7. 8. Класифікація етіологічних чинників, поняття про фактори ризику. „Хвороби цивілізації”.

Сукупність причин і умов, що мають стосунок до виникнення хвороби, одержали назву етіологічних факторів. Етіологічні фактори бувають:

· Екзогенними (зовнішніми);

· Ендогенними (внутрішніми).

Залежно від природи екзогенні чинники поділяють на:

a) фізичні: механічний вплив, іонізуюче випромінювання;

b) хімічні: неорганічні, органічні шкідливі сполуки;

c) біологічні: пріони, віруси, бактерії, гриби, найпростіші;

d) психічні;

e) соціальні: діяльність шсуспільства навколо;

Ендогенними етіологічними факторами називають чинники організму, які істотно впливають на виникнення хвороби. Вони часто виступають умовами, що посилюють або послаблюють дію екзогенних факторів.

До них відносять:

a) спадковість;

b) конституцію;

c) вік;

d) стать;

e) реактивність організму.

Фактори ризику – це сукупність чинників, наявність яких у популяції людей статистично достовірно збільшує захворюваність на певну недугу.

Профілактика захворювань - комплекс медичних, санітарно-технічних, гігієнічних, педагогічних та соціально-економічних заходів, спрямованих на попередження захворювань та усунення факторів ризику. Тобто обмежити або зовсім прибрати етіологічний чинник.

«Хвороби цивілізацій» - це недуги, пов’язані з високим рівнем розвитку промисловості, з досягненням суспільством вершин цивілізації.До них відносять атеросклероз, інфаркт міокарда, гіпертонічну хворобу, алергію, неврози.

Серед чинників, що негативно впливають на здоров’я населення країн з високим рівнем економіки, можна виділити такі:

· забруднення довкілля;

· урбанізація;

· зміна способу життя і характеру праці (гіподинамія, тощо);

· зміна характеру харчування.

Для слаборозвинених країн найнагальнішими сьогодні є дві проблеми:

· висока поширеність інфекційних хвороб;

· голодування (квашіоркор).

9. Принципи етіотропної, патогенетичної і симптоматичної терапії.

Суть етіотропної терапії полягає у застосуванні засобів, які діють на причину хвороби. Вона застосовується у тих випадках, коли етіологічний фактор знаходиться в організмі і продовжує впливати на нього. До етіотропної терапії можна віднести антибактеріальну терапію при інфекційних захворюваннях: застосування протимікроб­них препаратів (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани та інші хіміо­терапевтичні засоби), специфічних гіперімунних сироваток, анатокси­нів та імуноглобулінів, бактеріофагів, пробіотиків, антидотів за отруєнь, антигельмінтиків; радикальні операції для видалення сторонніх предме­тів, пухлин; операції у разі зміщень органів

Патогенетична терапія спрямована на механізми розвитку захворювання, її застосовують, зокрема, при відсутності ефективної етіотропної терапії (наприклад, замісна терапія інсуліном при цукровому діабеті у зв'язку з недостатньою продукцією цього гормону підшлунковою залозою).Патогенетична терапія включає методи, що регулюють нервовотрофічні функції, неспецифічну стимулювальну (протеїно-, лізато-, органо- і тканинну терапію), імуностимулювальну та рефлексотерапію

Симптоматична (паліативна) терапія — її застосовують для усунення окремих симптомів захворювання (наприклад, застосування анальгетиків при болю, жарознижувальних при високій гарячці) на додаток до етіотропної та патогенетичної терапії