§ 2. Склад земельного фонду України

та правовий режим цільового використання

окремих категорій земель

Під земельним фондом України слід розуміти всю її територію, тобто всі землі в межах державних кордонів країни, в тому числі

¹ Див.: Головатюк М. С. Новий Земельний кодекс // Економіка АПК. — 2002. № 93. - С. 6.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 38. — Ст. 313. ¹ Там само. - 2003. - № 39. - Ст. 350.

⁴ Там само. - 2003. - № 39. - Ст. 349.

⁵ Там само. - 2003. - № 36. - Ст. 282. ' Там само. - 2003. - № 38. - Ст. 314. ⁷ Там само. - 2003. - № 45. - Ст. 363.

• Там само. - 2003. - № 293. - Ст. 232. ' Там само. - 2004. - № 14. - Ст.. 209. ¹⁰ Там само. - 1998. - № 46-47. - Ст.280.

146

острови та землі, зайняті водними об'єктами. Але землі, які нале­жать до складу земельного фонду, виконують різну роль. У зв'язку з цим в межах загального для всього державного земельного фон­ду правового режиму розрізняють окремі категорії земель, що виз­начаються цільовим призначенням тієї чи іншої земельної ділянки, належністю землі тим чи іншим суб'єктам права земельної влас­ності і землекористування, характером дійсного використання зе­мельної ділянки.

Поділ земель в Україні здійснюється за принципом цільового призначення, який виходить із розбіжностей економічного функці­онування землі в основних сферах діяльності. Земля виконує такі найважливіші функції: вона є природним ресурсом, головним засо­бом виробництва в сільському і лісовому господарстві та просторо­вим базисом для розміщення виробництва та інших об'єктів люд­ської діяльності. Правовий режим земель, які використовуються як просторовий базис, суттєво відрізняється від правового режиму зе­мель, які використовуються як головний засіб виробництва. Землі, які використовуються як просторовий базис, крім загальної, вико­нують певні функції, які визначаються конкретним цільовим при­значенням. У зв'язку з цим існують відмінності в їх правовому ре­жимі, що зумовлює їх поділ на різні категорії.

Відповідно до цільового призначення всі землі держави поділя­ються на 9 категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідно­го та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико--культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення (ст. 19 ЗК). Правовий режим кожної категорії земель визначається характером землекористування, сис­темою державних органів, що здійснюють функції державного уп­равління землями, обсягом компетенції цих органів в галузі управ­ління використанням земельних ділянок. Такий розподіл земель дозволяє державі тримати під контролем процес визначення цільо­вого призначення земель, не допускати без дозволу переведення їх із однієї категорії до іншої, а також здійснювати контроль за режи­мом використання земель залежно від їхнього цільового призна­чення. Цільове призначення земель — це встановлені законодавст­вом порядок, умови і межі використання земель для конкретних цілей згідно з категоріями земель. їх режим визначається правила­ми використання земель, включенням в цивільний обіг, охороною, обліком та моніторингом, встановленими земельним, лісовим, вод­ним, природоохоронним законодавством, законодавством про міс­тобудування, про надра, і поширюється на землі певної категорії. Під правовим режимом земель слід розуміти встановлений пра­вовими нормами порядок та умови використання за цільовим при­значенням земель усіх категорій, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управ-

147

ління земельними ресурсами, контролю за раціональним викорис­танням землі і додержанням земельного законодавства, ведення державного земельного кадастру, проведення землеустрою, моніто­рингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Поняття правового режиму земель використовується стосовно не тільки всіх земель України, а й окремих категорій і видів земель. Тому правовий режим земель можна поділити на загальний, особ­ливий і спеціальний. Загальний правовий режим поширюється на весь склад земель України, особливий — притаманний окремим ка­тегоріям земель, спеціальний — конкретним земельним ділянкам.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснен­ня сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або при­значені для цих цілей. В сільському господарстві земля виконує дві функції: є територіальною умовою і основним засобом виробниц­тва. У зв'язку з цим землі сільськогосподарського призначення за юридично закріпленими способами використання поділяються на два основні види.

По-перше, це сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні на­садження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до при­родних властивостей, розташування і господарських потреб вико­ристовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засо­бом виробництва в рослинництві.

По-друге, це несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими бу­дівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тіль­ки територіальним базисом і необхідні для організації сільськогос­подарського виробництва і пов'язаних з ним видів діяльності. У цьому випадку йдеться про земельні площі нерослинницького при­значення, отже, вони є землями несільськогосподарського викори­стання.

Землі сільськогосподарського призначення мають пріоритетний режим використання. Землі, які придатні для сільського господар­ства, надаються насамперед для сільськогосподарського викорис­тання, а для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарсь­кого виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Землі житлової та громадської забудови це земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Землі житлової та громадської забудо­ви складаються із територій, які вже забудовані або підлягають забудові. Крім земель, які знаходяться під будівлями, до цих зе­мель належать дворові та садибні ділянки, які обслуговують бу­дівлі.

148

Житловою забудовою є земельна ділянка, в межах якої розмі­щується житловий фонд. При житловій забудові передбачається здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капі­тального ремонту та благоустрою об'єктів житлового фонду. В складі житлової забудови розрізняють садибну та несадибну забу­дови. В житлових зонах населених пунктів можуть мати місце за­будови, які розташовані на присадибних земельних ділянках, що належать окремим громадянам (садибна забудова). В тому разі, коли житлові будинки різної поверховості розташовані на земель­них ділянках, що не належать окремим громадянам, йдеться про несадибну забудову.

Громадською забудовою вважається земельна ділянка, на якій розташовані будинки та споруди громадського призначення: бу­динки дитячих дошкільних закладів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров'я й відпочинку, фізкуль­турно-оздоровчі та спортивні будинки та споруди; будинки підпри­ємств торгівлі та громадського харчування, будинки підприємств побутового обслуговування населення та ін.

Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти загального ко­ристування, також належать до земель житлової та громадської за­будови. Такі земельні ділянки використовуються як шляхи сполу­чення (вулиці, проїзди, майдани, шляхи, набережні), для задово­лення культурно-побутових потреб населення (парки, сквери, бульвари, пляжі, кладовища), для схову, знешкодження та утиліза­ції промислових та побутових відходів, розміщення об'єктів, необ­хідних для населеного пункту в цілому.

Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами і об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

На землі природно-заповідного фонду та іншого природоохо­ронного призначення поширюються правові режими: режим зе­мель природно-заповідного фонду, до яких належать: природні те­риторії та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам'ятники природи, заповідні урочища), а також штуч­но створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологіч­ні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва); режим земельних ділянок водно-болотних угідь, які не віднесені до земель лісового і водного фондів; режим земельних ділянок, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення встановлюється також Законом "Про природно-запо­відний фонд України".

Землі оздоровчого призначення — це землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть вико-

149

ристовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Правовий режим земель оздоровчого призначення встановлюєть­ся ЗК, законами України від 25 червня 1991 р. "Про охорону на­вколишнього природного середовища", від 5 жовтня 2000 р. "Про курорти" та іншими нормативно-правовими актами. За­вданням законодавства в цій сфері є регулювання суспільних від­носин з організації і розвитку курортів, виявлення та обліку при­родних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального ви­добутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які викори­стовуються для організації відпочинку населення, туризму та про­ведення спортивних заходів, а саме земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-ту­ристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділян­ки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Крім вказаних, до них можуть належати й інші землі, які вико­ристовуються для туристичних походів і подорожей, спорту і відпо­чинку, огляду мальовничих ландшафтів та історичних пам'яток, для спостереження за сезонними явищами в природі, землі для ста­ціонарного розміщення луна-парків, ігрових та розважальних цен­трів тощо. Тобто до складу земель рекреаційного призначення на­лежать землі, на яких розташовані окультурені природні або штуч­но створені об'єкти, призначені для відпочинку населення, спор­тивної та туристичної діяльності. Визначення зазначених об'єктів як рекреаційних здійснюється за матеріалами ініціаторів створення таких об'єктів при наданні земельних ділянок.

Землями історико-культурного призначення є землі, на яких роз­ташовані: історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, ме­моріальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; городища, курга­ни, давні поховання, пам'ятники скульптури та мегаліти, наскаль-ні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових та­борів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародав­нього планування і забудови міст та інших населених пунктів, спо­руди цивільної промислової, військової, культової архітектури, на­родного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. Правовий режим земель історико-культурного призначення вста-

150

новлюється ЗК і Законом України від 8 червня 2000 р. "Про охо­рону культурної спадщини"¹.

Землі лісового фонду — це землі, вкриті лісовою рослинністю, а також невкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Землі лісово­го фонду поділяються на дві категорії: лісові і нелісові. Згідно зі ст. 5 ЛК лісовими є землі, вкриті лісовою (деревною і чагарнико­вою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та ін.), зайняті лісо­вими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо. Не­лісові землі — це землі, зайняті спорудами, пов'язаними з веден­ням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продук-топроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільського­сподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті боло­тами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, на­даних для потреб лісового господарства.

Проте не всі землі, зайняті зеленими насадженнями, належать до земель лісового фонду. Такими є землі, зайняті: зеленими наса­дженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; окреми­ми деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарсь­ких угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі водного фонду згідно зі ст. 58 ЗК та ст. 4 ВК становлять землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідро­технічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Тобто землі водного фонду можна поділи­ти на дві частини: безпосередньо покриті водою (водопокриті), які зайняті внутрішніми морями і територіальним морем, озерами, во­доймищами, річками, каналами й іншими водними об'єктами, і прилеглі до водойм (прилягають до водних об'єктів і використову­ються для охорони поверхневих вод від забруднення, засмічення, збереження їх водності, будівництва й експлуатації споруд, які за­безпечують задоволення питних, господарсько-побутових, лікуваль­них, оздоровчих, курортних та інших потреб населення, а також сільськогосподарських, промислових, енергетичних, природоохо­ронних, транспортних, рибогосподарських й інших державних та суспільних потреб)². Законодавством визначається правовий режим

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 39. — Ст. 333.

² Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Каракаша. — К., 2003. - С 325.

151

використання земель водного фонду, встановлення прибережних захисних смуг, водоохоронних зон тощо.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в ус­тановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Цільовим призначенням зе­мель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони є їх використання з метою, зумовленою діяльністю розташованих на них об'єктів.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та спо­руд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підпри­ємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-по­бутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспор­ту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремон­ту і розвитку об'єктів транспорту. ЗК визначає правовий режим використання кожного виду земель транспорту залежно від виду транспорту.

Землі зв'язку представлені земельними ділянками, наданими під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові за­соби зв'язку, а також для інших потреб розвитку цієї галузі.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під еле-ктрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, елект­ростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і пос­тійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства Ук­раїни.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у влас­ність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть пере­бувати у запасі. Отже, умовно землі в Україні можна поділити на такі, що використовуються і не використовуються, тобто не надані у власність або користування громадян та юридичних осіб. Ті зем­лі, які не використовуються, раніше становили самостійну катего­рію земель та йменувалися в законодавстві землями запасу. Відповідно до З К самостійної категорії земель запасу не існує, а ті земельні ділянки, які не використовуються, можуть перебувати у запасі в кожній категорії земель. Такі земельні ділянки або не на­давалися взагалі у власність чи користування, або права на них бу­ли припинені. Враховуючи підстави припинення права власності і права користування земельною ділянкою (статті 140—141 ЗК), до складу земель запасу відповідної категорії можуть входити земель-

152

ні ділянки, права на які припинені у разі добровільної відмови власника від права на земельну ділянку, смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця, конфіскації за рішенням суду, невідчуження земельної ділянки сільськогосподарського призна­чення іноземними особами та особами без громадянства протягом року після прийняття спадщини. Земельні ділянки, які не знахо­дяться у власності чи користуванні юридичних і фізичних осіб, пе­ребувають у державній або комунальній власності.