124 Графіка та орфографія

лише один звук, а не сполучення звуків; 3) кожна літера в усіх випадках позначає один і той самий звук, а не різні звуки.

Проте в українському письмі, як і в інших, є випадки порушення графічних вимог.

Особливості української графіки такі:

• Більшість літер позначає звук, і до того ж один. На позначення голосних фонем уживаються літери а, о, у, и, і, е, на позначення приголосних фонем — літери б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, X, ц, ч, ш, й.

в Порушенням першої вимоги до алфавітного письма є вживання літери ь (м’який знак), яка звука (фонеми) не позначає, а передає м’якість попереднього приголосного.

• Літери я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (дві фонеми) [йа], [йу], [йе], [йі], суперечачи другій вимозі графіки у позиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа. Ці ж літери, крім ї, всупереч третій вимозі, в позиції після приголосного позначають також голосні [а], [у], |е] і м’якість попереднього приго­лосного.

• Літера щ завжди позначає два звуки (дві фонеми) |шч].

в Буквосполучення дж і дз двозначні: можуть позна­чати один кореневий звук (фонему) [дж] і [дз], а при належності д до префікса, а ж чи з до кореня — окремі два звуки, наприклад: джміль \джм'іл'\, дженджик [джен­джик] , дзвінок [дзв ’індк]; підживити [п ’іджи^ввйти^е), підзолистий \п’ідзоли^всти^ей\.

в Літера г передає в українській мові фарингальний звук-фонему [г]: голова, загадка, сніг. Але в ряді слів, зокрема в словах іншомовного походження, цим знаком може передаватися звук [г], який закономірно відтворює звук [Ь] мови-першоджерела, звідки запозичено слово (Гаваї, Гавана, Гаїті, Гамбург, Гімалаї), і звук [г], який вживається згідно з традицією на місці звука [§] мови- першоджерела: Англія, Генуя, Бельгія, галера, грот, граніт, галоп, магазин. Пор.: гавань (Иауеп) —газон (^агоп).

Крім того, в фонологічній системі української мови певне місце посідає і фонема [ґ] — задньоязиковий про-

Принципи українського правопису

ривний звук, який вживається переважно у запозичених чи звуконаслідувальних словах: аґрус, ґрати, ґуля, ґедзь, ґирлиґа, ґанок, ґандж, ґава, жарґон, дзиґа, ґудзик, аґу, ґел, ґе-ґе-ґе, дриґ У похідних прізвищах: Гудзь, Гедзь, Дзиґа тощо. У зв’язку з цим нова редакція Правопису україн­ської мови ввела у вжиток літеру ґ для позначення за­дньоязикового проривного звука-фонеми [ґ].

В Для позначення м’яких приголосних в українській мові, крім зазначених ь, я, ю, є, використовують також літеру і {сік, тіні). Деякі м’які приголосні не позначаються на письмі зовсім (цвях —вимовляємо |ц'в’ах], ніжинський

• вимовляємо \н'іжи^ен'с’ки^ей\).

Орфографія (від гр. огіо8 — правильний і вгарЬо — пишу) — розділ мовознавства, в якому розгля­даються правила передачі звукової мови на письмі.

Орфографія і графіка тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Можна вважати, що графіка є засобом, інвен­тарем орфографії, а орфографія — це правила вживання графічних засобів. Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологіч­ному та історичному, або традиційному. Фонетич­ний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки, наприклад: рука, калина, жовта, лісник, жайворонок.

Морфологічний принцип написання поля­гає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Так, у слові дивишся пишемо ш (хоч вимовляємо \дйви^ес?:а\), щоб зберегти закінчення — показник другої особи однини теперішнього часу — -і/ш для фіксації його зорового буквеного образу.

Історичний, або традиційний, принцип поля­гає в тому, що написання зберігається традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова, наприклад, кишеня, левада, катер тощо.

. У жодній мові орфографія не базується виключно на одному принципі, можна говорити лише про переважаль- ний принцип, провідний. В основу української орфо­графії покладено фонетичний і морфологічний принципи.

Крім того, для українського правопису важливі також так звані змістові, або диференційні, написання. Ідеться