§ 4 Відмежування цивільного права від суміжних галузейправа

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і ме­тодом правового регулювання. Основними галузями права, які сти­каються з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансо­ве, сімейне, природо-ресурсне, цивільно-процесуальне та кри­мінальне право.

Стаття 1 ч. 2 ЦК України вказує на неможливість застосуван­ня до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільного законодавства. Це означає, що цивільні правовідносини у цих випадках не вини­кають.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що ад­міністративне право належить до сфери зобов'язувального правово­го регулювання, а цивільному праву властивий дозвільно-диспози­тивний характер. Організаційним відносинам, які регулюють ад­міністративне право, властивий характер влади і підкорення, що в цивільному праві, де сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу, неможливе.

Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони,

0

11

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

в тому числі й у сфері відносин, які належать до цивільних право­відносин, і порушення цих заборон тягне за собою застосування кримінального покарання.

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосу­ються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відно­син, що становлять предмет цивільного права.

Природо-ресурсне право регулює відносини, які виникають з при­воду таких об'єктів, як земля, ліси, води, інших об'єктів, створених природою, що викликають особливості правового регулювання, тісно пов'язаного з цивільно-правовим регулюванням. Прийняття Земель­ного кодексу України зумовило більш широке втягнення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правово­го регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК України «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою. Вони мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов'язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини, тобто відносини, пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних ін­тересів працівника.

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансо­вого права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності ор­ганів державної влади. Це — організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі уповноважених її ор­ганів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Засновані вони на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються в податкових та інших фінансових і адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових, проте відмежовуючою їх ознакою є відсутність у майнових сімейно-право­вих відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно-правовий характер визначення їх учасників.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України (далі — ГК України) не є предметом регулювання цього Кодексу майнові відносини, які регулюються ЦК України; зе­мельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо викорис-

12

тання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відноси­ни, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що ви­никають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місце­вого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарсь­ких повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно з ЦК України (п. 2 ст. 9) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарюван­ня. Тому особливості регулювання майнових відносин суб'єктів гос­подарювання визначаються п. 2 ст. 4 ГК України.

Проте слід зазначити, що прийняття ГК України суттєво погірши­ло становище з урегулюванням питання розмежування правового ре­гулювання суспільних відносин в економіці.

Визначивши, що ГК України окреслює основні засади господа­рювання в економіці і регулює господарські відносини, що виника­ють у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання (ст. 1 ГК України), він охопив і ту сферу правового регулювання, яка стосується цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розу­міється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продук­ції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто відносин, що є предметом регу­лювання цивільного права, яке регулює всі цивільні відносини, за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) та мають вартісний характер¹.

Основною ознакою майнових відносин, регульованих цивільним правом, Є. О. Суханов вважає їх товарно-грошовий характер. «Май­нові відносини, які мають іншу (нетоварну) природу і, отже, не від­повідають вказаним ознакам, не входять у предмет цивільного пра­ва і не можуть регулюватися ним»².

Хоча ГК України вказує, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК

Гражданское право. — СПб., 1996. — 4.1. — С. 1.

Суханов Е.А. Гражданские отношения, которьіе регулируются гражданским пра­вом // Гражданское право. — М., 1998. — Т. 1. — С. 27.

ІЗ

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА