11. Причинно-наслідкові зв’язки, роль circulus vitiosus в патогенезі; поняття про головну та побічні ланки патогенезу. Специфічні та неспецифічні механізми розвитку хвороб.

Патогенез хвороб і патологічних процесів – динамічний ланцюговий процес. Це визначається тим, що пусковий патогенетичний чинник викликає більш-менш розгалужений ланцюг інших процесів – вторинних і подальших патогенних змін. Різні події, які відбуваються в організмі у процесі розвитку хвороби, знаходяться між собою у певних причинно-наслідкових відносинах, тобто одне і те ж явище патогенезу одночасно є наслідком одних подій і причиною інших.

Розрізняють наступні типи таких відносин:

1. “Пряма лінія”. Події в патогенезі розвиваються по прямій лінії, коли одне явище є наслідком попереднього і причиною наступного. Наприклад, зниження парціального тиску кисню у повітрі зумовлює гіпоксемію, яка в свою чергу є причиною розвитку гіпоксії і т. д .

2. Розгалужені типи. До них відносяться дивергенція і конвергенція.

При дивергенції певні події патогенезу мають багато наслідків. Наприклад, при цукровому діабеті відсутність інсуліну як центральна ланка патогенезу має своїм наслідком порушення вуглеводного, жирового, білкового, водно-сольового обмінів і кислотно-основного стану.

При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку. Наприклад, при пошкодженні в різних клітинах і в плазмі крові утворюються різні біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, простагландини, кініни). Всі вони викликають розширення артеріол (артеріальну гіперемію) і підвищують проникність судин.

3. “Спорзне коло”. Це такий тип причинно-наслідкових відносин, коли певні явища патогенезу через певну послідовність подій приводять до посилення самих себе. Вони виникають тоді, коли відхилення рівня функціонування органу або системи, що з’явилося, починає підтримувати і посилювати себе в результаті утворення позитивного зворотного зв’язку. Вказаний варіант є найнебезпечнішим, тому що він самопідтримує патогенез хвороби і посилює її перебіг. Наприклад, на стадії декомпенсації при перегріванні підвищується температура тіла. Це призводить до збільшення швидкості всіх біохімічних реакцій в організмі, зокрема окислювальних. В результаті цього зростає теплопродукція і, як наслідок, ще більше інтенсивність окислювальних процесів.

Утворення спорзних кіл погіршує перебіг захворювання. Своєчасна діагностика початкових стадій утворення спорзних кіл, попередження їх становлення і усунення головної ланки патогенезу – запорука успішного лікування хворого.

В патогенезі хвороб і патологічних процесів є основна (головна, провідна) ланка. Головна ланка патогенезу (пусковий механізм) – це процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного чинника і багато в чому визначає специфіку хвороби незалежно від того, чи працює він впродовж усього захворювання, чи лише запускає його. Важливість виявлення і розуміння суті пускового механізму хвороби полягає, з одного боку, в можливості ефективного патогенетичного лікування шляхом усунення цього механізму, а з іншого – у прогнозуванні подальших етапів патогенезу хвороби. При захворюваннях із запальним компонентом як основну ланку виділяють утворення і реалізацію ефектів медіаторів запалення; при різних видах анемій – гіпоксію; при алергічних хворобах – утворення і ефекти алергічних антитіл і медіаторів алергії. В основі артеріальної гіперемії лежить розширення артеріол (це головна ланка), що зумовлює прискорення кровотоку, почервоніння, підвищення температури гіперемованої ділянки, збільшення її в об’ємі і підвищення обміну речовин. Своєчасна ліквідація основної ланки призводить до усунення патологічного процесу в цілому. На цьому заснований головний принцип патогенетичного лікування хвороб.

В процесі розвитку будь-якої хвороби, як правило, виявляються неспецифічні і специфічні механізми.

Неспецифічні механізми визначаються включенням у патогенез типових патологічних процесів, які характеризуються закономірним, стереотипним і генетично детермінованим розгортанням у часі різних процесів: запалення, лихоманки, розлади мікроциркуляції, тромбозу та ін.

Приклади неспецифічних нейроендокринних реакцій:

• парабіоз – це застійне збудження, яке не поширюється і виникає у разі пошкодження збудливої тканини (блокади серця);

• патологічна домінанта, якою може бути будь-яка структура, що вийшла з-під контролю, з надмірно посиленою функцією (напр., гіперактивний нервовий центр та ін.);

• порушення кортико-вісцеральної динаміки – зумовлене наявністю тісного зв’язку між корою мозку і внутрішніми органами. Зв’язок цей насамперед регуляторний, позитивний, однак він може виступати і як патогенетичний фактор.

• трофічна функція нервової системи – при таких зовсім різних захворюваннях, як цукровий діабет і туберкульоз, саме від нервової системи, від її трофічної функції залежить в одному випадку чутливість тканини до інсуліну, а в іншому — її резистентність до мікобактерій туберкульозу;

• стрес (від англійського „stress” - напруження) – є сукупністю захисних і ушкоджувальних реакцій організму, що виникають в результаті нейро-ендокринних і метаболічних змін у відповідь на дію надзвичайних або патогенних чинників, що виявляються адаптаційним синдромом. Згідно теорії Г.Сельє про стрес, різні подразники (теплота, холод, токсин, біль) завжди спричинюють стандартну, неспецифічну реакцію – викид кортикотропіну (гормону гіпофіза), на який кора надниркових залоз відповідає підвищеним синтезом гормонів. Якщо вплив подразників не дуже тривалий і не дуже значний, гормони надниркових залоз лише допомагають організму адаптуватись до обставин. Коли вплив ушкоджувального агента надмірний, розвивається хвороба або смерть.

Встановлення специфічних для певної хвороби патогенетичних механізмів, що, як правило, визначають появу патогномонічних синдромів і симптомів, відіграє істотну роль у діагностиці і терапії. До таких синдромів належать, наприклад, сечовий синдром (олігурія, мікрогематурія та ін.), вазоренальна гіпертонія (нирково-ішемічного генезу) та ін. Кожен з цих синдромів має свої специфічні для даного захворювання механізми, відмінні від порушень функції виділення нирок, регуляції кров’яного тиску і водно-сольового обміну при інших захворюваннях (наприклад, гіпертонії, нефротичних набряках). Не менш важливе значення такі специфічні механізми патогенезу мають і для патогенетичної терапії.

Проте, чіткого розмежування специфічних і неспецифічних механізмів не існує. Так, для різних видів спадкових гемоглобінопатій характерна наявність специфічних дефектів гемоглобіну (Нb): при таласеміях — незбалансований синтез одного з ланцюгів глобіну – a чи b, при серповидноклітинній анемії в молекулі глобіну залишок глутаміну замінений на валін. Разом з цими патогенетичними ланками, специфічними для кожного з названих різновидів анемії, для всіх анемій характерна наявність неспецифічних, але значимих для їх розвитку механізмів. До них відносять гіпоксію, ацидоз, дисбаланс іонів і води та інші зміни.