§ 3. Застосування цивільного законодавства за аналогією

Прогалини у чинному цивільному законодавстві можуть мати міс­це з різних причин, але їх наявність не може бути підставою для від­мови у вирішенні питань, що виникли, правозастосовчими органами, у тому числі судами. Саме це викликає необхідність відповідних за­собів для заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Безумов­но, найкращим засобом заповнення цих прогалин є нормотворча дія­льність, тобто діяльність відповідних органів, спрямована на розроб­лення та прийняття законодавчих актів. Є й інший засіб тимчасового заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Йдеться про вико-

23

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. Загальна характеристика цивільного законодавства

ристання правозастосовчими органами при вирішенні цивільно-пра­вових питань аналогії закону та аналогії права.

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (ч. 1 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії закону полягає в тому, що до відповідного відношення застосовуються нор­ми цивільного законодавства, які регулюють аналогічні відносини. Що ж до випадків застосування аналогії закону судом, то її сутність викладено у ст. 11 ЦПК України, згідно з якою у разі відсутності за­кону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регу­лює подібні відносини.

Для застосування аналогії закону відповідний орган мусить бу­ти, по-перше, впевненим у тому, що існує прогалина в чинному за­конодавстві, тобто за своєю сутністю відносини підлягають право­вому нормуванню, але немає чинного закону, яким би ці відносини регулювалися. По-друге, правозастосовчий орган мусить відшука­ти норму чинного закону, яка регулювала б аналогічні (схожі) від­носини.

При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у від­повідному документі (наприклад, судовому рішенні) зобов'язаний вказати, що він застосовує аналогію закону, і зробити посилання на конкретну норму (норми) чинного закону.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулю­вання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загаль­них засад цивільного законодавства (аналогія права) (ч. 2 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії права полягає в тому, що відповідний правозастосовчий орган при вирішенні питання повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту законодавства України, ви­мог справедливості, добросовісності та розумності.

§ 4. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конститу­ційного Суду України, які є обов'язковими до виконання на терито­рії України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конс­титуції України).

Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких даються керівні роз'яснення судам з питань застосування ци­вільного законодавства.

24

У зв'язку з проведенням судової реформи відбулися певні зміни у компетенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих су­дів. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України дає роз'яс­нення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодав­ства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів. Відповідно до ст. 44 цього Закону пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань за­стосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Тобто за новим законодавст­вом роз'яснення зазначених судових органів мають рекомендацій ний характер. Проекти постанов Пленуму Верховного Суду України щодо надання роз'яснення з питань законодавства при вирішенні судових справ мають бути надіслані Генеральному прокурору та Міністру юстиції.

Роз'яснення вищих судових органів треба розглядати як форми тлумачення чинного цивільного законодавства, що застосовується судами.

Цивільні відносини регулюються нормами законодавства або угодою сторін. Сторони мають право укласти договір, який не вста­новлено актами цивільного законодавства, але він відповідає за­гальним його засадам. Сторони мають право врегулювати у догово­рі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відноси­ни, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і самостій­но врегулювати свої відносини. Сторони в договорі не можуть від­ступити від положень, визначених в актах цивільного законодавст­ва, якщо в них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обо­в'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Під діловим звичаєм розуміються сталі в цивільному обороті пра­вила поведінки. Самі по собі ділові звичаї не є джерелом цивільного права. Однак у тих випадках, коли держава правовим актом санкціо­нує діловий звичай, він здобуває юридичну чинність правової норми і входить до системи цивільного законодавства. Згідно з раніше діючим законодавством тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачали можливість застосування ділових звичаїв.

У даний час з усіх ділових звичаїв законодавець особливо ви­діляє звичаї ділового обороту. Відповідно до ст. 7 ЦК України ци­вільні відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивіль­ного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відно­син. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

25

озділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА