115.Гострий та хронічний дифузний гломерулонефрит: етіологія, експериментальні моделі, патогенез.

Гломерулонефрит – двустороннє дифузне захворювання нирок алергічної природи. Є гострий та хронічний. Гострий гломерулонефрит: бурхливий початок, олігурія, протеїнурія, АГ, набряки, гематурія, пор.ЦНС. Етіологія: після інф-ії, часто стрептококової, вваж.що гемолітичний стрептокок гр.А, також віруси, паразити, охолодження, червоний вовчак, ревмат.артрит, вузликовий періартеріїт, опікова хвороба, після вакцинації. Є

2 патоген.вар: 1)нефротоксичний (ураж. баз.мемб.клубочків, АГ –глікопротеїд, перебіг швидкий прогресуючий). 2)імунокомплексний (фіксація ІК на баз.мембрані, АГ екзо чи ендо, АТ –IgG,M, відб.індукція імунного запалення).

Моделі експер.:1) нефротоксична сироватка (модель Ліндемана –кролям вводять нефротоксичну сироватку морської свинки попередньо імунізованої зависсю нирки кроля, та Масуги),

2)Охолодження нирки (хлороформом за Герценом).

3)введення в черево клітинної суспензії нирк.тк-ни та культури стрептококів (За Ковелті)

4)Імунізація овець баз.мембранами клубочків людини в повному адьюванті Фрейнда

5)Імунізація пацюків зависсю нирки з повним адьювантом Фрейнда 6)виведення чистих ліній тварин (напр.новозеландські миші лінії NZB/BL). Хронічний гломерулонефрит. Форми: 1)латентна (ізольований сечовий синдром –пом.протеїнурія, гематурія, набряк, транзиторна АГ). 2)Гіпертонічна форма (стійка АГ, набряки, гематурія, протеїнурія, циліндрурія, лейкоцитурія). 3)Нефротична форма (набряковий синдром, виражена протеїн та циліндрурія, гіпопротеїнемія та гіперліпідемія). 4)нефротично-гіпертонічна форма (бех хар.змін крові). За причинами форми: 1)інфекційного пох. (постстрептококовий, септичний ендокардит, при малярії, сифілісі, туберкульозі) 2)неінфекційного пох. (сироватковий, вакцинний, лікарський, три отруєнні, травматичний, при охолодженні, тромбозі нир.вен) 3)при дифузних ревматичних захв. 4)особливі форми (постекламптичний, радіаційний, спадковий). При декомпенсації проявляє себе як синдром хронічної ниркової недостатності. Визнана імунологічна концепція розвитку.

116.Особливості розвитку гострого гломерулонефрита у дитячому віці: причини, патогенез та прояви.

117.Етіопатогенез гемолітико-уремічного синдрому (ГУС) у дітей.

Гемолітико-уремічний синдром (ГУС) - гостра гемолітична анемія із фрагментованими еритроцитами, тромбоцитопенія та гостра ниркова недостатність.

ГУС буває первинним (класичний ГУС з діареєю - Д-ГУС і атиповий ГУС (без діареї) та вторинним. Виділяють також Н-ГУС з дефіцитом або дисфункцією фактору Н комплементу (частіше має сімейний характер).

Причиною діареї найчастіше є кишкова паличка із шига-подібним ліпосахаридним токсином, збудник дизентерії та сальмонела із веротоксином, S.Pneumonia із нейромінідазою.

Вторинний ГУС розвивається на тлі вагітності, трансплантації, раку, гломерулонефриту, системних захворювань, прийому медикаментів (циклоспорин А, митоміцин-С, оральні контрацептиви, кокаїн, аміноглікозиди).

Гемолітико-уремічний синдром включає в себе поєднання анемії та тромбоцитопенічної пурпури. Ураження нирок перебігає за типом гострої ниркової недостатності. Найчастіше вказаний синдром розвивається у дітей віком до 1 року, рідше – у віці 5-7 років на фоні гострих респіраторних вірусних інфекцій, шлунково-кишкових захворювань, уроджених імунодефіцитних станів (агаммаглобулінемії, синдром Віскотта-Олдріча). Виникненню синдрому сприяють цукровий діабет, первинна гіперліпопротеїнемія. Провокуючими факторами можуть бути щеплення проти правця, віспи, дифтерії, поліомієліту.

Токсин своїми діями провокує:

• розпад еритроцитів, що супроводжується звільненням гемоглобіну;

• руйнування і агрегаціютромбоцитів;

• початок коагуляції;

• відкладення фібрину на стінках судин;

• розвиток ДВС-синдрому.

Поразка судин в органах призводить до ішемії тканин з порушенням функції пошкодженого органу.

В основі ураження нирок лежить відкладання фібрину під ендотелій капілярів клубочків, агрегація тромбоцитів із перекриттям просвіту судин. Важлива роль належить також внутрішньосудинному гемолізу, підвищенню проникності судинної стінки, активації локальної калікреїн-кінінової системи, підвищенню активності гіалуронідази. Аналогічні зміни спостерігають у судинах головного мозку, легень, печінки, надниркових залоз.

(ще відреагую, не знаю що залишити )

Патогенез ГУС полягає в тому, що під дією Шига-токсину, який продукують штами шигел серогрупи А та ЕГЕК, відбувається ураження ендотелію судин. Безпосереднім механізмом руйнівної дії є ураження токсином рибосом, що призводить до порушення синтезу білка і подальшої загибелі клітин. Розвиток ГУС супроводжується активацією системного запалення з розвитком синдрому системної запальної відповіді (ССЗВ), фактора некрозу пухлин-альфа, який вивільняється при ССЗВ і у поєднанні з Шига-токсином здатен індукувати апоптотичну загибель клітин ендотелію. Максимальна вираженість ураження ендотелію судин відбувається в клубочках нефронів. Також показано, що за аналогічним механізмом відбувається ураження клітин ниркових канальців. Ураження ендотелію судин призводить до активації системи зсідання крові й розвитку тромбозів судин мікроциркуляторного русла. При розвитку тромбозів відбувається поглинання тромбоцитів, яке зумовлює розвиток тромбоцитопенії. Ураження клубочків та канальців нирок призводить до розвитку гострої ниркової недостатності (ГНН). Анемія при розвитку ГУС виникає внаслідок руйнування еритроцитів при проходженні крізь змінені внаслідок відкладення фібрину капіляри, також фрагментація еритроцитів відбувається під дією цитокінів, які виділяються нейтрофілами