0. 1.1.5. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя

1. До краєзнавчої роботи з учнями

Рівень освіти в державі визначається рівнем освоєння в процесі навчання і виховання загальної і національної культури, яка сприяє формуванню національно-культурної особистості учня. Ця особистість повинна володіти уміннями і навичками вільно спілкуватися рідною мовою, цінувати культурні надбання свого народу, бо саме ці чинники виступають корегуючим компонентом в організації поведінки школяра в навчально-виховному процесі.

Педагогічними умовами підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої роботи з учнями є педагогічно-краєзнавча спрямованість у навчанні (умови навчання мають бути наближені до діяльності вчителя); мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів; використання викладачем активних форм і методів навчання, а саме: вирішення проблемних ситуацій, ділові, рольові ігри, диспути, дискусії, завдання проблемно-пошукового, навчально-дослідного, творчого характеру; створення позитивної морально-психологічної атмосфери в колективі студентів.

В.М. Галузинський і М.Б. Євтух пропонують наступні групи методів навчання за краєзнавчими матеріалами: організація та здійснення навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні, творчі, проблемно-пошукові; методи стимулювання і мотивації вивчення рідного краю: створення проблемних ситуацій у вивченні краєзнавчого матеріалу, пізнавальні ігри, подорожі; методи контролю та самоконтролю: написання рефератів, оформлення рукописних матеріалів, таблиць, гербаріїв, створення краєзнавчих стендів, куточків, музеїв [2].

Важливе значення у процесі формування професійно-творчих умінь майбутнього вчителя засобами педагогічного краєзнавства М.В. Левківський відводить методам синектики і маєвтики.

Учений наголошує на тому, що серед нових технологій варто виділити формування вмінь моделювання, прогнозування, творчих вмінь (які в теорії К.С. Станіславського кваліфікуються як здатність до вільного перевтілення). Саме такі, на переконання вченого, доцільно формувати, використовуючи методи синектики і маєвтики, зокрема, спираючись передовсім на творчі здобутки В. де Фельтре, Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Л.М. Толстого, К.Д. Ушинського, В.О. Сухомлинського. Саме ці класики педагогіки виділяють головну особливість навчальної суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя і дітей у природі – здатність до сприймання природних явищ, об̕єктів, предметів, процесів, передовсім на емоційному рівні шляхом переживання. Саме у такий спосіб всі природні об’єкти сприймаються і переживаються дітьми як живі.

Ці особливості методів синектики і маєвтики як засобів формування у студентів умінь ідентифікації, перевтілення, емпатії віддзеркалюються в них у процесі проведення семінару-практикуму, передусім, шляхом усвідомлення розвитку елементів творчого мислення. На цій основі у студентів формуються творчі комунікативні, пізнавальні й організаційні уміння, які є основою розвитку почуття відповідальності, педагогічної культури, котрі, у свою чергу, через механізм рефлексії, слугують основою зміцнення майбутньої професійної компетентності. Природно, що така діяльність у реальній практиці має доповнюватися виконанням студентами ускладнених завдань, рефератів та участю в інших видах навчально-пошукової діяльності.

У процесі викладання курсу «Педагогічне краєзнавство» застосовуються різноманітні методи і активні форми навчання студентів: складання структурно-логічних схем, проведення мікродосліджень, підготовка рефератів, доповідей, анотацій, аналіз науково-педагогічних публікацій, розробки таблиць, схем, опис педагогічного досвіду, розв’язування педагогічних завдань, моделювання педагогічних ситуацій, зустрічі з музейними працівниками, робота з періодичною педагогічною пресою, наукові повідомлення, робота в архівах Бердянського краєзнавчого музею, музею історії міста, складання планів-конспектів, складання кросвордів.

Студенти у процесі проходження педагогічної практики беруть безпосередню участь з колективом і класним керівником у таких формах роботи: екскурсії, краєзнавчі подорожі, походи, відвідування музеїв міста, зустрічі з видатними людьми краю, випуск газет, творчі конкурси, інтелектуальні ігри, вікторини з краєзнавства. Студенти готують екскурсії з учнями мальовничими куточками рідного краю, самостійно готують інформаційну базу та розробляють маршрути по заповідних місцях. Проводять бесіди з учнями на такі теми: «Природно-заповідний фонд Північного Приазов’я», «Курганні могильники на території Бердянського району», «Найвищі точки Приазов’я: Більмак-Могила, Токмак-Могила, Корсак-Могила, Могила-Гончариха», «Території та об’єкти природно-заповідного фонду Бердянського району», «Історико-культурні пам’ятки Бердянського району», «Історичне минуле Гуляйполя», «Заповідні місця Оріхівщини», «Історичні відомості Приморського району», «Памя’тки історії та культури Токмацького району», «Скіфські кургани Василівського району» тощо. Матеріали представлені студентами (див. Додаток Д).

Особливе місце у підготовці майбутнього вчителя до краєзнавчої роботи з учнями відводиться музеям – джерелу знань та емоційних вражень, місцю спілкування, що має великі можливості для того, щоб включити дитину у сферу культури. Музей (з грец. – місце, присвячене музам, храм муз) – культурно-освітній та науково-дослідний заклад, що проводить збирання, вивчення, збереження і експонування пам̓яток матеріальної і духовної культури, природничо-наукових колекцій тощо. Екскурсії до музеїв, у яких зосереджено історико-культурна спадщина, пам’ятки, котрі документують процес розвитку людства, сприяють розвитку естетичного смаку, свідомості.

Так, науковці С.Я. Харченко, І.В. Білецька, Т.С. Гаміна визначають такі завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності: по-перше, активне залучення підростаючого покоління до музейних цінностей. На їх думку, музей повинен планувати роботу таким чином, щоб у школярів була можливість приходити туди для спілкування, діалогу з культурою й один з одним. Це вимагає від майбутнього вчителя знань про організацію позакласних та позашкільних форм навчання за інтересами, що стали традиційними для музеїв, а саме гуртки, клуби, факультативи, студії, пошукові групи. Усе більше необхідним стає поширення знань майбутніх учителів про організацію таких нетрадиційних для музеїв суто дозвіллєвих форм: музичні свята, концерти, вернісажі тощо, де спілкування учнів під час позакласних та позашкільних заходів здійснюється більш природно й невимушено, адже музеї сприяють формуванню естетичних смаків, потреб, поглядів та ідеалів, тобто естетичної свідомості особистості, формуванню гарного смаку, розвитку емоційної сфери особистості, уяви, фантазії, здатності до творчої діяльності [14].

Роль музею у формуванні творчих здібностей учнів визначається тим, що його вплив значною мірою ґрунтується на зверненні до емоцій. Він розвиває здатність бачити світ очима іншої людини, відчувати причетність до історії та культури. Ці властиві музеям ознаки та особливості повинні цілеспрямовано й значно більш активно використовуватися в організації дозвіллєвої роботи зі школярами.

Особливе значення в даному випадку має створення ситуацій, пов’язаних із заглибленням у минуле чи з нетрадиційним використанням музейних предметів у ситуації сьогоднішнього дня.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності школярів у роботі музеїв має ґрунтуватися на таких принципах:

• комплексності (об’єднання в дозвіллєвій діяльності естетичного, морального, трудового та інших напрямів);

• диференційного підходу до аудиторії (вік, рівень знань, інтереси, потреби);

• безперервності (система роботи в музеях, коли кожен з циклів може використовуватися для школярів різного віку та опирається на знання, здобуті раніше);

• активності та самостійності аудиторії (уміння школярів орієнтуватися в отримуваній інформації);

• принцип різноманітності (різноманіття форм та напрямків в організації дозвіллєвої діяльності в музеї).

Як свідчить наш досвід, найбільш розповсюдженими формами роботи майбутніх учителів у музеях з учнями є екскурсії, лекції, бесіди, зустрічі з цікавими людьми, консультації музейних працівників, заняття у фондах музеїв (як колективні, так і індивідуальні), робота клубів і гуртків при музеях.

В ознайомленні майбутніх учителів з формами організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів поза музеєм, слід звертати увагу на виїзних уроках, бесідах, зустрічах, днях музеїв у школах, організації пересувних виставок; читанні лекцій, організації конкурсів, вікторин тощо.

Для ефективності діяльності пересувних позамузейних форм роботи необхідно враховувати такі умови: дотримуватися музейної специфіки (організація роботи повинна проходити на підставі музейних оригіналів); комплексність (велике значення мають тривалі контакти зі школярами); використання різноманітних форм роботи з учнівською молоддю.

Таким чином, роль і місце музеїв в організації краєзнавчої роботи майбутніх вчителів з учнями достатньо вагомі. Адже кожен предмет у мезеї виступає як стимулятор творчих умінь, несе в собі духовний зміст, є результатом творчої думки. Цінність музеїв в організації краєзнавчої роботи – у їх змісті, який задовольняє вікові й індивідуальні потреби та інтереси школярів.

Необхідно також навчати студентів проводити народні свята, обряди, задля виховання національної свідомості і самосвідомості. Цьому сприяють різні форми навчально-виховної роботи з майбутніми вчителями початкових класів. Наприклад, використання народного календаря сприяє формуванню творчої, ініціативної, самокритичної особистості. 18 січня – Голодна кутя або другий Святвечір. Студентам нагадується, що увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. Мета такого повідомлення пояснити стиль поведінки людини українця, способи харчування, що відповідають біоритмам природи і людини. Це першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об’єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуття нею комфортності самопочуття, настрою.

Студентам розповідаємо про невичерпність виховних традицій народного календаря, в якому відображено українська дійсність, національний характер, самобутній культурний та історичний шлях, що допомогає майбутньому вчителю засвоїти справжню народну культуру – те життєдайне коріння, яке живить духовність, зокрема ідейність, моральність, естетику кожного майбутнього вчителя.

Так, вивчення народних традицій та деяких обрядів учителями проводиться на уроках з образотворчого мистецтва.

Наведемо фрагменти уроків, представлені студентами, де активно використовується краєзнавчий матеріал див. Додаток Л.

Пропонуємо студентам під час педагогічної практики робити такі ж прикраси, роблячи акцент на краєзнавчі завдання. Наприклад, пропонуємо роботу з індивідуальними картками, твори-мініатюри на тему «Моє місто Бердянськ», звертаємо увагу на місцеву та національну символіку.

Вивчення досвіду роботи вчителя-методиста Почтар І.М. показало, що краєзнавча робота зі студентами не повинна обмежуватися практичними заняттями, цей процес безперервний і продовжується у позаурочній роботі при проведенні вечорів, організації виставок, конкурсів, вікторин, виходів на природу, відвідуванні музеїв.

При цьому студентам необхідно пояснювати, що від того, як педагоги зможуть вплинути на розвиток почуттів дитинства, показати дітям оточуючий світ, розвинути їх фантазію, залежить виховання майбутніх громадян. Також необхідно враховувати особливості національного характеру та індивідуальні особливості дитини, а під час ігор на природі плекати почуття любові до рідного краю, захоплюючись його красою.

Навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку в позаурочний час тісно пов’язано з грою, яка є життєвою школою дитини, виховує її духовно і фізично. Її значення величезне для формування характеру та світогляду майбутнього громадянина. Разом зі студентами аналізуємо думки С.Ф. Русової, котра писала, що гра – це вияв соціального інстинкту дітей. Треба спостерігати за дитиною, коли та грається, щоб знайти ключ до розуміння її душі. Гра – це природний стан дитини, потяг до щастя. І треба давати дитині можливість задовольняти свій природний інстинкт до гри,що є співпереживанням, надихає, емоційно налаштовує. У грі активна творчість дитини наближається до мистецтва. І як актор творить, не шукаючи ніякої мети для свого твору і цілком захоплюється процесом своєї творчої діяльності, так і маленька дитина відчуває себе у грі.

Студентам пропонується аналіз творів про гру К.Д. Ушинського, який підкреслював її важливість, бо саме в ній малюк живе, зростає краще розуміє життя, бо гра – це сенс його існування, це навчально-виховна метода, це головна, суттєва, зовнішня форма вияву внутрішніх процесів психіки дитини. В арсеналі засобів виховного впливу на людину, які виробило суспільство за багатовікову історію розвитку, гра як феномен культури посідає особливе місце. Вона сприймалася як засіб розвитку культури, особистості, формування навичок поведінки та навчання. «Гра – це діяльність з оволодіння «вміння вміти». В ігровій діяльності навіть неможливе стає можливим. Грати можна у все, що завгодно, обмеженнями можуть бути лише правила цієї гри. У процесі гри відбувається і розвиток комунікативних якостей майбутнього вчителя, розвиток уяви як основи творчої діяльності, розвиток уваги, образної, асоціативної пам’яті, розвиток мови, формування нестандартного мислення тощо. Як у фокусі, виявляються творчі потенції особистості майбутнього вчителя, частина яких розів’ється в майбутній педагогічній діяльності. Ігрова ситуація ставить студентів перед проблемою вибору, пошуку самостійного рішення проблеми, активізує, мобілізує їх сили та можливості [14; 76].

Гра – це особливий різновид творчої діяльності, це своєрідний театр, в ігровій діяльності виявляється поступове «зростання професіоналізму», пристосованість до оточуючого педагогічного середовища, наслідування кращого досвіду. Саме через гру краєзнавчого характеру ми з’ясовуємо індивідуальні якості майбутнього вчителя, за допомогою краєзнавчих подорожей, екскурсій, вивчення історії рідного краю, ознайомлення з минулим, з сучасною культурною і педагогічною спадщиною.

В.О. Сухомлинський разом зі своїми колегами-вчителями надавав багато уваги не тільки устаткуванню навчальних кабінетів, майстерень, створенню великої пришкільної ділянки з садом, городом, виноградниками, пасікою, але й спортивним та ігровим майданчиками. Побудували майданчик атракціонів, оформили в школі кімнату казок, а на шкільному дворі і в околицях – школи різні казкові і ігрові «куточки» – «Смарагдове царство», «Печеру відкриттів», «Країну Ліліпутію». Біля школи було три голуб’ятні, вишикувалась «Алея поколінь» – за традицією школи кожен першокласник садив тут дерево і ростив його до останного дня, багато хто відвідує «свої» дерева й сьогодні.

Висуваючи великі вимоги до педагога, одним з основних його умінь Василь Олександрович вважав уміння проникати в духовний світ дитини: «Десь у найпотаємнішому куточку серця в кожної дитини своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце озвалося на моє слово, потрібно самому настроїтися на тон цієї струни». Допомогти зробити це без вольової дії на особистість дитини можна тільки завдяки грі. Гра – «це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості» [14; 77].

Отже, перед майбутнім вчителем початкових класів стоять такі завдання: дбати про духовні цінності, фізичний розвиток і гарт дітей; формувати в них такі моральні цінності: доброту, справедливість, гідність, чесність, людяність; привчати їх до посильної праці на благо рідних, близьких, обслуговувати себе; розвивати їх духовно за допомогою народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, ігор тощо; піклуватись про розвиток органів відчуття і сприймання; турбуватись, щоб кожна дитина оволодівала рідною мовою, елементарними знаннями про довкілля; залучати дітей до участі разом з дорослими в народних святах, обрядах з метою виховання національної свідомості і самосвідомості.