Глава 33. Цивільно-правовий договір

праві за радянських часів, оскільки тоді більшість договорів між підприємствами не мали характеру вільного волевиявлення, а базу­валися на адміністративних актах, актах планування тощо. Прин­цип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та ви­значенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог ро­зумності та справедливості. Відповідно до положень ст. 6ЦК Украї­ни, яка визначає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає за­гальним засадам цивільного законодавства; вони мають право вре­гулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавс­тва, свої відносини, не врегульовані цими актами; сторони у догово­рі можуть також відступити від положень актів цивільного законо­давства і врегулювати відносини на свій розсуд; сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обо­в'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства ви­пливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що свободу договору не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, на­кладених договором. ЦК України у ст. 629 встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Важко переоцінити значення договору, оскільки через нього за­безпечується цивільний, товарно-грошовий оборот у суспільстві, він втілює у собі динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту, оскільки економічний інтерес однієї сторони може бути забезпечений задово­ленням інтересу другої сторони. Саме тому договір, що базується на взаємній зацікавленості сторін, забезпечує розвиток цивільного обороту та економіки, що виявилось не під силу командно-адмініст­ративній економіці. Унікальність договору як правового явища по­лягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовле­ність власне приватних осіб набуває характеру норми права, що за­безпечується примусовою силою держави, і в свою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам.

§ 2. Види договорів

Різноманітність форм та видів договорів вимагає їх певного впо­рядкування і, отже, класифікації, що здійснюється за різними ознаками. Найважливішою є класифікація за такими ознаками: розподіл обов'язків між сторонами (односторонні та двосторонні); наявність зустрічного відшкодування (відплатні та безоплатні);

468

момент виникнення договору (реальні та консенсуальні). Розрізня­ють також: договори основні і додаткові; основні та попередні; до­говори, укладені на користь контрагентів та на користь третіх осіб; договори речові та зобов'язальні тощо. Певна класифікація за пра­вовими наслідками здійснюється на такі групи договорів, як: дого­вори про передачу майна у власність чи інше речове право (купів-ля-продаж, міна, дарування тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат тощо); договори про надання послуг (доручення, комісія, перевезення тощо); дого­вори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні тощо); дого­вори про спільну діяльність (установчий договір тощо), інші групи договорів, виділені за окремими критеріями.

Договори односторонні та двосторонні. Договір є односторон­нім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою сторо­ною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона на­діляється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обо­в'язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів можна, зокрема, віднести договори доручення, дарування, займу.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Двосторонніми є більшість цивільно-пра­вових договорів. До договорів, що укладаються більш як двома сто­ронами (багатосторонні договори), застосовуються загальні поло­ження про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому ха­рактеру цих договорів.

Договори відплатні та безоплатні. До відплатних належать договори, за якими кожна зі сторін має отримати від контрагента певне відшкодування (наприклад, при купівлі-продажу, підряді то­що). Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, за­коном або не випливає із суті договору. Більшість цивільно-право­вих договорів є відплатними. До безоплатних треба віднести догово­ри безоплатного користування, дарування, у деяких випадках — до­ручення (коли воно здійснюється безоплатно).

Договори реальні та консенсуальні. Консенсуальними є дого­вори, що набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними — договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за дого­вором — передача контрагенту певного майна. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальними. Реальними є договори зай­му, зберігання, перевезення вантажу тощо.

Доречно підкреслити, що наведені класифікації договорів є, пев­ним чином, умовними, оскільки за домовленістю сторін договору в

469

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО