110 Фонетика

• Ні, не погано. Так і вовк у степу співає.

• Давай удвох!

• Давай!

І вже у дві горлянки:

• Го-го-го-го! Го-го-о-о! (О. Гонч.).

•> Вправа 65

Зверніть увагу на інтонацію при звертанні. Правильно дотримуйтесь

пауз.

1. «А що я хочу запитати вас, Насте Василівно?» — м’яким, хлоп’якуватим голосом обізвався директор (Є. Гуц.). 2. «Татку! — тривожно обернулась Нателла до батька, зачувши знайоме його насвистування десь угорі.

• Ти чуєш, татку? загриміло, неначе грім!» (О. Гонч.).

3. «Прощай, Тетяно! Прощай, Уляно!» — мовила вона крізь сльози, цілуючись (О. Пч). 4. «Спасибі, Саво Андрійовичу», —почулися голоси (О. Довж.). 5. Воскрес­немо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята (Я. Гоян). 6. «Никоне, Никоне! Піди вилай Одарю, бо сьогодні од її курей на грядках одбою не було» (Г. Тют.). 7. І ти, темнава птице, не лети Із мого серця в летиіце далеке... (М. Вінгр.). 8. «Дітки, беріть хліб, як вам треба...» (В. Барка). 9. «А як же у вас у дворі, Тетяно? Чи гак, як було? Піду подивлюсь!» {О. Пч ).

Вправа 66

Відокремлені члени речення перебудуйте так, щоб вони стали

невідокремленими. Простежте, як змінюються при цьому інтонація та

пунктуація.

Означуваний сонцем, проминув кінець зими; з нетерп­цем виглядає сім’я Катранників крізь шибки: на білу запону, простелену всюди (В. Барка). 2. Іван Франко сидів у кріслі, опустивши на груди голову, а руки, всипані брунатним ластовинням, безвільно лежали на колінах... (Р. Іван.). 3. Над луками, залитими квітневою повінню, холоігув оранжевий вечір, зануривши в мілкі прибережки далеке полум’я хмар (Г. Тют.). 4. Приїхав Зарудний, бать­ко Катерини (О. Довж.). 5. Скільки того сміху на городі

• всі соняшники сміються, веселі, але водночас по-доб­рому замислені, кожен щось хоче сказати тобі, тільки підійди до нього (Є. Гуц.). 6. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк (/. Н.-Лев.). 1. Сидимо на камені, що колись, може, під час землетрусу, обвалився в море, неподалік стирчить

111 Інтонація

із води інший уламок скелі, на ньому, напівзатопленому, чайка незворушно стоїть, велика, тонконога (О. Гонч.). 8. Вода там далеко в берегах стояла, як свічадо, тиха, ніби нерухома (О. Пч.).

•ь

Вправа 67

Прочитайте виразно речення, виділяючи відповідною інтонацією вставні

і вставлені конструкції.

І разом з тим я ніколи не зустрічав раніше людини, так самовіддано закоханої у свій народ, і такого знавця українського характеру — од дрібних деталей до найви­щих узагальнень. (Йдеться, звичайно, не про «своє боло­то», «наймилііие гніздо», а про почуття культурної люди­ни. Григорій мав, кажучи словами Чехова, талант людя­ності. І вроджений, і вистражданий) (Г. Тют.). 2. І хіба не безглуздо, що через оці його лисі, з’їжджені скати (ніяк не може добитися нових!) десь там мусять загинути люди! (О. Гонч.). 3. Ніхто, либонь, і не помічав тієї вишеньки, наче й не було її, а коли зацвіла — всім одразу впала у вічі (Є. Гуц.). 4. Віз брався вгору, з правої руки гілив Черемош; коли проїздили повз нього, його хвилі, здава­лося, назавжди змили роздратування, яке тяглося за Осипом з Чернівців (В. Шевч.). 5. Горами блукали вогні — здавалося, вони перелітають з гори на гору... (Р. Іван.). 6. Ніколи й нічого я ще, здається, так не жадав, як тут, на березі, в оцю хвилину: щоб став наш світ перед очима народів у величі подвигу життя (О. Довж.). 7. І щоб усе, що було в нашому незвичайному житті, — перемоги, труднощі, титанічні зльоти, многолітні нестатки, самооб­меження, вільне й невільне, і наслідки холоду й спеки, і крові, пролитої у велетенській війні (немає місця нічому буденному, дріб’язковому в рисах народу), навіть помилки з їх найтяжчими наслідками, які випадають на долю великих первоначинателів, — навіть і вони, — щоб усе з’явилось на екрані в небуденнім світлі, як знаки пере­моги (О. Довж.).

•> Вправа 68

Прочитайте вголос. Зверніть увагу на мелодику частин складного речен­ня і кінця його.

1. Коли сонце, вже пурпурове, НИЗИЛОС5І за хмарні смуги при обрії, батько і син вийшли до покинутого дворища (В. Барка). 2. Наші стародавні предки про спо­рові рослини, мабуть, нічого не знали, а тому й вірили,