Глава 13. Особисті немайнові права

Обмеження цього права можливе з метою запобігання злочину чи з'ясування обставин під час розслідування кримінальної справи лише за відповідним дозволом суду, якщо іншими способами одер­жати інформацію неможливо.

Право на інформацію

Антиподом до права на особисте життя є право на інформацію, оскільки вони захищають дві різні сфери інтересів — приватного та публічного. Інколи найбільш складним є саме встановлення тієї ме­жі, де публічні інтереси починають порушувати інтереси приватні. Згідно із законом інформація — це документовані або публічно ого­лошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі¹.

Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію — це передба­чена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і по­ширювати інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформа­ції про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини. Не допускається також зби­рання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює інфор­мацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли ця інформація подається посадовою або службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлен­ня засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні дер­жавні органи).

Право на свободу творчості та вибір роду занять

Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (спо­собів, прийомів) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності.

Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду за­нять (ст. 312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену за­коном можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Га­рантією цього права є заборона до примушення виконання роботи. При цьому не вважається примусовою роботою військова або аль-

¹ Закон України «Про інформацію» (зі змінами і доповненнями) // ВВР. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

тернативна (невійськова) служба, робота, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.

Право на місце проживання та недоторканність житла

Право на місце проживання фізичної особи є комплексним осо­бистим немайновим правом фізичної особи, до якого належать:

• право мати місце проживання, тобто передбачена законом можливість утримувати на певному речовому праві житловий буди­нок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньо­му (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно, переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);

• право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто пе­редбачена законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК України). Однак це право може об­межуватись випадками, передбаченими законом.

Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст.311 ЦК України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити проникнути до житла лише за її згодою або за вмо­тивованим рішенням суду. Це право може бути обмежене у невід­кладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та май­на, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. До змісту права на недоторканність житла нале­жить також і заборона виселення або іншим чином примусового по­збавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішен­ням суду.

Право на пересування

До права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України, слід відносити можливість фізичних осіб вільно пересуватися по території України (після 14 років), виїхати за її межі і безпере­шкодно повернутися в Україну (після 16 років), а також вільно ви­значати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересу­вання. До досягнення фізичними особами визначеного вище віку вони мають право пересуватися відповідно по території України чи за її межами лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників тав їх супроводі або в супроводі осіб, які уповнова­жені ними.

Обмеження цього права можливе лише у випадках, передбаче­них законом, наприклад, у випадку встановлення особливих правил доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси дер­жавної безпеки (наприклад, заклади пенітенціарної системи), охо-

160

113-285

161

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАБОВІДНОШЕННЯ