Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади, міжнародні наукові та освіт­ні правові програми тощо.

Місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності

Після розпаду СРСР перед Україною, як і більшістю країн коли­шнього «соціалістичного табору», постала проблема створення влас­ної національної правової системи, оскільки існуюча на той час пра­вова система вже не відповідала потребам сучасності та не могла афективно врегульовувати нові, невідомі раніше, суспільні відноси­ни. Особливо гостро це проявлялось у сфері приватного (цивільного) права, де з виникненням нових економічних відносин виникла на­гальна потреба створення якісно іншого правового поля, що зумов­лювалось необхідністю молодої незалежної держави інтегруватись у загальноєвропейський товарооборотний процес.

Проте існуючі протиріччя на національному рівні між поборни­ками старого суспільного ладу і прихильниками інтеграції до зага­льноєвропейського та світового економіко-правового простору сут-гєво загальмували процес уніфікації українського цивільного права до цивільно-правових систем сучасності.

Аналізуючи розвиток українського цивільного права, слід зазна­чити тенденції до його зближення з континентальною системою ци­вільного права, однак вони є відносно не стійкими, що обумовлю­ються відсутністю стабільного економічного розвитку та правового регулювання суспільних відносин.

Але активна позиція України в питаннях входження до європей­ського економічного простору, її участь у товарообороті між держа­вами СНД, визначення своїх позицій при створенні модельних нор­мативних актів (наприклад, Модельного цивільного кодексу для держав — учасників СНД) та актів національного законодавства з урахуванням тенденцій європейського регулювання суспільних від­носин дає підстави сподіватися на найближче визначення та затвер­дження українським цивільним правом свого належного місця се­ред цивільно-правових систем сучасності.

Поняття та значення порівняльного цивільного права

Особливу увагу при розгляді даного питання слід звернути на не-збхідність вивчення зарубіжного цивільного законодавства. При цьому знання з традиційного для вищих юридичних навчальних за­кладів курсу «Міжнародне приватне право» вже є недостатнім внас­лідок значного збільшення міжнародних економічних зв'язків, тому постає нагальна потреба у фахівцях, які глибоко володіють спеціаль­ними знаннями з цивільного та торгового права зарубіжних країн.

Дане вивчення найбільш ефективне на підставі порівняльного методу, а отримана інформація може стати основою науки та навчальної дисципліни порівняльного цивільного права як частини міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства.

§ 2. Романо-германська (континентальна) система Загальна характеристика

Романо-германська (континентальна) система цивільного права нині утвердилася у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі, Іспа­нії, Італії, Португалії, Австрії, Швейцарії, багатьох країнах Латин­ської Америки тощо. В основі цієї системи цивільного права лежить рецепція римського права та його гармонізація з урахуванням на­ціональної специфіки.

Характерними ознаками цієї правової системи є розподіл (дихо­томія) права на публічне таприватне. Але з моменту першого про­ведення розмежування приватного та публічного права Ульпіаном в Дігестах Юстиніана¹відносини в суспільстві суттєво ускладнились, що унеможливило вирішення питання про єдність та диференціа­цію приватного та публічного права, посилаючись виключно на сферу охоронюваних інтересів (приватних чи публічних). І тому критерієм їх розмежування ставспосіб та характер впливу права на відносини. Тобто коли йдеться про субординацію, власно-орга­нізаційні і примусові засади у суспільних відносинах, що спрямова­ні на здійснення державних та суспільних інтересів, то вони мають характер публічно-правових. І навпаки, відносини, що виникають з приводу певного майна між юридично рівними суб'єктами, які фор­муються за їх ініціативою з метою задоволення приватних інтересів шляхом координації поведінки, то слід говорити проприватно­правовий характер цих суспільних відносин.

Ще однією суттєвою специфікою континентальної системи ци­вільного права є її галузевий підхід та чітка ієрархія всередині сис­теми. Сутність даної специфіки полягає в тому, що система цивіль­ного права, залежно від особливостей відносин, які підлягають пра­вовому регулюванню, поділяється на складові (підгалузі, інститути), що логічно взаємопов'язані між собою та в сукупності складають єдине ціле — галузь цивільного права.

¹ У той період вважалося, що приватне право врегулювало приватно-правову сферу суспільного життя, що ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін та обумов­лена недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо, тобто регулює сферу приватних інтересів, а публічне пра­во спрямоване саме на регулювання державних та суспільних інтересів за допомо­гою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

28

29

>зділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА