1)Фаза ініціювання: послідовна активація каспаз.

Шляхи:

*а)Рецептор-опосередкований шлях: «здійснення апоптозу по команді» Пов’язаний з існуванням на поверхні клітинної мембрани «рецепторів смерті» - Fas. Вони складаються з зовнішньої рецепторної частини (власне Fas) і внутрішньої оберненої до цитоплазми, - «домен смерті». Fas взаємодіє з відповідними лігандами → три і більше Fas об’єднуються, що їх домени утворюють місце зв’язування цитоплазматичного білка, що містить свій «домен смерті» - FADD (Fas-associated death domen) → FADD тепер набуває властивості фіксувати на собі неактивну форму каспази-8 (у людини каспази-10) і перетворювати її на активну форму. Поодинокі молекули активного ферменту, через механізми самоактивації → наростання активних клітин каспаз-8 (каспаз-10) → активація каспазекзекуторів → убивання клітини. Інгібування апоптозу білком FLIP. Цей білок зв’язує прокаспазу-8.

*б)Мітохондріальний шлях «апоптоз зсередини». У зовнішній мембрані мітохондрій є мітохондріальні пори. В нормі стан пор залежить від антиапоптичних і проапоптичних Всl-2/Вах. Антиапоптичні Всl-2, Всl-х, проапоптичні Bak, Вах, Віm. І)В нормі пори закриті антиапоптичними білками, їх утворення Всl-2, Всlх, утворення цих білків стимулюється факторами росту та іншими фізіологічними сигналами. В разі припинення дії цих або під впливом інших факторів антиапоптичні білки заміщуються проапоптичними → пори відкриваються. ІІ)З відкритих пор з мітоходрій виходить – цитохром С, AIF (apoptosis inducing factor) та ін. ІІІ) Цитохром С + Apaf-1 (apoptosis activating factor-1) →утворюється протеолітичний комплекс + прокаспаза 9 = активна каспаза 9. ІV)каспаза-9 і нейтралізація цитоплазматичних інгібіторів апоптозу ведуть до активації каспаз-екзекуторів.

*в)Ядерний шлях: ініціація апоптозу пов’язана з ушкодженням генетичного матеріалу. Білок р53 (фактор транскрипції) активується в разі ушкодження ДНК, чи під впливом інших протеїнів, індукує експресію багатьох генів, що мають стосунок до механізму апоптозу і клітинного поділу. Також р53 надходить у мітохондрії, взаємодіє з білком Всl-2 і запускає розвиток апоптозу

2)Фаза вбивання («екзекуції»):

Активні форми каспаз-екзекуторів (каспаза-3, 6): а)розщеплюють білки цитоскелету, б)гідролізують білки матриксу ядра, в)активують ядерні ендонуклеази через розщеплення їхнього білкового інгібітора. Внаслідок: змінюється форма і об’єм клітини, ядро розпадається на окремі фрагменти, а сама клітина – на апоптичні тільця. 3)Фаза вилучення загиблих клітин: здійснюється макрофагами шляхом фагоцитозу мертвих клітин і апоптичних тілець. Цьому сприяє вивільнення клітинами речовин-хемотаксинів, і поява на поверхні клітин, що гинуть, білків-маркерів.

63. Запалення: визначення поняття, принципи класифікації. Характеристика гострого та хронічного запалення. Загальні прояви та місцеві ознаки запалення. Етіологія запалення.

Запалення - це типовий патологічний процес, що виникає в результаті ушкодження тканини й виявляє себе комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції.

Класифікація:

залежно від того, який із трьох основних компонентів патогенезу запалення переважає,розрізняють такі його види:

1) альтеративне;

2) ексудативне;

3) проліферативне (продуктивне).

Ексудативне запалення, у свою чергу, залежно від характеру ексудату може бути: а) серозним;

б) фібринозним;

в) гнійним;

г) гнилісним;

д) геморагічним;

е) катаральним.

За перебігом процесу запалення буває:

а) гострим

б) хронічним. 4

За характером запалення реактивності організму запалення може бути:

а) нормоергічним;

б) гіперергічним;

в) гіпоергічним.

Характеристика гострого і хронічного запалення: при гострому запаленні, як правило, переважають явища ексудації та еміграції поліморфноядерних лейкоцитів (нейтрофілів), при хронічному – проліферативні процеси, що супроводжуються накопиченням у тканині мононуклеарних лейкоцитів (лімфоцитів, моноцитів). Гостре запалення завершується за умови усунення причинного фактора. Однак, якщо біологічний збудник міститься в тканинах або флогогенний фактор є таким, що не піддається метаболічним перетворенням ( наприклад, кристали кремнію при силікозі, кристали уратів при подагрі, сторонні тіла тощо), то запалення набуває хронічного перебігу.

Загальні прояви запалення:

1. Гарячка. Розвивається внаслідок виділення нейтрофілами і макрофагами так званих лейкоцитарних пірогенів (інтерлейкіну-1).

2. Лейкоцитоз. При гострому запаленні, спричиненому гноєтворними мікробами, він характеризується абсолютним збільшенням кількості нейтрофілів у периферичній крові (нейтрофільоз) і зміщенням лейкоцитарної формули вліво. В основі цієї реакції лежать вихід лейкоцитів з резервного пулу червоного кісткового мозку в кров (дія інтерлейкіну-1 і фактора некрозу пухлин), а також стимуляція лейкопоезу колонієстимулюючим фактором.

3. Підвищення вмісту в крові "білків гострої фази запалення".

4. Збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Пов'язано зі збільшенням вмісту в плазмі крові грубодисперсних білків (глобулінів, фібриногену), у результаті чого зменшується поверхневий негативний заряд еритроцитів і вони легко склеюються.

5. Інтоксикація. Обумовлена надходженням у кров продуктів альтерації із запаленої тканини.

Місцеві ознаки запалення:

1. Почервоніння (rubor) пов'язано з розвитком артеріальної, а потім і венозної гіперемії.

2. Підвищення місцевої температури (color) обумовлено підвищенням інтенсивності катаболічних процесів у вогнищі запалення, а також артеріальною гіперемією, під час якої в тканину надходить багато теплої артеріальної крові.

3. Основу набряку (tumor) становлять механізми ексудації.

4. Біль (dolor) виникає в результаті подразнення рецепторів медіаторами запалення (гістамін, кініни), а також механічним тиском ексудату, ацидозом і гіперосмією.

5. Порушення функції (functio leasa) є наслідком ушкодження й загибелі клітин.

Етіологія запалення: Фактори, здатні викликати розвиток запалення, називають флогогенними. Такими є:

1) фактори фізичного походження (механічні, термічні, іонізуюча радіація, ультрафіолетове випромінювання та ін.);

2) хімічні фактори (кислоти, луги, солі важких металів, феноли, альдегіди та ін.);

3) біологічні агенти (віруси, бактерії, найпростіші).

Стосовно організму флогогенні агенти можуть бути екзогенними й ендогенними. Екзогенні надходять в організм або діють із зовнішнього середовища. Ендогенні утворюються в самому організмі (токсичні продукти обміну, жовчні кислоти та ін.).