасників бесіди. Особливо висока вірогідність подібної реакції у людей із завищеною самооцінкою. До більшої відвертості і щирості таких співрозмовників спонукає звернення про допомогу і підвищена зацікавленість дослідника в одержанні необхідної інфор­мації. Відвертість бесіди підвищується, якщо дослідник не робить записів.

Деякі автори (П.І. Образцов) розглядають цей метод як самостійний.

Недоліком цього методу є велика затрата часу на збір інформації, що звужує можливості його широкого використання. Здебільшого він використовується тоді, коли треба опитати небагато респондентів, які є, зазвичай, VІР-персонами.

Інтерв'ю — це метод одержання інформації шляхом усних відповідей респондентів, на систему питань, які усно ставляться дослідником; спеціальний вид цілеспрямованого спілкування з однією осо­бою або групою осіб.

В основі інтерв'ю лежить звичайна бесіда, яка відрізняється тим, що ролі співрозмовників закріплені і нормовані, а мета визначається задумом і завданнями дослідження.

За метою, яку прагне реалізувати дослідник, розрізняють інтерв'ю думок (оцінка явищ і подій) та документальне інтерв'ю, пов'язане з виявленням фактів.

Специфіка інтерв'ю полягає в тому, що дослідник завчасно визначає лише тему майбутньої бесіди й основні питання, на які хоче одержати відповіді. Всі необхідні дані, зазвичай, беруть з інформації, одержаної в процесі спілкування особи, що бере інтерв'ю з особою, що дає його. Успіх інтерв'ю, повнота і якість отриманої інформації залежить від характеру спілкування і взаєморозуміння сторін.

На відміну від анкетування, в якому спілкування сторін відбувається опосередковано за допомогою анкети, при проведенні інтерв'ю контакт здійснюється за допомогою інтерв'юера, який задає питання, передбачені програмою дослідження, організовує і спрямовує бесіду і респондентами та фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Остання обставини виявляє переваги інтерв'ю , його позитивні риси, головними з яких є:

• можливість враховувати рівень підготовки респондентів, визначати його ставлення до теми опитування або окремих її аспектів;

• зафіксувати інтонацію і міміку;

• можливість гнучко змінювати формулювання питань, враховуючи особистість респондента і зміст попередніх відповідей;

• можливість поставити додаткові (уточнюючі, контрольні, по­яснюючі тощо) питання;

• невимушена обстановка спілкування, що спонукає респондентів до щирих відповідей;

• інтерв'юер може спостерігати психологічні реакції співрозмовника і відповідно коректувати бесіду.

Недоліком методу є велика трудомісткість роботи за незначної кількості опитаних респондентів, тому використовується він у тих же випадках, що й інтерв'ю.

Анкетування — це метод одержання інформації шляхом письмових відповідей респондентів на систему стандартизованих іш гань анкети.

Воно є найпоширенішим способом опитування, оскільки: досту­пне основній масі дослідників, які не мають великого педагогічного, жнпсвого і наукового досвіду, не здатні швидко і легко вступати в коїпакт з людьми; дозволяє охопити велику кількість людей; дозво-11 я« методами математичної статистики опрацьовувати одержані ре­зультати.

Готуючись до анкетування, треба, в першу чергу, подбати про надійність одержаної інформації. Об'єктами інформації можуть бути найрізноманітніші аспекти життя людей, їхній суб'єктивний етан, спостереження за подіями, що відбуваються навколо нас. Як саме мосіавити питання, щоб підвищити достовірність і надійність відїіо-нідсй? Це, в першу чергу, залежить від змісту і характеру інформації, під мовного стилю анкети і використаних термінів. Мистецтво вико­ристання цього методу полягає в тому, щоб знати, про що питати, як шпати, які питання ставити, як переконатися, що одержаним відпо­відям можна вірити. Якщо до цього додати деякі інші умови, а саме: кого питати, де вести бесіду, як опрацьовувати одержану інформацію і чи можна довідатися про всі ці речі без анкетування, — ми зрозу­міємо великі можливості цього методу.

Види анкетування різноманітні, тому для подальшої характеристики цього методу їх необхідно групувати за певними ознаками.

Коротко охарактеризуємо кожен з цих видів анкетування. Зондажні анкетування застосовуються для вивчення громадської думки. Вони містять 3—4 питання, на які відповіді великої кількості осіб дозволяють одержати інформацію, що сприяє якісній підготовці повного змісту анкети.

Основне анкетування дає можливість зібрати матеріал у будь-якому дослідженні про внутрішні спонуки людей; події минулого і сьогодення, про наслідки діяльності, іншими словами — про будь-що. Основне анкетне опитування складає основу констатувального експерименту практично у всіх педагогічних дослідженнях з фізич­ної о виховання і спорту.

Експрес-анкетування може використовуватися у процесі формувального експерименту або після його проведення, коли необхідно одержати інформацію, за допомогою якої можна пояснити ті чи інші факти, поведінку учасників експерименту, причини їхніх успіхів і невдач. До цього виду анкетування залучається невелика кількість кваліфікованих осіб, які добре володіють досліджуваною проблемою.

Суцільне анкетування передбачає опитування всієї генеральної сукупності осіб, причетних до порушеної дослідником проблеми.

Вибіркове анкетування передбачає опитування лише частини генеральної сукупності — вибіркової сукупності. Саме це анкетуван­ня є найпоширенішим.

Особисте анкетування передбачає безпосередній контакт дослі­дника з респондентом, який заповнює анкету у його присутності. Це забезпечує: 1) повернення всіх анкет; 2) контроль правильності заповнення анкет; 3) допомогу респондентам у процесі заповнення анкети.

Особисте опитування може бути груповим і індивідуальним.

Групове анкетування передбачає одночасне опитування великої кількості осіб, що дозволяє одержати значний матеріал при мініма­льній затраті часу. Проводячи групове анкетування, треба забезпечити такі умови, які б гарантували самостійність відповідей кожного учасника опитування. У приміщенні, де проводиться опитування, має бути ділова, творча атмосфера.

Індивідуальне анкетування передбачає опитування однієї особи, що створює умови для якісних відповідей, оскільки дослідник може уточнити питання і допомогти респонденту у випадку виник­нення труднощів, сумнівів тощо.

За способом спілкування з респондентами анкетування може бути не лише особистим, а й заочним.

Заочне анкетування передбачає відповіді на питання у відсутності дослідника, що дозволяє сумлінному респондентові неквапли­во, ґрунтовно вивчити питання, зрозуміти, що від нього хочуть. І дати кваліфіковані, глибокі й вичерпні відповіді.

За способом вручення анкет заочне анкетування може бути поштовим і роздатковим.

Поштове анкетування полягає в тому, що анкети розсилаються дослідником і повертаються до нього поштою. Його перевага в тому, що серед опитаних можуть бути особи, які територіально знаходять­ся на великій відстані. Недоліком є: низький відсоток повернення анкет; невпевненість у самостійному заповненні анкет респондента­ми; трудність визначення відповідності респондентів передбачува­ному контингентові.

Забезпечити якість відповідей на питання та підвищити відсоток повернення анкет можна, якщо: персонально звертатися до респон­дента; добре скласти вступну частину анкети і написати лисі-прохання, зміст якого підкреслив би роль особи респондента в дослідженні; вкласти заадресований конверт з поштовими марками; ви­словити готовність у разі потреби вислати респондентові результат дослідження.

Роздаткове анкетування передбачає особисте вручення анкет респондентові, самостійні відповіді па питання, повернення анкет різними способами.

Роздаткове анкетування можна здійснити й опосередковано через своїх колег чи товаришів.

Переваги цього виду очевидні. Вони полягають у можливості проконсультувати респондента чи довірену особу та оцінити відпові­дність респондентів передбачуваній вибірці.

Недоліки ті ж, що і поштового анкетування, хоч дещо менше виражені.

Метод експертного опитування є одним з найефективніших в системі педагогіч­них досліджень, оскільки передбачає одержання даних за допомогою знань компетентних осіб, висококваліфікованих, досвідчених фахів­ців, які висловлюють свої думки (судження, оцінки) при розгляді певних питань.

Результати опитувань, що ґрунтуються на судженнях фахівців, називають експертними оцінками.

За допомогою цього методу можна:

— уточнювати основні положення методики дослідження, виби­рані методи і прийоми збору інформації та її обробки;

– оцінювати достовірність ті уточнювати дані масових опитувань, особливо у випадках, коли існує небезпека їх спотворення; — глибше аналізувати результати дослідження і прогнозувати характер змін явища, що вивчається;

— підтверджувати й уточнювати відомості, одержані іншими ме­тодами;

— аналізувати результати дослідження, особливо, якщо вони можуть по-різному тлумачитися.

У кожному зі згаданих випадків експертне опитування підпоряд­коване меті й завданням конкретного дослідження і є одним із ін­струментів збору інформації про об'єкт, що вивчається. Підвищення достовірності результатів експертного опитування досягається за допомогою логічних і статистичних процедур, добору фахівців, ор­ганізації опитування, опрацювання одержаних даних.

Практика показує, що чим більше експертів залучається до оцін­ки, тим точніший загальний результат, тим точніше діагностується розвиток особистості людини, групи респондентів. Врахувати думку всіх експертів за всіма параметрами, що оцінюються, — завдання складне. Тому для оптимізації узагальнення думок експертів, зазви­чай, застосовують кількісні оцінки. Експертам пропонується висло­вити свою думку в п'ятибальній (три, чотирибальній) дискретній (лат. discretus – роздільний, перервний, протиставляється непере­рвному) шкалі. Для оцінки якості особистості, зазвичай, застосову­ють таку шкалу:

5 — дуже високий рівень розвитку досліджуваної якості особис­тості; вона стала рисою характеру, проявляється в різних видах дія­льності;

4 — високий рівень розвитку даної якості особистості, але про­являється вона ще не у всіх видах діяльності;

З — оцінювана і протилежна якості особистості виражені не ре­льєфно і загалом урівноважують одна другу;

2 — спостерігається яскравіше виражене і частіше проявляється якість особистості, протилежна тій, яку оцінюють;

1 — протилежна оцінюваній якість чітко виражена і проявляється в різних видах діяльності; стала рисою характеру особистості.

Це найбільш загальні критерії формалізації думок експертів. У кожному конкретному дослідженні при оцінці будь-яких параметрів визначаються конкретніші і змістовніші критерії. При цьому важливо зберегти їхню ідентичність. Відрізнятися вони мають лише рівнем і силою прояву.

У тому випадку, коли думки експертів виражаються кількісно, метод дослідження, що розглядається, здебільшого називають мето­дом полярних балів.

Ступінь збігу думок експертів залежить від рівня кваліфікації експертів, їхньої кількості, кількість осіб, що оці­нюються.

При підборі експертів важливо враховувати, щоб вони були спо­стережливими, мали життєвий досвід, практику роботи з людьми, щоб їхня думка не була деформована конфліктними стосунками і оцінюваними особами або відносинами позаслужбової залежності.

Вважають, що точність експертних оцінок залежить від кількості експертів. З деяких випадках використовують міркування 15--20 експертів. Кількість особистісних якостей або інших ознак, які підля­гають рангуванню, зазвичай, не повинна перевищувати 20. Найна­дійніша ця процедура, коли їх менше 10.

Метод експертних оцінок називають ще методом ГОО (групової оцінки особистості). Коли в ролі експерта виступає кожен член групи й оцінює взаємні стосунки між собою та іншими респондентами (за певними критеріями), то метод експертних оцінок перетворюється в соціометричну процедуру.