Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

вільне право на тільки охороняє дані особисті немайнові права, а й покликане регулювати їх властивим йому методом.

Ще однією з тенденцій в континентальному праві щодо особис­тих немайнових прав є виділення загального особистого немайново-го права, порушення якого вважається порушенням прав особи. При цьому його захист здійснюється в порядку, передбаченому для деліктних зобов'язань. Основним способом захисту даного права є компенсація моральної та відшкодування майнової шкоди.

Речове право

Речове право як юридична категорія в країнах континентальної цивільної системи права охоплює всі зв'язки особи з річчю, тобто так звані відносини статики. Речові права поділяються на: права на свої речі та права на чужі речі. До першої категорії слід відносити, як правило, право власності, до другої — сервітутні права, супер-фіцій, емфітевзис тощо. При цьому в законодавстві країн континен­тальної системи права перелік речових прав є обмеженим та поши­рювальному тлумаченню не підлягає.

Основним речовим правом, беззаперечно, є право власності, яким визначається весь спектр прав, що стосуються повного пану­вання особи над річчю. При цьому в континентальній системі ци­вільного права для права власності характерні й певні загальні принципи: 1) право власності є єдиним та неподільним, тобто не мо­же бути двох повних власників на одну річ; 2) право власності є най­більш повним серед інших речових прав і навіть попри те, що різні національні законодавства вкладають у це поняття різний спектр повноважень власника (володіння, користування, розпорядження, право на доходи тощо), завжди вказується, що цей перелік не є ви­черпним.

Основною характерною ознакою решти речових прав є те, що вони стосуються чужих речей, тобто завжди є власник речі, на яку поши­рюються дані права, який повинен внаслідок цих прав на річ бути об­меженим у комплексі своїх прав на річ. Залежно від того, яке повно­важення власника обмежується, виділяють такі види прав на чужі речі: 1) повноваження користування (сервітутні права); 2) повнова­ження розпоряджатись (залогові права); 3) повноваження володіти та користуватися (окремі орендні права на житло та земельну ділян­ку тощо); 4) повноваження володіти, користуватися та у визначених межах розпоряджатися (емфітевзис, довірче управління).

Захист права власності та інших речових прав здійснюється внас­лідок застосування речово-правових та зобов'язально-правових способів захисту. Речово-правові способи захисту об'єднують у собі два основ­них речових позови: віндикаційний (позов власника про витребування

34

майна з чужого незаконного володіння) та негаторний (позов власника про припинення неправомірних діянь, що заважають власникові здійс­нювати весь спектр повноважень). Зобов'язально-правові способи за­хисту здійснюються через охорону майнових інтересів власника чи ін­шої уповноваженої особи внаслідок заподіяння шкоди їх майну. Право інтелектуальної власності (виключні права) Оскільки даний інститут континентальної системи цивільного права ґрунтується переважно на загальноприйнятих світових стан­дартах, до яких належать Бернська конвенція про охорону літера­турних та художніх творів від 24.07.1971, Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 06.09.1952, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20.03.1883, Європейська патентна конвенція від 09.09.1994 і т. ін., то і принципових відмінностей між його правовим регулюванням та захистом у цивільно-правових сис­темах немає. Єдині відмінності має категоріальний апарат. Так, у континентальній системі права поняття авторських і патентних прав, як правило, об'єднується загальним поняттям «виключні пра­ва», натомість англо-американське право застосовує такі поняття, як «літературна (художня) власність» та «патентна власність».

Зобов'язальне право

Зобов'язання (ооііеаііо) є фундаментальною категорією зобов'я­зального права, під якою розуміють певну залежність між суб'єкта­ми, внаслідок якої одна сторона має виконати на користь іншої пев­ні дії або утриматися від їх виконання. Для переважної більшості країн континентальної системи цивільного права дане поняття є ка­тегорією доктринальною та такою, що не закріплена в чинному за­конодавстві. Сторони в зобов'язанні іменуються кредитором (сторо­на уповноважена) та боржником (сторона зобов'язана). За підстава­ми виникнення зобов'язання поділяються на ті, що виникають із закону, правочинів, деліктів, односторонніх правочинів, безпідстав­ного збагачення та ведення справ без доручення.

Найбільш розвинутими підсистемами зобов'язального права є до­говірні таделіктні зобов'язання.

35

Договір є однією з основних категорій у зобов'язальному праві, під якою розуміють домовленість двох чи більше осіб, внаслідок чого виникають взаємні права та обов'язки. За своїм змістом дого­вори поділяються на такі види: 1) договори про передачу майна у власність чи інше речове право (купівля-продаж, поставка, дару­вання, міна); 2) договори про виконання робіт (підряд); 3) договори про надання послуг (зберігання, страхування) тощо. Окрім того, за­лежно від інших обставин договори поділяються на: 1) сіналагмати-

з'з-гм

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА