Глава 21. Право власності

це проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Конституція України здійснила значний вплив на формування ЦК України. Нею введено таке поняття, як право власності Україн­ського народу (ст. 13 Конституції України). На жаль, роз'яснення сутності цього поняття Конституція не дає. З огляду на текст статті слід вірізнити два параметри цього поняття:

1. на які об'єкти спрямоване право власності Українського на­роду;

1. хто здійснює право власності Українського народу.

ЦК України в ст. 324 зазначає, що об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Від імені Українського народу права власника здійснюють орга­ни державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України. На цій підставі можна зроби­ти висновок, що органи державної влади та органи місцевого само­врядування здійснюють усі правомочності власника щодо власності народу України. Право державної власності здійснюють органи дер­жавної влади від імені держави, але об'єкти права власності тут ін­ші — майнові комплекси, підприємства тощо.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обме­жений у його здійсненні. Це дуже важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути засто­соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підста­ві і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків реквізиції в умо­вах воєнного або надзвичайного стану з наступним повним відшко­дуванням його вартості (статті 321, 353 ЦК України).

Новий ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності — це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності (стат­ті 324-327). Про право власності Українського народу вже згадува-

276

лося вище. Що стосується права приватної власності, то її суб'єкта­ми є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке мо­же бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими (ст. 325 ЦК України).

Деякі особливості має право приватної власності на землю. Тут законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Право власності юридичних осіб, його характер тісно пов'язані з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Корені такого зв'язку вбачаються у меті, причинах і способах виникнення самих юридич­них осіб.

Юридична особа виникає тоді, коли фізичні особи мають голов­ним чином за мету підвищення своїх прибутків. Юридична особа є продуктом діяльності фізичних осіб-громадян. Тобто за спиною юридичної особи стоїть фізична особа. Юридична особа є самостій­ною особою, суб'єктом права, але як суб'єкт права вона не може дія­ти у цивільному обігу на інших засадах (сюди належить і право власності), ніж фізична особа, яка її створила, інакше буде ущем­лення прав фізичної особи.

Фізична особа має право приватної власності, отже, юридична особа — це суб'єкт права, створений фізичною особою, побудова­ний в обігу за подобою фізичної особи і має таке саме право власно­сті, як і фізична особа, тобто право приватної власності. За наявно­сті права приватної власності присвоєння відбувається на користь окремої — приватної особи, і цією особою є як окрема фізична, так і юридична особа. Така сутність юридичної особи дістала виражен­ня у новому ЦК України, де право приватної власності конституйо­ване як право фізичної та юридичної особи (ст. 325).

Слід зазначити, що не всі погоджуються з указаним визначенням права власності юридичної особи. Існує точка зору, що власність юридичних осіб спирається на право колективної власності, хоча вона не має законодавчої підтримки у новому ЦК України, а її коре­ні сягають Закону України «Про власність».

Правову конструкцію права колективної власності поділяють Г. В. Пронська та В. І. Семчик¹, проте воно не може бути підтрима­не. Колектив не є єдиним цілим, що виступає у суспільних відноси-

Пронська Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Укра­їні // Концепція розвитку законодавства України. — К., 1996. — С. 272-273; Сем­чик В. І. Право власності за Конституцією України. — К., 1997. — С. 27.

277

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ