Рекомендована література:

Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (ВВР, 1991, № 14, ст. 168) зі змінами і доповненнями.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті» від 1 червня 2000 р. (ВВР, 2000, № 36, ст. 229) зі змінами і допов­неннями.

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької дія­льності» від 23 березня 1996 р. (ВВР, 1996, № 20, ст. 82) зі змінами і до­повненнями.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (ВВР, 1992, № 31, ст. 440) зі змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740 зі змінами і доповненнями.

140

141

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

Глава 13 Особисті немайнові права

§ 1. Поняття особистого немайнового права

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі су­спільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. З Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна­ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла­гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо­відає міжнародним стандартам прав людини¹та зумовлює необхід­ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при­свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно­син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю­вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внут­рішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван­ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль­но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси­нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові пра­вовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви­никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро­в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре­гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції

До міжнародних стандартів прав людини слід відносити Загальну декларацію прав людини (1948 р.), Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні пра­ва (1966 р.) тощо.

вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро­бить дані блага ще й юридично значимими.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права — це юридично гарантовані можливості, які до­вічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризують­ся немайновістю та особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

1. дане право належить кожній особі — це означає, що воно на­лежить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприк­лад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоро­в'я, честь, гідність тощо). При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

2. дане право належить особі довічно — це означає, що воно на­лежить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі — до моменту припинення;

3. дане право належить особі за законом — це означає, що підста­вою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виника­ти в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а пра­во на зміну імені має особа, яка досягла 16 років, тощо;

4. дане право є немайновим — це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначи­ти вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

5. дане право є особистісним — це означає, що воно не може бу­ти відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.

Деякі автори вирізняють ще й такі ознаки особистих немайнових прав: специфічність об'єкта¹, індивідуалізація особистості², специфіка

¹ Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Боброва Д. В., Дзера О. В., Дов- герт А. С. та ін. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Книга 1. — С. 257.

² Красавчикова Л. О. Понятие и система личньїх, не связанньїх с имущественньїми, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Ав- тореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. академия. — Єкате­ ринбург, 1994. — С. 12-13.

142

143

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ