Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

новив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напо­ями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд по­новлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поно­влення цивільної дієздатності.

Недієздатність фізичної особи (ст. 39 ЦК України). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо суд відмовить у за­доволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановле­но, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цьо­го підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано мораль­ної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення не­дієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатрич­ної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається не­дієздатною.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Не­дієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочи­ну. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійсню­вати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану не­дієздатною фізичною особою, не припиняється у разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завда­ла шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкоду­вання шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцт­вом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частко­во або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд понов­лює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана не­дієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внас­лідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та ке­рувати ними.

§ 2. Місце проживання фізичної особи

Визначення місця проживання особи має суттєве значення для забезпечення правової охорони прав та інтересів суб'єктів цивіль­них відносин, оскільки з ним пов'язується загальна презумпція про те, що особа перебуває в даному місці проживання, хоча у кожний конкретний момент вона може перебувати і в іншому місці. На цю адресу направляється й офіційне листування. За місцем знаходжен­ня особи визначається, наприклад, місце виконання зобов'язання, місце відкриття спадщини тощо.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, кварти­ра, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожи­ток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізич­на особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст. 29 ЦК України). Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, що встановлюються зако­ном. Це положення є певною новелою нового ЦК України, оскільки за старим цивільним законодавством особа могла вільно обирати міс­це проживання з 18 років.

Для деяких категорій осіб передбачається легальне визначення місця проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому во­на проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за зго­дою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або ор­ганізацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору міс­це проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізич­ної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здо­ров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відпо­відної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. ЦК Укра­їни вперше визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.