Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

давця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ст. 661 ЦК України); нікчемними визнаються умови договору, що обмежують права покупця — фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством, у тому чи­слі законодавством про захист прав споживачів (ст. 698 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушника, якщо:

1. доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному ви­конанні зобов'язання;

2. кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3. суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізич­ною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

Відповідальність, яка наступає з вини обох сторін (кредитора і боржника), іноді називають змішаною. І хоча відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе тільки боржник, зменшення обсягу такої відповідальності для боржника дає право зробити припущення, що частина його відповідальності перерозподіляється між ним і кредитором. Кредитор внаслідок та­кого перерозподілу отримує відшкодування не в повному обсязі.

Змішану відповідальність не слід плутати зі спільним заподіян­ням шкоди, яке здійснюється кількома боржниками, але сам потер­пілий залишається невинним. У разі спільного заподіяння шкоди наступає часткова або солідарна відповідальність. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у част­ці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, пере­дбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦК України прямо передба­чено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом. Закон також допускає збільшення умовами договору законодавчо встановленого розміру неустойки, предметом якої є грошова сума (ст. 551 ЦК України).

У сучасному цивільному праві західних країн склалася тенден­ція до відходу від принципу повного відшкодування шкоди у бік встановлення максимальних меж майнової відповідальності. Основ­на причина такої тенденції полягає в тому, що багато видів госпо­дарської діяльності пов'язано з небезпекою заподіяння астрономіч­них збитків, які виходять далеко за межі фінансових можливостей підприємця. Страхування цивільної відповідальності може зменши-

94

ти таку загрозу, але усунути її повністю не в змозі. Обмеження від­повідальності здійснюється законом, судом або за згодою сторін. Водночас в останні роки законодавство західних країн забороняє включати до споживчих договорів положення, які обмежували б відповідальність комерсанта перед споживачами або звільняли ко­мерсанта від відповідальності взагалі. Наприклад, відповідно до ст. 16^ідирективи ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 грудня 1986 р. кожна держава — член ЄС може передбачати, що загальна відповідальність виробника за шкоду, пов'язану зі смертю або пошкодженням здоров'я, заподіяну однаковими товарами, які мають одні і ті самі недоліки, обмежується сумою, що не може бути меншою ніж 70 млн. екю¹.

§ 3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності 1. Склад правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди реалізовується у правовідношенні. Змістом такого правовід-ношення є обов'язок правопорушника здійснити певні дії і право кредитора вимагати виконання обов'язку боржником.Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, афактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення, як правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єк­тивна та суб'єктивна сторони.

Об'єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регу­люються цивільним правом.

Суб'єктом є правопорушник. Слід зауважити, що, крім право­порушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавчо не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання².

Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 100. На думку Тархова В. О., незважаючи на те, що більшість юристів виступає за складний склад правопорушення, найбільш правильним є очищення його від ін­ших обставин. Він пояснює це тим, що об'єкт у цивільному праві розглядається лише у загальних рисах, конкретизувати його немає необхідності, тому що на ква­ліфікацію правопорушення це впливає тільки за загальним поділом абсолютних та відносних прав. Суб'єкт також, як правило, сприймається лише у загальних рисах. Найбільш ретельно необхідно аналізувати лише об'єктивну сторону у зв'язку з тим, що вона поділяється на три самостійних елементи складу правопо­рушення: протиправність, шкоду, причинний зв'язок, а також суб'єктивну сторо­ну, яка звужується до поняття вини, тобто не розглядаються такі риси, як мотиви, емоції і т. ін., які мають велике значення для вирішення питання про по­карання, але не мають значення для головуючої у цивільному праві компенсацій­ної функції. У кн.: Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 290-292.

95

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну право­порушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) при­чинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб'єктивну сторону складу правопорушення складає вина пра­вопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.).

2. Умовами цивільно-правової відповідальності є наявність: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливо­го результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу право­порушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єк­тивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

"У випадках, передбачених законом або договором, відповідаль­ність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених за­конодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автоном­ної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'яз­ку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальнос­ті без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

В юридичній літературі також іноді пропонується вважати мож­ливим притягнення до відповідальності за відсутності збитків і, від­повідно, причинного зв'язку. Яскравим прикладом такого застосу­вання мір відповідальності є стягнення неустойки. Зокрема, ст. 624 ЦК України передбачає, що коли за порушення зобов'язання вста­новлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Серед умов відповідальності можна виокремити загальні (типо­ві) умови цивільно-правової відповідальності, які властиві більшо­сті випадків притягнення до відповідальності, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопору­шення (наприклад, особливості відшкодування ядерної шкоди вста­новлюються законом, ст. 1189 ЦК України; у випадках відшкоду­вання шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або

96