Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

рів України затверджуються досить важливі нормативні акти, такі як Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Серед підзаконних актів провідне місце належить відомчим нор­мативним актам, тобто нормативно-правовим актам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема наказ Дер­жавного комітету України по житлово-комунальному господарству «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (бу­динків) у власність громадян». Підзаконними слід визнати і норма-гивно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки во­зи згідно зі ст. 135 Конституції України не можуть суперечити Кон-;титуції України та приймаються відповідно до Конституції Украї-іи, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України ложуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини, лише у шпадках і в межах, встановлених законом (ч. 5 ст. 4 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство має два рівні: закони та підзакон-іі акти. Підзаконні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. >аме через це постає питання про визначення ядра цивільного зако-іодавства, і таким ядром є ЦК України.

§ 2. Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб

Розглядаючи питання про цивільне законодавство, слід зупини­вся на дії законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

Вирішити питання про дію цивільного законодавства у часі — це значає встановити момент набуття ним чинності і момент припи-іення його дії.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності ерез десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не ередбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента ^гкраїни набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного прилюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не аніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають инності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набран-я ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Мініс-рів України, які визначають права та обов'язки громадян, набира->ть чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкова-их виданнях.

2

Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 р. офіцій­ними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України» та газета «Урядовий кур'єр».

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом згідно зі ст. 57 Конституції України, є не­чинними.

Акт цивільного законодавства регулює відносини, що виникли з дня набрання ним чинності.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти діють на майбутнє і не мають зворотної дії в часі. З цього правила є винятки. Стаття 58 Конституції України містить правило про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­відальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, чинний акт ци­вільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що ви­никли з моменту набрання ним чинності.

Припинення дії законів та інших нормативно-правових актів на­стає у випадках, коли спливає строк, на який вони приймалися, при прямому скасуванні їх дії, а також у випадках прийняття ново­го закону або іншого нормативно-правового акта, які по-іншому ре­гулюють ті самі відносини.

Закони та інші нормативно-правові акти діють на всій території України і поширюються на всіх осіб. Таким є загальне правило про дію цивільного законодавства у просторі та за колом осіб. Але залеж­но від виду та характеру зазначених актів вони можуть поширюва­тися не на всю територію України, а на її певну частину, і так само не на всіх, а тільки на певне коло осіб, наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів».