Глава 13. Особисті немайнові права

Право на безпечне довкілля

Доволі близьким до двох попередніх особистих немайнових прав є право на безпечне довкілля. Під поняттям «довкілля» слід розу­міти усе те, що оточує особу: навколишнє природне середовище, предмети праці та побуту, харчові продукти тощо.

Під правом на безпечне довкілля, згідно зі ст. 293 ЦК України, слід розуміти:

• право на безпечне для життя і здоров'я довкілля — це пе­редбачена законом можливість вимагати, щоб довкілля особи ство­рювало для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй життя гідне людини. Дане право забезпечується визнанням незаконною будь-якої діяль­ності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, та можливістю вимагати від кожного припинення такої діяльності;

• право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість безперешкодного отримання повної та достовірної ін­формації про якість харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання тощо.

Специфікою даного права є його додаткова регламентація норма­ми екологічного законодавства (наприклад, шляхом встановлення системи гранично допустимих викидів та скидів, гранично допусти­мих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів, гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навко­лишнє природне середовище тощо), законодавства про охорону пра­ці, стандартизацію, сертифікацію, метрологію, низку державних стандартів, будівельних норм і правил та ін.

Право на свободу та особисту недоторканність

Одним з особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та особисту недотор­канність. Дане право складається з двох взаємопов'язаних складо­вих:права на свободу (ст. 288 ЦК України) таправа на особисту не­доторканність (ст. 289 ЦК України).

Право на свободу — це юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд відповідно до своїх інтересів та мети. Однак право на свободу не слід розглядати як закріплену законом вседозво­леність. Воно також повинно мати передбачені законом межі, оскіль­ки неконтрольована свобода людини може перерости у свавілля. Реа­лізація права на свободу забезпечується передбаченою законом забо­роною будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних за­собів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Окрім цього, одним із видів гарантій дотримання цього права є також і за-

152

борона тримання фізичної особи в неволі, можливість затримання особи лише у випадках і в порядку, встановлених законом, арешту або тримання під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду. З правом на свободу тісно поєднано право на особисту недотор­канність, під яким слід розуміти передбачену законом заборону фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з бо­ку інших осіб. До змісту права на особисту недоторканність слід від­нести заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, а також фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальника­ми, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Та­кож правом на особисту недоторканність охоплюєтьсяправо на роз­порядження щодо передачі після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України), а такожправо особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших анатомічних ма­теріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК України).

Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання

Досить важливим у системі особистих немайнових прав, що забез­печують природне існування фізичної особи, є право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Дане право також склада­ється з чотирьох складових: 1) право на сім'ю (ст. 291 ЦК України); 2) право на опіку; 3) право на піклування (ст. 292 ЦК України); 4) право на патронатне виховання (гл. 20 СК України).

Під поняттям «сім'я» згідно з чинним законодавством розуміють осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ст. З СК України). У науковій літерату­рі дане поняття через свою невизначеність, суперечливість та не­однозначність піддається суттєвій критиці¹. Зокрема, справедливо вказується на те, що дане поняття не має суто правового змісту, а є об'єднанням економічних, демографічних, трудових ознак, а також малопридатне до правового застосування.

До права на сім'ю належать:

— право на створення сім'ї (ч. 1 ст. 4 СК України), що містить у собі передбачену законом можливість фізичних осіб, які досягли шлюбного віку, а в передбачених законодавством випадках і фізич­них осіб, що не досягли шлюбного віку, створювати сім'ю на підста­ві шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших

¹ Шевченко Я. М., Шевченко О. А. Проблеми нового Сімейного кодексу України // Правова держава. — 2002. — № 13. — С. 147-153.

153

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ