Глава 26. Право спільної власності

право спільної часткової власності припиняється. Майно, що є спіль­ною частковою власністю, може бути поділене між співвласниками згідно з домовленістю між ними. Вказані положення про поділ спіль­ної часткової власності, що визначаються сучасною цивілістикою, отримали своє законодавче закріплення в ст. 369ЦК України. Тобто це ще одна новела даного Кодексу. Новелою також є положення про необхідність нотаріальної форми договору про поділ нерухомого май­на, що є спільною частковою власністю, та про виділ частки нерухомо­го спільного майна в натурі (статті 364, 367 ЦК України).

§ 3. Право спільної сумісної власностіСпільна сумісна власність — це вид спільної власності, в якій частки не визначені заздалегідь. Вона дозволяє кільком особам во­лодіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Частки учасників визначаються при припиненні спільної сумісної власності, тобто при поділі або ви­ділі з неї.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що її учасники разом володіють і користуються майном (будинком, квартирою, зе­мельною ділянкою, сукупністю речей тощо). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передба­чається, а в інших — має бути висловлена у певній, передбаченій за­коном формі. Так, згода співвласників на вчинення правочину має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо відносно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2 ст. 369 ЦК України).

Правочини щодо розпорядження спільним майном може здійсню­вати як кожний з учасників спільної сумісної власності, так і один із них, наділений цими повноваженнями щодо розпорядження. Безумо­вно, такі повноваження мають бути оформлені належним чином, хоча в новому ЦК України це не передбачається. Підставою таких повнова­жень має бути довіреність на здійснення певних дій щодо розпоря­дження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності.

Однак у житті трапляються випадки, коли дії особи щодо розпо­рядження спільним майном є неправомірними (продається майно за заниженою ціною, взагалі не здійснюються розрахунки з інши­ми співвласниками або взамін надається спірне майно тощо). Постає питання: який захист надається законом співвласникам, які постраждали внаслідок такої неправомірної поведінки учасни­ка щодо розпорядження спільним майном?

344

Згідно з п. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження майном, вчинений одним із співвласників (купівля-продаж, міна,

дарування, здача в оренду тощо), може бути визнаний судом недійс­ним на вимогу інших у разі відсутності в учасника, який здійснив правочин, необхідних повноважень.

Слід зазначити, що спільна сумісна власність припиняється ви­значенням часток, тобто перетворенням у спільну часткову влас­ність. Це, як правило, спричиняє поділ майна або виділ з нього окремої частки.

При поділі спільної сумісної власності передбачається, що част­ки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено законом, домовленістю сторін або рішенням суду. Порядок поділу спільної сумісної власності та виділу з неї частки підпорядковується прави­лам, встановленим у ЦК України.

У ст. 368 ЦК України зазначені лише два види спільної сумісної власності:

1. спільна сумісна власність подружжя;

2. спільна сумісна власність членів сім'ї.

Проте право спільної сумісної власності можуть мати фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК України).

Зазначені види спільної сумісної власності подружжя мають місце у ст. 16 Закону України «Про власність» та СК України, спільна сумісна власність членів сім'ї — у ст. 17 Закону України «Про власність».

Спільна сумісна власність у зазначених вище випадках виникає, якщо угодою сторін не встановлена спільна часткова власність.

Спільна сумісна власність подружжя виникає на підставі реєст­рації шлюбу в органах РАГСу.

Згідно з положеннями нового СК України спільна сумісна влас­ність виникає у жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, якщо інше не встановлене договором між ними.

Спільна сумісна власність подружжя виникає щодо майна, набу­того подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього госпо­дарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Правовий режим майна подружжя зазнав певних змін після вста­новлення у ст. 27^іКпШС положення щодо надання подружжю мож­ливості змінити за допомогою шлюбного контракту законний право­вий режим щодо набутого під час шлюбу майна на договірний. Зазначена стаття містила певні протиріччя — з одного боку, існувало право «укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюб­ний контракт)», з іншого, — умови шлюбного контракту не могли

345

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ