106. Етіологія і патогенез первинних (спадкових) і вторинних гіперліпопротеїнемій.

Гіперліпопротеїнемія – збільшення вмісту ліпопротеїнів у плазмі крові. За походженням виділяють первинні (спадкові) та вторинні (набуті).

В основі розвитку первинних лежать: 1) зміни апопротеїнів (спадково зумовлені), через що ліпопротеїни не можуть взаємодіяти з рецепторами; 2) генетичні дефекти ферментів, що беруть участь в обміні ліпопротеїнів; 3) аномалії клітинних рецепторів, через що ліпопротеїни не надходять у клітину.

Вторинні гіперліпопротеїнемії – прояв деяких патологічних процесів та хвороб. Характерні для ендокринних хвроб, метаболічних розладів (ожиріння), хвороб нирок (нефротичний синдром), хвороб печінки (обтураційна жовтяниця), хронічних інтоксикацій (алкоголізму). Класифікація усіх гіперліпопротеїнемій залежно від того, який клас ліпопротеїнів збільшений у крові: тип 1 – збільшення хіломікронів, тип 2а – збільшення ліпопротеїнів низької густини, тип 2в – збільшення ліпопротеїнів низької та дуже низької густини, тип 3 – збільшення залишкових (ремнантних) часток хіломікронів та ліпопротеїнів проміжної

густини, тип 4 – збільшення ліпопротеїнів дуже низької густини, тип 5 – збільшення хіломікронів і ліпопротеїнів дуже низької густини.

Залежно від механізмів розвитку гіперліпопротеїнемія може бути а) продукційною та б) ретенційною. Продукційна розвивається внаслідок збільшення утворення ліпопротеїнів, а ретенційна – у результаті порушення їх утилізації.

Гіполіпопротеїнемія – зменшення вмісту у плазмі крові ліпопротеїнів. Причиною найчастіше є спадково зумовлене порушення (первинні фактори): 1)абеталіпопротеїнемфя (порушення синтезу апопротеїнів ApoB, як наслідок – не утворюються хіломікрони і ЛПНГ); 2) гіпобеталіпопротеїнемія (зменшення вмісту ЛПНГ, доброякісний стан, успадковується аутосомно-домінантно); 3) танжерська хвороба (повна відсутність ЛПВГ або наявність аномальних форм цих ліпопротеїнів, як наслідок – порушення транспорту холестеролу, його накопичення в периферичних клітинах). У виникненні гіполіпопротеїнемії також відіграють роль і вторинні фактори (гіпертирео

107. Ожиріння: визначення поняття, класифікації; етіологія і патогенез окремих форм. Експериментальне моделювання ожиріння. Медичні проблеми, пов’язані з ожирінням.

Ожиріння – це патологічний процес, що характеризується значним збільшенням маси жирової тканини, а отже, і маси тіла. Для кількісного оцінювання жирового депо використовують індекс маси тіла (показник нижче 25 – норма, від 25 до 30 –надмірна вага, а більше 30 – ожиріння).

Розрізняють 1) первинне і 2) вторинне ожиріння. Первинне являє собою самостійний патологічний процес. Вторинне – розвивається як ознака певних хвороб. Найпоширеніші варіанти вторинного ожиріння: а) церебральне, б) гормональне.

Залежно від місць переважного відкладання жиру виділяють: 1) центральне (накопичення жиру у верхній половині тіла), 2) периферичне (накопичення жиру у нижній половині тіла).

Залежно від морфологічної характеристики жирової тканини розрізняють: 1) гіперпластичне (гіперплазія жирових клітин) та 2) гіпертрофічне (збільшення маси окремих жирових клітин) ожиріння.

Причини ожиріння: 1) надмірне споживання їжі, що перевищує енергетичні витрати організму; 2) обмеження фізичної активності – гіподинамія; 3)спадкові фактори (ожиріння – моногенна спадкова хвороба, що передається за аутосомно-рецисивним типом; або полігенний тип спадкування); 4) хвороби (центральної нервової системи – церебральне ожиріння, ендокринні хвороби – гормональне).

Патогенез. У основі лежать розлади нейрогуморальної регуляції харчової поведінки та жирового обміну. Виділяють три рівні порушення: 1) порушення аферентної сигналізації – поліфагія периферичного

походження (не синтезується лептин, синдроми Прадера-Віллі –висока секреція греліну); 2) порушення центрів нейрогуморальної регуляції – поліфагія центрального походження (лептинова резистентність, дефект лептинових рецепторів); 3) порушення ефекторних механізмів – депонування та мобілізація жиру (посилення ліпогенезу, пригнічення ліполізу).

Посилення ліпогенезу. Цей механізм є провідним при: а) посиленому надходженні жирових кислот у жирові клітини з хіломікронів і ліпопротеїдів дуже низької густини (переїдання, церебральне ожиріння, гіперінсулінізм); б) посиленому утворенні жирових кислот в адипоцитах із глюкози (надмірне споживання вуглеводів, гіперінсулінізм, гіперфункція кори надниркових залоз); в) збільшенні активності ферментів ліпогенезу (гіперінсулінізм).

Пригнічення ліполізу. В основі цього механізму зменшення активності гормончутливої ліпази адипоцитів. Це буває при: а) гіподинамії; б) гіпотиреозі; в) порушенні симпатичної іннервації.

Експериментальне моделювання:

1) Експериментальні моделі первинного ожиріння. Отримано чисті лінії мишей і щурів з генетично обумовленим ожирінням, що є ознакою, яка передається від потомства до потомства.

2) Експериментальні моделі вторинного церебрального ожиріння: а) руйнування вентромедіальних ядер гіпоталамуса, що утворюють "центр насичення"; б) електростимуляція латеральних ядер гіпоталамуса, що становлять "центр апетиту".

3) Експериментальні моделі вторинного гормонального ожиріння: а) вимикання функції деяких ендокринних залоз (видалення щитоподібної залози, кастрація); б) введення в організм великої кількості деяких гормонів (інсуліну, глюкокор-тикоїдів).

4) Експериментальні моделі місцевого ожиріння — перетинання симпатичних нервів. При цьому в тканині з порушеною іннервацією збільшується маса жирової клітковини, оскільки припиняється ліполітична дія катехоламінів.

При ожирінні значно зростає ризик виникнення багатьох соматичних хвороб. Серед них — атеросклероз, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, цукровий діабет II типу. Є однією з ознак метаболічного синдрому.