Глава 34. Виконання зобов'язань

пиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або ро­зірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було ви­конане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання до­говору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним пору­шенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не вста­новлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Діловій практиці також відома і пролонгація дії договору на но­вий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може міститись і в самому тексті договору, а також здійснюватись шля­хом укладення додаткової угоди до договору.

Рекомендована література:

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. —

М., 1940.

Новицкий И. Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950.

Иоффе О. С. Обязательственное право. —М., 1975.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая:

Общие положения —М., 1999.

Алексеев С. С. Право: Опыт комплексного исследования. —М., 1999.

Зобов'язальне право: Теорія іпрактика /За ред. О. В. Дзери. —

К., 1998.

Глава 34 Виконання зобов'язань

§ 1. Поняття виконання зобов'язань

Виконання зобов'язання — це здійснення боржником дії (або утри­мання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними правила­ми або принципами виконання зобов'язань. У радянській юри­дичній науці досить глибоко досліджувались питання про перелік та співвідношення цих принципів. Зокрема, до них відносили: 1) принцип реального виконання; 2) принцип належного вико­нання; 3) принцип взаємного співробітництва; 4) принцип еконо­мічності. При цьому найбільш дискусійною була і залишається проблема співвідношення принципів реального та належного ви­конання.

З цього приводу в літературі було висловлено три основні точки зору:

1. виконання в натурі є однією із складових належного виконання¹;

2. належне виконання є частиною реального виконання²;

3. принцип реального виконання — це загальне правило, згідно з яким зобов'язання має бути виконане у тому вигляді, в якому во­но визначене законом або договором, вважає О. С. Іоффе. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов'язання протягом усього терміну його дії — як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній із вказаних стадій він вияв­ляється по-різному.

Доки зобов'язання не порушено жодною зі сторін, воно має вико­нуватися у точній відповідності зі всіма елементами, що становлять його зміст (за предметом, строком, способом тощо). У цьому разі ре­альне виконання означає належне виконання, і не лише боржник має належно його виконати, а й кредитор не має права ухилятися від прийняття такого виконання. Але коли зобов'язання порушено, можливість належного виконання у повному обсязі виключається, проте зберігається можливість фактично здійснити ті дії, що є ос­новною метою зобов'язання, тобто виконати його в натурі³.

На наш погляд, слід погодитися з тими авторами, які вважають, що реальне і належне виконання — різноплощинні явища. У пер­шому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (утримання від дії). Пе­ревіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, треба дати відповідь на два самостійних за значенням запитання: 1) чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідного правовідношення (чи дотримані ви­моги реального виконання); 2) яким чином ця дія вчинена (чи до­тримані вимоги належного виконання)⁴.

Визначення обсягу конкретного цивільного правовідношення дає можливість порівняти реальну поведінку учасників з комплексом їхніх прав та обов'язків, встановлених нормами права та договором, тобто з тією моделлю поведінки суб'єктів, якої вони мають дотриму­ватися, причому особливості виконання зобов'язання обумовлені матеріальним змістом цих відносин.

¹ Краснов Н. И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалисти­ческими организациями. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 16.

Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. — М.; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1954. — С. 164.

³ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 60-61.

¹ Брагинский М, И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. — М.: Статут, 1998. — С. 336.

480

317₂ 3-285

481

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО