Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань

5) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він збе­рігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, здійс­нюється шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або зако­ном. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, то останній у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, пред­мет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, як­що інше не встановлено договором або законом.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покри­ває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Припинення права застави. Відповідно до ст. 593ЦК України право застави припиняється у разі:

1. припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2. втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив пред­мет застави;

3. реалізації предмета застави;

4. набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5. в інших випадках, встановлених законом.

Якщо застава припиняється внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання, заставодержатель, у володінні якого перебу­вало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заста­водавцеві.

Притримання. Інститут притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань є новелою ЦК. За радянських часів нів Українській РСР, ні в будь-якій іншій республіці колишнього СРСР не було видано жодної монографії, присвяченої інституту притри­мання. Залишається він поза увагою і сучасних вітчизняних право-знавців-цивілістів.

Слід зазначити, що юридична конструкція даного інституту заро­дилася ще у римському праві, хоча римським юристам не був відомий сам термін jus retentionis. У Стародавньому Римі правом утримання вважалася можливість боржника у відомих випадках затримати вико-

нання свого зобов'язання з причини, незалежної від дійсності остан­нього. Одним із найбільш типових був випадок, коли особа, в якої перебуває річ власника, може притримувати цю річ до задоволення своєї зустрічної вимоги про відшкодування витрат на неї.

Відповідно до ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно во­лодіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконан­ня боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги креди­тора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови, що ці права виникли після передачі речі у володіння кредитора. Про реалізацію права притри­мання кредитор зобов'язаний негайно повідомити боржника.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не перехо­дить право власності на неї. Крім того, він не має права користува­тися вказаною річчю, але, згідно із законом, відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку притримує в себе, якщо втра­та, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження утри­муваної речі, якщо інше не встановлено законом.

Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпоряди­тися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кре­дитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до ст. 591 ЦК України, тобто в обсязі та по­рядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 597ЦК України).