228 Частини і частки мови

Поляна, Великий Бурлук, Золотий Потік, Івано-Фран­ківськ, Микільська Борщагівка, Красний Кут, Новий Буг, Південна Чехія, Північна Земля.

Вправа 38

Розділіть слова на три групи відповідно до правил їх написання.

Поясніть їх правопис.

Високо/кваліфікований, вольт/ампер, вольт/метр, адміністративно/управлінський, азото/добувний, броне/ бійний, вище/зазначений, світло/бузковий, водо/газо/не- проникний, взаємно/вигідний, взаємо/вигідний, безмеж­но/відданий, азотно/водневий, повітряно/десантний, воєнно/стратегічний, військово/зобов’язаний, акурат­но/складений, гама/промені, агітаційно/пропагандист­ський, навчально/оздоровчий, безмежно/самовпевнений, нижче/згаданий, прямо/пропорційний, всесвітньо/відо­мий.

Вправа 39

Утворіть складні слова від таких словосполучень (по десять прикладів):

а) прикметника та іменника (наприклад, червонобокий);

б) прислівника і прикметника (високоавторитетний);

в) прислівника і дієприкметника (нижчепідписаний);

г) прикметника і прикметника (темно-сірий, жовто-блакитний);

г) іменника та іменника (залізобетон, вестибюль-фойє).

Поясніть їх правопис.

Вправа 40

Складіть п’ять речень із складними прикметниками, що є термінами, і

п’ять з відповідними словосполученнями (наприклад: швидкодіючий і

швидко діючий).

Вправа 41

Підкресліть складні слова, поясніть їх правопис та спосіб утворення.

0. не дивуй, о не дивуй мені — моє життя для мене не збагненне.

Воно й мені чуже — і не про мене чужіти в чужаниці- чужині,

де я зацвів у потойбічні дні

0. щедро попускаю закрайсвіту свою одлеглу душу, часом криту

у всесвіту великого на дні (В. Стус).

о* Вправа 42

Контрольний диктант.

Східні слов'яни

Слов’яни виникли з індоєвропейського населення Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов’ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип’яті. Звідси вони стали розселятися в усіх напрямках: на північному сході заглибилися в землі угро-фінів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали р. Ельби у Північній Німеччині. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов’ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов’ян являло собою повільний рух із праслов’янських земель, у процесі якого зберігалися зв’язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов’яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники.

Згодом слов’яни налічували близько чотирнадцяти великих племінних союзів. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов’янських племен України на­лежали древляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби. Східнослов’ян­ських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за одну-дві милі одне від одного і налічували від чотирьох до сімдесяти дерев’я­них жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані ЗО—40 миль. У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів.

Східні слов’яни були знані як непохитні й загартовані ' воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Впертість і витривалість були їхніми най­більшими перевагами як у війні, так і під час миру. У середині IX століття Наддніпрянщина в господарському, культурному та політичному відношенні залишалася тихою заводдю. Але через 150 років вона стала серцеви­