Глава 20. Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві

діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не мають са­мостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. На­приклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.

В українській правовій термінології поряд з поняттям «строк», що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття «термін», з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має обов'язково настати. Тому новий ЦК України окремо визначає строк і термін.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строк — це певний період у ча­сі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.

У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється ро­ками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Термін — що певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається кален­дарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зо­всім не применшується. Як правова форма, строки (терміни) мо­жуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

§ 2. Види цивільно-правових строків і термінів

Неоднаковість строків, що регулюються цивільним правом, зу­мовлює потребу їх класифікації. Строки у цивільному праві групу­ються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна вирізнити строки (терміни), які визначаються:

— законом (наприклад, строк чинності майнових прав інтелекту­альної власності на твір спливає через сімдесят років, що від­раховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи

останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом);

• адміністративним актом (наприклад, місячним планом пе­ревезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника — з пред'яв­лення вантажів до перевезення протягом календарного місяця);

• угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);

• рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстро­чення виселення наймача із житлової площі на три місяці).

2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідно­син у встановленні строків їх поділяють наімперативні, що не під­лягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скоро­чення позовної давності), ідиспозитивні, що визначаються за уго­дою сторін (зокрема строки в орендних відносинах).

3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні та окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у ме­жах загального строку.

У навчальній літературі наводяться також інші підстави для кла­сифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, по­чаткові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо).

Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має по­діл строків (термінів) за способом їх встановлення. Строк визнача­ється періодом часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами.

Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, пра-вочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути ви­значені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути ви­користаний самостійно або водночас з іншими.

Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бу­ти конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приуро­чені до певної дати. Зокрема, у договорах на виконання обчислю­вальних робіт строки подання замовником виконавцеві вихідних до­кументів визначаються не тільки календарними датами, але й годинами.

260

261

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ