2. Динаміка відношень учня до учня.

Висловлені розуміння призводять до необхідності розрізняти два типи виборів, а отже, і два типи відношення учня до однокласників. Перший тип - це відношення, виражене в тому, що учень вибрав свого однокласника тільки один разів за весь період експериментальної роботи. Відповідно, другий тип полягає в тому, що учень вибрав того самого однокласника в два, трьох і більш експерименти.

Вибори першого типу є хитливими, що відбивають тривалі, характерні для даного учня стабільні відношення. Ми можемо припустити, що стійкі вибори, є показником симпатії, що відчуває учень стосовно об'єкта стійкого вибору. Чим частіше вибирає учень свого однокласника, тим велике уподобання, велику потребу в спілкуванні з ним він відчуває. Введення поняття стійкого вибору дозволяє об'єктивно судити про силу "симпатичного уподобання" одного учня до іншого.

3. Усталеність положення учня

Спробуємо дати загальну оцінку того, як усвідомлять школярі своє положення. Дані для цього були отримані при упорядкуванні групи, до котрого дійсно ставився випробуваний із групою, куди він "відносив" себе самий, назвавши визначене число можливих виборів. Так, якщо випробуваний назвав 6 і більш прізвищ, рахується, що він "відніс" себе до 1 (вищого) групі по числу виборів; 3-5 прізвищ - до 2 групі; 1-2 прізвища - до третьої групи. Не назвав жодного прізвища - до 4 групі. Точніше усіх усвідомлять своє положення студенти (44% вірних відповідей); потім дошкільники і підлітки (35 і 32%). Найменше правильних відповідей дали молодші і старші школярі ( 27 і 25%).

Найменш стійкої надається 4 група: тільки 15% дітей, що побували в цій групі, зайняли в ній стійке положення. Якщо додати до цього, що тільки один учень із сотні не одержав не одного вибору, то стане зрозуміло, що стійка ізоляція учня - украй рідкісне явище. Нестійкість ізольованого положення свідчить про те, що немає таких дітей, що хоча б якимись чортами не імпонували б своїм однокласникам. Інакше кажучи, у кожного учня є такі позитивні риси, спираючись на який, педагог може домогтися поліпшення його положення в системі особистих взаємовідносин.

У будь-якому класі й у будь-який дошкільній групі завжди є діти, що або вкрай рідко вибираються перевесниками, або зовсім залишаються незатребуваними. Відповідно до досліджень А.В.Киричука, із віком показник стабільності спілкування дитини в структурі емоційних взаємовідносин класного колективу зростає. І хоча отримані їм дані і підтверджують наш висновок про більшу усталеність сприятливого положення в порівнянні з несприятливим, це не наймає важливої педагогічної проблеми: допомогти дітям, що виявилися - нехай навіть на короткий термін - у соціально-психологічній ізоляції. Різноманітні порушення взаємовідносин дітей із перевесниками рідко изживаются самі по собі по нехитрій обивательській формулі: сьогодні посварилися - завтра помириються.

Задача педагога - допомогти дитині вийти з несприятливого для його особистості положення. Для цього необхідно розуміти не тільки положення кожного учня саме по собі, але і причини, що обумовлюють це положення.