§ 5. Співвідношення права власності та інших речових прав

Інші речові права на чуже майно неоднорідні за своїм змістом, але вони мають спільні ознаки, що дозволяють об'єднати їх у певний вид. Однією з цих ознак є те, що вказані права вважаються похідними від права власності. Зокрема, Ю. К. Толстой вказує, що поділ інших речо-

354

23'3-285

355

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 27. Інші речові права

вих прав на види може здійснюватися за різними підставами¹. Поза ним має залишатися лише право власності, оскільки всі інші права так чи інакше є похідними від нього. Аналогічні думки висловлюють і інші дослідники речового права. Дійсно, право власності є найбільш повним за змістом речовим правом. Інші речові права походять від права власності і залежать від нього. Там, де власність не існує, інші речові права не виникатимуть. Отже, інші речові права є похідними і залежними від права власності. Вони є правами на чужі речі(jura in re aliena), що не може не передбачати привласненість їх об'єктів ін­шою особою — власником. Навіть якщо деякі права на чужі речі (сервітути, право членів сім'ї власника на користування житлом) встановлюються поза волею власника — на підставі закону або рішення суду (п. 1 ст. 402, п. 1 ст. 405 ЦК України), вони залишаю­ться похідними і залежними від права власності, оскільки не припи­няють його, а лише обмежують певною мірою.

Інші речові права завжди обмежені за змістом порівняно із більш повним правом власності. Власник є самостійним у цивільному обігу, він вільно розпоряджається своєю річчю і вилучає з неї кори­сні властивості. Співставлення з правом власності вплинуло на роз­повсюдження у цивілістиці трактування спеціальних речових прав як обмежених або парціарних². Отже, інші речові права мають мен­ший обсяг повноважень, ніж право власності, в іншому разі вони вважалися б власністю. Щодо співвідношення їх змісту із змістом права власності існують два різних погляди. Одні вчені вважають, що їх зміст визначається відносно до змісту права власності. На ду­мку Є.А. Суханова, «за змістом речові права можуть складатися як з одноіменних правомочностей власника — права володіння, корис­тування і розпорядження, так і з окремих частин тріади»³. Інші вчені підкреслюють, що тріада не підходить для відмежування ін­ших речових прав від права власності, яке повинно характеризува­тися не позитивними повноваженнями, а правом консолідації, елас­тичністю власності.

Еластичність власності (ius recadentiae) — категорія, запропоно­вана дослідниками римського права⁴, означає відновлення права вла­сності у повному обсязі після відпадання будь яких обмежень права власності. Інші речові права не можна розглядати з точки зору ви­ділених повноважень, оскільки у разі їх встановлення відбувається лише обмеження права власності, а не виділення правомочностей.

¹ Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1998. — Ч. 1. — С. 313.

² Дождев Д. М. Римское частное право. — М.: Инфра М-Норма, 1996. — С. 403.

³ Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 222. ^л Дернбург Г. Цит. праця. — С. 65.

Можливо, що від власності будуть відділені і володіння, і корис­тування, і розпорядження, а власність не припиниться. Власність може повністю позбавитися свого змісту і перетворитися у так зване nudum ius — голе право. На думкуД. М. Генкіна, «власник не по­збавляється своїх повноважень, а лише тимчасово обмежується у можливості їх реалізації»¹. З цим не можна не погодитися.

Чим більший обсяг речового права сторонньої особи, тим більше обмежується право власності. Найбільшою мірою це має місце при емфітевзисі та суперфіції. Вказані права називають також багато­компонентними правами, на відміну від фрагментарних, таких як сервітути — земельні та особисті².

Багатокомпонентні права залишають власнику лише ius recaden­tiae, невіддиференційоване на окремі повноваження, головне призна­чення якого — повернути власність у попереднє становище. У зв'яз­ку з таким «втручанням» в обсяг права власності цивільне законо­давство передбачає виникнення цих прав лише за волею власника.

Незалежність змісту прав на чужі речі від змісту права власнос­ті, а також така суттєва ознака даних прав, як абсолютність, не ли­ше вимагають чіткого визначення змісту кожного з них у законі. У зв'язку з цим у законі передбачаються права та обов'язки не лише суб'єктів інших речових прав, а й власника, залежно від виду такого права. Основні моменти, на які законодавець звертає увагу при відмежуванні інших речових прав від права власності, можна звести до необхідності врахування таких критеріїв:

1. характеристики меж втручання власника, що набуває вигляду його прав та обов'язків;

2. чіткому визначенні правомочностей невласника;

3. визначенні підстав виникнення та припинення інших речових прав;

4. відповідальності за порушення як з боку власника, так і з боку суб'єктів прав на чужі речі.

Отже, інші речові права проявляють свою абсолютність щодо власника тільки у певних межах, які залежать від їх видів.