Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекции З Педаг.краєзнавство 2.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
2.86 Mб
Скачать
      1. Роль методів виховання у підготовці майбутнього вчителя до краєзнавчої роботи

У краєзнавчій підготовці вчителя особливу увагу слід приділяти кільком емоційним факторам, а саме добору змісту краєзнавчого матеріалу, який би впливав на інтереси майбутніх учителів до краєзнавства, майстерності викладача, який використовує ці матеріали під час своєї педагогічної діяльності, його міміка, жести тощо.

Вища педагогічна школа має стати школою професійного та духовного становлення і формування особистості професіонала-майстра, де надзвичайну роль у процесі формування ціннісної культури майбутнього вчителя та його виховного впливу на учнів відіграє емоційний фактор.

У виховному процесі емоції виконують мотиваційну, оцінну, регулятивну, виховну, спонукальну функції. Мотиваційна роль емоцій не викликає сумніву. Значний внесок в обґрунтування ролі мотивації у формуванні культури почуттів зробили Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов.

У окремих психологічних дослідженнях описано оцінну функцію емоцій. Здатність емоцій оцінювати явища підкреслюють Т.К.Анохін, П.В.Симонов, А.Н.Леонтьєв та інші.

Психологи вказують на роль емоцій у міжособистісних стосунках, у взаємній регуляції поведінки, в осмисленні інформації, подій тощо. Емоції тісно пов’язані з потребами. Ці зв’язки мають велике значення у виховній взаємодії між вчителем та учнем. Так, завдяки емоціям вчитель визначає ставлення учнів до організації процесу виховання, їх потреби й інтереси.

У виховному процесі, а саме у доборі методів виховання, емоції виконують спонукальну функцію. Усі ці функції емоцій викладачу слід враховувати у підготовці студентів до краєзнавчої роботи з учнями.

Психологічні характеристики емоцій мають надзвичайно велике значення у краєзнавчій роботі. Виходячи з цього, ми поставили за мету дослідити проблему ролі і місця емоційного фактора в системі методів виховання майбутнього вчителя, пов’язаних із краєзнавчою роботою.

Іноді емоції визначають як один із трьох найбільш загальних класів душевних явищ – це інтелект, почуття і воля, які є стрижнем прояву високого мистецтва педагога його педагогічної майстерності [2, 196]. А основу і рівень педагогічної майстерності, як зазначає професор Н.М. Тарасевич, складає «комплекс якостей педагога» [11, 59]. На нашу думку, сюди належить володіння словом вчителем як важливий компонент емоційного фактору в педагогічній діяльності вчителя. Слово викладача у краєзнавчій роботі зі студентами виступає основним джерелом загальної психолого-педагогічної культури вчителя-майстра, а його емоційність – важливим фактором виховного впливу на формування особистості студента. В цьому сенсі основною метою слова викладача є вміння спонукати студентів до усвідомлення краєзнавчого матеріалу, його сутності, формувати моральні оцінки і оціночні судження про людину, її поведінку, звички, конкретні події і ситуації тощо.

Особливо важлива емоційна насиченість слова, його піднесеність, яка відіграє вирішальну роль в його емоційній забарвленості, що зумовлено рядом чинників: яскравістю слова, артистичністю його донесення до студентів, змістовністю, відповідністю інтересам студентів, їх віковим особливостям.

Варто згадати латинські вислови: «не силою, а словом», «живе слово вчить», «словами, а не зброєю», які вказують, що з часів співіснування у християнському світі люди розуміли силу слова, його емоційну впливовість і ефективність, переконливість [3, 260].

Як свідчать наші спостереження, емоційні якості студента залежать від ряду чинників: індивідуальних особливостей, рівня розвитку емоційної сфери, інтелектуальних можливостей; морально-етичної культури.

Зупинимось на ролі слова як сучасного інструменту емоційного впливу на студентів. Аналізуючи науково-творчу спадщину видатних педагогів, які активно використовували слово, можна помітити, що воно виступає як сильний і неоднозначний за характером виявлення засіб ціннісно-виховного впливу.

На нашу думку, можливості слова ще до кінця не вивчені, а внаслідок цього – можливості застосування у практиці краєзнавчої роботи зі студентами ще повністю не використано, і це, звичайно, не сприяє підвищенню його виховного ефекту.

Ґрунтовне вивчення праць К. Ушинського, Б. Грінченка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського та інших видатних українських педагогів може стати одним із найцікавіших джерел вирішення проблеми емоційного впливу слова на вихованців. Як практики, вони намагались знайти різноманітні засоби використання рідного слова, його поєднання з різними видами діяльності для отримання якісних результатів навчання і виховання.

Видатні педагоги завжди тісно пов’язували можливості слова з розвитком особистості, обґрунтовували ту істину, що думка невід’ємна від почуттів і переконань. Емоційна насиченість слова, особливо у сприйманні оточуючого світу, – це вимога, яка висувається законами розвитку мислення особистості. Відчуті, пропущені через призму особистого розуміння, явища, поняття та факти реальної дійсності стають для молодої людини власним відкриттям.

У цьому аспекті важливого значення набуває підготовка студентів до сприймання слова як засобу емоційного впливу на особистість. Запорукою того буде творче застосування викладачем різноманітних емоційно-естетичних засобів.

Таким чином, викладач повинен переконливо, яскравим словом розповісти студентам про їх життя і діяльність, моральні вчинки, самовідданість. Бо «… з усіх почуттів найбільш часто повторюваними є задоволення і незадоволення». К.Д. Ушинський, розмірковуючи над проблемою психології емоцій, виокремлював п’ять антагоністичних пар «сердечних» почуттів, які мають велике значення у сфері людської діяльності взагалі і навчанні зокрема. Такими парами він вважав: задоволення і незадоволення; потяг і відразу; гнів і доброту; страх і сміливість; стид і самовдоволення [7, 209]».

Слід розповідати студентам про погляди В.О. Сухомлинського на використання слова як емоційного фактора впливу на учнів. У книзі «Сто порад вчителю» автор зосереджує увагу читача на слові і його емоційній культурі, відчутті та сприйманні слова, його відтінки, що є передумовою розвитку особистості. Василь Олександрович визначав три особливі чинники емоційного впливу: від культури слова – до емоційної культури, від емоційної культури – до культури моральних почуттів і відношень, від моральних почуттів і відношень – до гармонії знань і моральності. Усі ці думки видатного педагога викладач повинен спрямовувати на підготовку студентів до краєзнавчої роботи з учнями.

Спостереження студентів під час проходження педагогічної практики за мовою учнів та вчителів, бесіди з ними, аналіз їх усних відповідей свідчать про обмеженість мовних можливостей учнів, беземоційність використання слова, неповагу до нього, недовіру до його сили в різних видах краєзнавчої роботи з учнями. Виникає питання: «Чому ж склалося таке ставлення до слова?» На думку дослідників і вчителів, так сталося тому, оскільки воно не стало джерелом великої внутрішньої роботи учнів, їх культури. Особливо це стосується ставлення до скарбів рідної мови, до рідного краю, його природної краси, неповторності.

Для цього необхідно виховати в серці майбутнього вчителя чуйність до слова. Про це В.О. Сухомлинський наголошує у відомому творі «Бачити себе і бачити правильно». Чим тонше відчуття слова, багатство його відтінків, тим глибшим є сприйняття студентом оточуючого світу. Для цього варто систематично проводити лекції, бесіди про слово, рідну мову, її велич і красу. А щоб майбутні вчителі відчули це, необхідно звернутися до моральних цінностей, які несе в собі слово, до внутрішнього світу висловити, спонукати їх до самовираження, до бажання бачити себе, виразити себе в діяльності з самовдосконалення у краєзнавчій роботі.

Що ж навчає студента морально-естетичного відношення до отчуючого світу? Звичайно, набуття життєвого досвіду. І тут моральне та естетичне виховання при сприйманні краєзнавчого матеріалу і в цілому при його вивченні виступають у комплексі. Цілком зрозуміло, що студенти під час свого навчання у педагогічному університеті мають набути позитивного морально-естетичного досвіду. Одним із важливих факторів емоційного впливу є опора на сприйняття студентами краси навколишнього світу. Важливе вміле зіставлення з негативним досвідом життя, поведінки оточуючих, особливо при вивченні різноманітного краєзнавчого матеріалу, бо без зіткнення позитивного з негативним, без перемог позитивного над негативним неможливо формувати стійку адекватну позицію в сучасному житті щодо складностей і особливостей, протиріч і труднощів.

Для розуміння цих педагогічних настанов під час проходження студентами педагогічної практики ми звертали увагу на розповіді вчителів, їх бесіди з учнями на уроках і в позаурочний час, які свідчать про те, що особливо сприймається студентами слово, зміст якого емоційно і дохідливо розкриває красу навколишнього світу, почуття людини, її прагнення, переконання, внутрішні стани, які допомагають долати життєві труднощі і перешкоди, а також сприяють самовдосконаленню, самовираженню майбутнього вчителя у краєзнавчій роботі. Дуже часто слово використовується для донесення до студентів позитивного прикладу у краєзнавчому матеріалі; цьому методу переконання надавали велике значення відомі українські педагоги.

В аспекті педагогічного краєзнавства студентам пропонується вивчення, аналіз життя і діяльності видатних українських особистостей, які у свій час проживали у рідному краї і залишили по собі помітний слід в історії, їх мети, мотивів діяльності, духовних потреб. Для Північного Приазов̕я – Я.П. Новицький, П.І. Ніщинський. К.М. Зіньківський. Т.А. Зіньківський, І.І. Бродський, М.О. Корф та інші митці-дослідники.

Як свідчать спостереження, студенти, особливо на ІІІ–V курсах, цікавляться цими питаннями, захоплюються прикладом старших поколінь. Особливо успішно здійснюється таке наслідування, коли педагог добре володіє мистецтвом слова, дотримується правдивості, точності у викладі фактів життя, дає об’єктивну оцінку моральних вчинків, чітко визначає свою позицію щодо них. Насамперед це стосується таких якостей, як честь, гідність, воля, доброта, самовідданість, патріотизм.

Студенти із захопленням слухають такі розповіді, роблять висновки про самовиховання характеру та засоби боротьби із власними вадами. Так, під час опису або розповіді прикладів з життя слід ставити перед студентами проблемні питання, які б спонукали їх до роздумів, викликали дискусії, збуджували морально-естетичні почуття в питаннях краєзнавства.

Таким чином, викладач виявляє професіоналізм в оцінках суджень студентів, їх висловлювань і вчинків, створенні морально-психологічної атмосфери в колективі, вмінні позитивне оцінювати позитивно, а негативне – негативно. «Якщо відбувається навпаки, про професіоналізм вихователя не може бути й мови [10, 270]».

Студенти здатні узагальнювати, самостійно робити висновки, відповідати за власні вчинки та почуття. Тому морально-етичні почуття майбутніх педагогів у процесі час словесних впливів можна коригувати, поглиблювати, розширювати, допомагати формулювати у процесі висловлювання, оцінювати, «культивувати».

Емоційність слова досягається також шляхом використання творів художньої літератури про рідний край, зокрема поезії та епістоляріїв. Для досягнення максимального емоційного впливу слова доцільно називати ставлення як позитивні, так і негативні. З цих питань слід звертати особливу увагу до природи, до рідного краю, до його краси, до рослинного та тваринного світу; поєднувати слово з іншими методами виховання, особливо вправляння у поведінці, організації суспільно-корисної праці, пов’язаною з природою. Завдання педагога – яскраво довести конкретними даними, як треба ставитись до природи, поводитись в конкретній ситуації, що вона дає корисного людині.

Якщо ж бесіду як засіб словесного впливу ізолювати від конкретних видів діяльності, від гри, заохочень і покарань, вона породжує хибні (помилкові) почуття, формалізм, фразерство, що виховує емоційну порожнечу, моральне незадоволення. Для глибшого осмислення цієї помилки рекомендуємо майбутнім вчителям звернутись до праці А.С. Макаренко «Дисципліна, режим заохочення і покарання», в якій ідеться про негативні наслідки від помилки «відокремленого засобу» виховання.

Емоційність словесного впливу досягається вдалою побудовою бесід, розповідей, оповідань, різноманітних мовних засобів, змістовністю краєзнавчого матеріалу, проблемністю. Ці засоби спонукають студентів до творчості.

Разом з тим слід усвідомлювати емоційний вплив слова, його моральне призначення, доцільно відповідно до цього добирати емоційні факти, компонувати їх з урахуванням емоційної насиченості. Звертаючи увагу на те, що бесіда та розповідь бувають різних видів, слід наголосити, що фронтальна бесіда на краєзнавчі теми сприяє створенню багатого емоційного фону для формування таких почуттів, як співпереживання, захоплення, чуйність. Індивідуальна морально-етична бесіда, розповідь, оповідання, приклад дають можливість поглибити особисті почуття, коригувати їх, формувати індивідуальне ставлення до природи.

Цілісна система використання різних видів слова дає викладачеві можливість впливати на почуття студентів поступово і комплексно.

Емоційність слова, як свідчить наше дослідження, досягається не тільки за допомогою використання позитивних прикладів, фактів, але й негативних аморальних вчинків чи поведінки, спотворених стосунків, які використовуються з метою порівняння позитивного й негативного, пошуку правильних оцінок, суджень, мотивів поведінки. Такі порівняння викликають емоційний інтерес, спонукають до виховання позитивних емоцій, станів.

Питання педагога можуть викликати різні емоційні стани, особливо коли вони допомагають студентам самостійно розібратися в сутності моральних понять, вчинків, ситуацій, з’ясувати їх мотиви, значення в житті, уявити наслідки, допомогти осмислити моральні явища сучасного життя.

Можна запропонувати студентам проаналізувати позитивні і негативні вчинки в колективі; дати їм оцінку, співставити з власними вчинками або з вчинками оточуючих; запропонувати програти декілька ситуацій морально-етичного змісту із наступним їх обговоренням.

Велике емоційне навантаження має кінець бесіди, розповіді чи оповідання: слід намагатись підвести студентів до самостійних висновків, до вміння висловлювати почуття, давати їм оцінку, характеризувати їх. Переконання словом можна завершити висловлюванням з творів, фрагментами фільмів, фільмами, віршами. Оцінку й аналіз краще здійснювати за допомогою колективної думки. Цим ми сприяємо вихованню у студентів колективних емоційних почуттів.

Як свідчить наше дослідження, для того, щоб слово було емоційно впливовим, необхідно готувати студентів до його сприйняття заздалегідь: пояснити мету, рекомендувати студентам прочитати художні, педагогічні твори, додаткові матеріали, запропонувати продумати проблемні морально-етичні питання, можливо, запросити відомих людей до участі в бесідах, розповідях, оповіданнях.

Значне емоційне навантаження несе в собі різноманітність відтінків дискутування. Як свідчать наші спостереження, від підготовленості до диспуту, а також від майстерності ведучого залежить успіх сприймання змісту запропонованого матеріалу, створення сприятливої атмосфери.

Коли ведучий диспуту поводить себе гідно та поважно, не вдається до нетактовних засобів, різкого тону, намагається висловити і аргументувати власні думки, створюється надзвичайно сприятлива атмосфера спілкування. У процесі словесних суперечок в такій атмосфері студенти відчувають бажання знайти істину та довести її оточуючим. Доводилося спостерігати й іншу емоційну ситуацію: напруження, різкість тону суперечки, агресивність, амбіційність, прагнення поставити співрозмовника в незручне становище, емоційно знищити. Учасники таких дискусій поводяться грубо, нетактовно, нестримано.

Аналіз матеріалів диспутів, а також спостереження за їх проведенням дозволяє дати окремі поради щодо успішного їх проведення: необхідно чітко визначити мету диспуту, дібрати цікаві за змістом факти, окреслити проблеми, знайти шляхи пов’язування змісту із сучасним життям, продумати структуру диспуту, його оформлення тощо.

Для ведучого і організатора слід продумати манеру спілкування, передбачити реакції аудиторії, слухачів, можливі відповіді і запитання, емоційний контакт з аудиторією, який відповідає конкретній педагогічній ситуації. Це насамперед уміння триматися і відчувати себе відповідно до емоційного стану колективу, його настрою, вміння відчувати і співчувати співрозмовнику, володіння навичками різноманітних форм спілкування зі студентами різних рівнів підготовки і фаху.

Оскільки цей вид словесного впливу надзвичайно ефективний, його слід використовувати в тих групах, що мають ґрунтовні знання, ерудицію, виховані культурні почуття. Викладачам необхідно, на наш погляд, всебічно готувати своїх студентів до диспутів, аби у результаті тренінгів вони засвоїли, що успіх і задоволення від діалогу в багатьох випадках залежить від дотримання таких основних умов:

  • психологічної самопідготовки до плюралізму думок, точок зору на одні й ті ж проблеми сучасного життя;

  • визначення спільних підходів для подальшої взаємодії і співпраці; уміння знаходити в думках співрозмовника, в його поведінці те, що об’єднує з ним, а не роз’єднує;

  • дотримання педагогічного такту до партнера, заборону ображати його, принижувати його почуття, гідність;

  • уміння керуватись у дискусії спрямованістю на загальну мету, заради якої ідуть на взаємодію;

  • знаходження оптимального рішення проблеми;

  • прагнення до адекватності сказаного і сприйнятого, а саме відсутність намагання перекручувати слова опонента, акцентувати їх на свій лад;

  • намагання уникати догматичного мислення, нетерпимості до чужої думки, амбіційності, категоричності, нездатності поступатись особистими інтересами тощо.

Організатором диспуту та дискусії має бути викладач або найбільш активні студенти. Добираючи теми з краєзнавчих питань, слід пам’ятати про її актуальність, соціальну значимість, відповідність потребам молоді, їх студентському життю: про права і обов’язки студентів, про життєву позицію, її роль і місце в суспільстві, самоврядування тощо. Можна обрати тему за бажаннями студентів шляхом анонімного анкетування. Вона може бути обрана й у межах навчальної програми. Слід продумати формулювання теми: чіткість, лаконічність, привабливість формулювання – запорука успіху. Наприклад, викладачу слід використовувати краєзнавччий матеріал про життя педагогів Північноприазовського регіону, зокрема М.О. Корфа, Т.А. Зіньківського, К.М. Зіньківського, Рогової, Я.П. Новицького, Вороного, Каришева.

Слід продумувати формулювання питань до теми, які повинні бути проблемними, нетрадиційними, стимулювати до роздумів, пошуку істини.

Якщо викладач прагне вплинути на студента словом, то він повинен уміти переконати його не тільки знанням предмету розмови, а й почуттями, поведінкою, загальною культурою та ерудицією.

На підставі даних дослідження з питань викладання краєзнавства у ВНЗ ми визначили загально-педагогічні умови позитивного емоційного впливу на формування професійної культури майбутнього вчителя:

  • гуманізація стосунків викладача і студентів у процесі взаємодії – основна умова демократичного спілкування і відповідна їй сприятлива емоційна атмосфера взаємодії;

  • емоційний вплив системи методів виховання професіонала забезпечується в тому разі, коли викладач має повагу і довіру у студентів, розуміє їх, об’єктивно оцінює;

  • рушійною силою позитивних емоцій є суперечності емоційного характеру, вирішення яких є умовою подальшого виховання моральних, естетичних та інших почуттів;

  • позитивні емоції супроводжують краєзнавчу діяльність студентів за умови врахування їх інтересів, потреб, можливостей виконання ними різних видів діяльності в цій сфері;

  • оцінка і самооцінка результатів взаємодії викладача і студента викликають позитивні емоції, якщо вони адекватні і в них активну участь бере весь колектив;

  • позитивні емоції викликають цікаві за змістом і значимі для студентів види краєзнавчої діяльності, які супроводжуються словом викладача, його заохоченням, тобто коли всі методи виховання професіонала використовуються викладачем в єдності і відповідно до умов виховання;

  • культура спілкування викладача і студентів є фактором позитивного емоційного впливу.