3. Робота учнів з довідниковою літературою

Сучасна школа покликана формувати в учнів уміння і навички самостій­но навчатися, здобувати знання. Для цього дуже важливо прищепити школя­рам уміння користуватися різноманітною довідниковою літературою. На перше місце тут слід поставити знайомство зі словниками. Це забезпечує знайомство нашої юні зі станом науково-технічного і культурного розвитку нашої країни, рівнем знань, яким володіє суспільство в окремих галузях науки і мистецтва, сприяє виробленню унормованих, уніфікованих форм спілкування в найрізноманітніших сферах людської діяльності, багато дає для піднесення культуру мовлення, відіграє важливу роль у становленні духовного світу нашої молоді.

■ Джерела

Діти з молодшого шкільного віку знають про двомовні перекладні слов­ники. А згодом їм слід розповісти про словники української та російської мови, про галузеві довідники, такі, як "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина і О.С.Пулинця, "Словник лінгвістичних термінів" Д.І.Ганича та І.С.Олійника, "Знциклопедический словарь юного филолога (язьїкознание и литературоведение)".

Багатотомними довідниками є, наприклад, російсько-український і укра­їнсько-російський словник: перший складається з 3-х,а другий - із 6-ти томів, а також "Словник української мови в 11 томах", «Словарь современного русского язьпса» в 17 томах. Видані за радянського періоду, вони потребують перегляду багатьох позицій і трактувань.

Цінним для вчителя є чотиритомний російсько-український словник за редакцією Б.Д.Грінченка, Словник української мови Д.І.Яворницького, «Словарь великорусского народного язнка» В.І.Даля. Недавно скарбниця довідникової літератури поповнилася "Новим тлумачним словником україн­ської мови" у 4-х томах (К.: Аконіт, 2001), "Фразеологічним словником української мови" у 2-х томах (К.: Наукова думка, 1999).

■ Принципи

У словниково-довідниковій роботі необхідно дотримуватися принципів послідовності і наступності. Увагу дітей не треба "завантажувати" зразу великою кількістю довідників. Краще показати в класі один-два словники, розповісти про них, записати до зошитів їх назви, показати, як практично ними користуватися. А через певний час ознайомити ще з одним-двома довід­никами і т.д. За таких умов забезпечується повторюваність раніше сприй­нятого на новому матеріалі, уже в новому смисловому контексті, виховання здорової зацікавленості дітей; реалізується психологічний прийом мимо­вільного запам'ятання, такий важливий в умовах роботи сучасної школи.

Щоб виховати навички користуватися довідниковою літературою, уроки в класі слід починати із запитань дітей до вчителя. Це сприятиме розвиткові допитливості школярів. Важливо виховати у дітей дух цікавості, звичку не проходити повз невідоме, мало зрозуміле. Людську якість, що виявляється ще в дитинстві (а що це таке? а для чого? а де воно взялося? і т.ін.), в шкільні роки слід ще старанніше загострювати.

■ Прийоми

Спочатку вчитель відповідає на запитання учнів. Заохочує школярів, які зустріли у позакласному житті (під час читання художньої літератури, газет, журналів, переглядові телепередач, при виконанні домашніх завдань з різних предметів) незрозумілі слова й вирази, які часто запитують: адже вони виявляють свідому роботу, корисну допитливість. Пізніше учитель час від часу звертається до учнів з пропозицією: чи не міг би хтось із дітей відповісти на запитання товариша. Щоб стимулювати підготовку відповідей самих дітей на можливі запитання товаришів, доречно на перших порах, даючи домашню роботу з літератури чи мови, попередити, що дітям зустрі­нуться отакі мало- або зовсім невідомі слова (спочатку назвати дуже небага­то: одно-двоє), і запропонувати самостійно з'ясувати їх значення - через запитання до батьків, шляхом використання певної, доступної дітям довідни­кової літератури, з якою вчитель їх уже ознайомив. На наступному уроці учням, що знайшли пояснення невідомого слова чи фрази, що зуміли відпо­вісти на запитання своїх товаришів, слід щедро Поставити високі оцінки.

На цю початкову роботу з виробленням навичок користуватися довідни­ковою літературою необхідно звернути пильну увагу, бо від цього поперед­нього спрямування буде залежати подальша діяльність школярів.

Таким способом у класному колективі створюється атмосфера допит­ливості, зацікавленості у знаннях, що є однією з найважливіших проблем нашої сучасної школи. Адже саме таким шляхом можна виховати повно­цінного громадянина/здатного розв'язувати найскладніші проблеми у прак­тичній творчій діяльності. Створення педагогічної атмосфери зацікавленості, допитливості дає можливість у подальшій роботі варіювати роботу з довідни­ковою літературою, ускладнювати її. Так, уже в 8-му класі школярам під силу розібратися в тому, яке саме джерело їм потрібне для відповіді на те чи інше запитання. Читаючи "Слово про Ігорів похід", твори І.Вишенського, Г.С.Сковороди, учні зуміють скористатися історичними словниками (напр., "Словником староукраїнської мови ХЇУ-ХУ ст."), в роботі над великою спадщиною Т.Г.Шевченка, над творами Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, Лесі Укра­їнки, Івана Франка та інших письменників - такими джерелами, як "Словник мови Шевченка", "Словник мови творів Г.Квітки-Основ'яненка", діалект­ними, або обласними словниками (як "Словник полтавських говорів" В.С.Ващенка, "Словник поліських говорів").

З продовженням навчання від середніх до старших класів робота учнів з довідниковою літературою набирає різноманітніших і змістовніших форм. Важливим тут є виховання у юні потреби глибокого і точного розуміння предмета вивчення, предмета розмови.

Візьмемо, наприклад, ознайомлення з тропами типу порівняння. Діти з ним знайомляться в 4 (5) класі під час вивчення оповідань М.Коцюбинського. Вони дізнаються, що порівнянням називають зіставлення понять за спільними ознаками. Таке ознайомлення тут обмежується, як правило, тричленним по­рівнянням: здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, звідусіль простягали до нього цупкі чорні гілки. А в наступних класах такого розуміння учнів буде вже замало. У них ми повинні виховати потребу розглядати будь-яке явище з різних точок зору, у різних ракурсах. Ось чому в "Словнику літера­турознавчих термінів" В.М.Лесина і О.С.Пулинця школярі прочитають і про порівняння, поєднані словами "подібний" і "схожий", і про порівняння з пропущеним з'єднувальним словом, і про порівняння, виражені формою іменника в орудному відмінку, і про постійні порівняння.

Звертання до "Словаря литературоведческих терминов" під ред. Л.І.Ти­мофєєва і С.В.Тураєва допоможе побачити порівняння ще з одного, з нового боку. Тут учні дізнаються про безсполучникові і заперечні порівняння, порівняння, виражені іменником у знахідному відмінку з прийменником "під", про те, що і сама метафора та метонімія мають у собі приховане порівняння.

Саме така робота над елементами поетичної стилістики розкриватиме перед учнями середньої школи широту і багатство виражальних і зобра­жувальних можливостей російської і української мов, з'ясовуватиме органічні зв'язки форми з питаннями ідейно-тематичного змісту всього словесного художнього полотна.

■ Пошук. Заглиблення

Зупинимося ще на роботі з поняттям "зміст твору". НиМу школі користу­ються дуже широко, трохи чи не на кожному уроці. А який смисловий обсяг цього виразу? Він - дуже широкого діапазону.

Спочатку слово "зміст" сприймається як те, про що говориться, про що розповідається де-небудь, переважно в оповіданні, казці, повісті. Тут "зміст" нерідко становить собою еквівалент "сюжету". "Передай зміст оповідання М.Коцюбинського " Маленький грішник", - говорить учитель; і учень пере­повідає основні події твору, тобто передає сюжет.

Пізніше навіть з практичного досвіду школярі переконуються, що "зміст" має не лише таке значення. Для цього вчителеві досить звернути увагу дітей на назву останньої (а інколи - першої) сторінки будь-якого шкільного підруч­ника, де "зміст" означає перелік розділів, частин якоїсь книги, рукопису, збірки тощо. "Словник української мови" (т.З, с.624) допоможе побачити учням нові грані слова "зміст": суть, внутрішня особливість чого-небудь; розумна основа, мета, призначення чогось.

У старших класах, говорячи про таке складне мистецтвознавче питання, як зміст і форма твору, учні звертаються до енциклопедій, спеціальних слов­ників і там знаходять наукове визначення цього складного філософського поняття.

Як бачимо, довідникова література допомагає ширше розкрити поняття слова "зміст", зрозуміти навіть діалектичне протиріччя в його сприйнятті. Якщо перше "зміст" було поняттям форми (бо сюжет є її елементом), то останнє становить собою філософську категорію, яка об'єднує тему та ідею мистецького явища.