1. Розвиток усного і писемного мовлення на уроках літератури

У сучасній науці розрізняються поняття: мова і мовлення. Перше трак­тується як система фонетичних, лексичних, граматичних засобів спілку­вання людей; друге - процес цього спілкування. Мова і мовлення нерозривно зв'язані з мисленням людини, з її свідомістю, є формою існування думки' способом її вираження, а також усіх інших сторін психіки людини, її відчуттів емоцій, уяви, пам'яті та ін. І.П. Павлов визначив мовлення як другу сигнальну систему і твердив, що лише воно створює умови для абстрагування від конкретно-почуттєвого світу й узагальнення досвіду, що й становить вище мислення, притаманне тільки людині.

Успішно виконувати свої комунікаційні функції мовлення може лише за умови належного ступеня культури. Культура мовлення визначається такими якостями:

" точність (відбір мовних засобів для висловлення, адекватного змісту думки того, хто говорить або пише);

■ ясність (доступність сприйняттю того, кому воно адресується);

" чистота (незасміченість діалектизмами, професіоналізмами, вульгариз­мами, перекрученими словами, доцільність використання мовних засобів),

багатство лексичного запасу, логічне сполучення слів;

різноманітність синтаксичних конструкцій, грамотність їх; " змістовність, художня виразність;

* орфоепічна та орфографічна грамотність.

Першорядне значення мовлення в педагогічному процесі визначається тим, що пізнавальна діяльність неможлива без користування мовою. Лише вправне володіння мовними багатствами забезпечує належне засвоєння знань, набутих людством у матеріальній і духовній сферах. Водночас у про­цесі засвоєння знань збагачується і вдосконалюється мовлення, причому шко­лярі оволодівають складнішими логічними формами та прийомами мисли-тельних операцій. Цим визначається велика увага до збагачення та удоско­налення мовлення школярів.

Розвиток мовлення - педагогічний процес, система методів та прийомів уміння і спеціальних вправ, спрямованих на формування в учнів правильного, виразного усного та писемного мовлення, практичного оволодіння багат­ствами рідної мови.

Підвищення культури мовлення засобами художньої літератури

| Роль граматичних знань у розвитку мовлення учнів

Мовлення учнів розвивається протягом усіх років навчання на уроках з усіх шкільних предметів, але провідна роль належить словесним предметам, розвиток мовлення учнів на уроках мови та літератури - єдиний процес, що й виражено в програмах з цих предметів, зокрема у вимогах до знань і вмінь ■учнів викладати думки в усній та письмовій формах, намічена система різних видів роботи в цьому напрямку, які ускладнюються від класу до класу, (ровесникові потрібно зважати на те, які знання й уміння, набуті учнями на Дроках мови, доцільно використовувати з метою розвитку мовлення під час вивчення літератури.

Окремі положення орфоепії введені до шкільного курсу фонетики. Тут ^чні знайомляться з деякими нормами літературної вимови, звільняються від діалектичної вимови; оволодівають правильним наголошенням слів і виразною їх вимовою; навчаються графічно правильно відтворювати звуки йови на письмі, користуватися великою і малою буквами. ' Морфологія дає учням знання про правильне написання слів і через сис­тему відповідних вправ забезпечує формування відповідних умінь, без чого не можна достатньо ясно, чітко, виразно висловити думку, щоб її правильно Зрозумів адресат (вчитель, учень і т.д.); а також виховує увагу до графічного відтворення лексем, формує орфографічну зіркість, полегшує розуміння значення слів.

Шкільний курс стилістики знайомить учнів з різними стилями, критеріями грамотного і логічно правильного мовлення, різноманітними синтаксичними конструкціями, інтонаційним забарвленням їх та особливостями вимовляння (запитальних, спонукальних, окличних, еліптичних речень, ввідних слів і зворотів, однорідних слів тощо), логічно і граматично правильним сполученням смів, а також через систему вправ створює умови для формування в учнів Потрібних практичних умінь і навичок, виробленню індивідуального стилю.

Лексика дає уявлення учням про словниковий склад рідної мови, різні прошарки в ній (діалектизми, архаїзми, неологізми, професіоналізми тощо), фразеологізми, пряме й переносне вживання слів, навчає правильно користу­ватися її багатствами.

Література, оскільки вона вивчає художні твори, є зразком для учнів не тільки правильного, змістовного, а й образного, емоційного мовлення.

■ Види, форми І типи мовлення

я Мовлення кожної людини має два види - внутрішнє й зовнішнє. Внутріш­нє мовлення - це приховане мовлення в процесі мислення (без участі голосо­вого апарата). Здійснюється воно у формі розумових дій під час сприйняття мовлення іншої людини, читання, письма, виконання різних пізнавальних

взяту тему, будувати докази, обґрунтовувати положення. У письмовому викладі можуть використовуватися й еліпсиси, проте основними конструк­ціями є прості поширені та складні речення різних видів. Великий за обсягом письмовий текст ділиться на розділи, підрозділи, параграфи, абзаци, що полегшує сприймання його змісту читачем.

Змістовність усного і писемного мовлення учнів, чіткість, точність, виразність висловлювань, повнота викладу залежить як від ступеню знання об'єкта думки, так і від лексичного запасу, вміння граматично і логічно правильно поєднувати слова, будувати речення. Якщо учень недостатньо засвоїв художній твір або дидактичний матеріал, мовлення його буде утруд­нене, невиразне, плутане. Бідність лексичного запасу, стилістична невправ­ність не тільки роблять-мовлення неточним, невиразним, убогим, а й утруд­нюють засвоєння навчального матеріалу, нових знань.

Внаслідок того, що усна й письмова форми мовлення тісно пов'язані між собою, вдосконалення однієї з них сприяє піднесенню на вищий рівень і другої.

Розрізняється мовлення логічне та художнє, що відповідає двом типам мислення - понятійному й образному. Перше характеризується добором найточніших слів, вживанням термінів і специфічних для різних наук зворотів (мовних стереотипів), сукупністю образотворчих засобів, використанням простих поширених і складних речень, стриманістю інтонацій, слабкою емоційною забарвленістю. Логічне мовлення розвивається переважно в про­цесі засвоєння наукових положень не тільки на уроках теоретичних навчаль­них предметів, а й історико- та теоретико-літературного матеріалу. Завдання логічного типу мовлення - якомога точніше, повніше, зрозуміліше для адреса­та відтворити пізнану сутність явищ, подій, предметів, довести правильність висловлених теоретичних положень, озброїти його новими знаннями, необхід­ними для відповідної практичної діяльності.

' Художньому мовленню притаманне інтенсивне використання зображу­вально-виражальних засобів, зокрема тропів і стилістичних фігур, добір слів для точного вираження почуттів і роздумів мовця, чим досягається образність, висока емоційність, багатство інтонацій висловленого. Цей тип мовлення розвивається, удосконалюється під час читання і заучування напам'ять художніх творів, спостереження над Особливостями їх мови, практичного користування ^образотворчими засобами. Завдання художнього мовлення - відтворити в і' образній формі пізнані явища, події, предмети, виразити своє ставлення до них і /оцінку, збудити в адресата адекватні переживання й роздуми, ставлення й

завдань тощо. Супроводжується внутрішнє мовлення мікрорухами органів мовлення (губ, язика, голосових зв'язок тощо). Ці рухи можуть бути зовсім непомітними, проте в учнів, зокрема початкових класів, у момент мислитель-них утруднень внутрішнє мовлення нерідко переходить у звукове (пошепки чи й вголос). Мислення тоді буде логічним, послідовним, результативним, коли думка втілюється в слова, речення, зв'язний текст. Характерною особли­вістю внутрішнього мовлення у порівнянні із зовнішнім є більша скороченість, сконденсованість, конспективність: думка виражається в "згорненій" мовній формі, в якій наявні більші чи менші пропуски слів, умовні скорочення висловів і речень. Під час переходу до зовнішнього мовлення скорочена форма : переходить у розгорнену.

Внутрішнє мовлення є основою зовнішнього в двох йоґс- формах - усного і і писемного, їх першоосновою і прообразом, містком між мисленням як пси- % хологічним актом, що відбувається в глибинах мозку, та матеріальним (у , звуках чи знаках) вираженням його, доступним сприйняттю іншими людьми: § Хоч усна і письмова форми - єдині в своїй основі, кожна з них має і дещо< специфічне, притаманне лише їй. %

Перехід від внутрішнього мовлення до усного відбувається швидко і безпсЦІ середньо, - "німий" вид відразу ж переходить у звуковий. Часом у момен$> спілкування з людьми внутрішнє мовлення не встигає дібрати найвідповідніше$| слово; по ходу викладу думок мовець може замінити це слово точнішим, від--** повіднішим. Проте часто вдаватися до таких уточнень не слід, бо вони утруд^ нюють сприймання висловлювань слухачами чи співбесідниками. Це стосу-і ється і синтаксичного оформлення думки. В усному мовленні переважають| ^ ^ речення прості, нерідко використовуються еліптичні конструкції (обрИВ,^.;, т умовчання тощо). Лише звуковому мовленню (і діалогічному, і монологічному)-" Г в притаманне використання нелексичних засобів (жести, міміка, логічні наголос и,* паузи, темп, інтонація), які надають висловлюванням більшої змістової іа \ емоційної виразності, нерідко замінюють несказані слова або підкреслюють і значення найважливіших лексем. Ця обставина зобов'язує вчителів приділяти ї належну увагу формуванню в учнів уміння правильно, доцільно корист>-.і ватися засобами виразності мовлення та пантомімічними рухами. м

ється графічними позначками-оуквами. у зв язку з тим, що дшшмтш ^ «зоудити в

(підкреслення важливих слів, розрядка, курсив, розділові знаки) відіграють^ кошику, переконати в їх правильності, спонукати до відповідних дій. невелику роль; особливо важливим під час письмової передачі думок є вмінн^ Логічне і художнє мовлення тісно пов'язані між собою, нерідко перехо- добирати найточніші, найвиразніші олова та вислови, стилістично грамот н^^дягь одне в одне чи змішуються у певній пропорції. Обидва ці типи мовлення с . плптп ппрпил/ляти V зв'язний текст, повно розкриват^-Щ^ можуть бути внутрішніми або зовнішніми, усними і письмовими.

Перехід від внутрішнього мовлення до писемного відбувається, зазвичай^ повільніше, нерідко після тривалого обдумування тексту. Добір слів, висло^; вів, конструювання речень здійснюється спочатку "про себе", а потім переда-^ і графічними позначками - буквами. У зв'язку з тим, що допоміжні <асо(щ

;вмінШ

добиратинайточніші, найвиразніші олова та вислови, стилістично гі будувати речення, логічно їх поєднувати у зв'язний текст, повно розкривати^

— — .«« ••Ч'п.тт гьглп гті ГТ/'ЛГМ г>и*ліґіх\ ПІ ЛІГ

■ Характеристика мовлення учнів

Розвиток мовлення учнів є одним з трьох основних компонентів літера, тури як шкільного предмета. Починаючи з 1962-1963 навчального року, програма відводить спеціальні години для роботи з розвитку усного і писем- г ного мовлення школярів. Однак така робота є складовою частиною будь, яких інших видів навчальної діяльності на уроках нашого предмета.

У початкових класах учні оволодівають уміннями правильно вимовляти слова, будувати прості речення різних видів, невеликі обсягом зв'язні тексти . в усній і письмовій формі, виразно читати, давати стислі відповіді на запитай- і ня. Однак мовлення учнів, що приходять у 5 клас, нерідко характеризується ' такими недоліками: неправильне наголошення слів; шепелявість, картавість, гугнявість; нечітка вимова закінчень слів ("ковтання" їх); бідність інтонацій, т малий лексичний запас; неточне вживання слів; нелогічне сполучення лексем , при побудові речень; синтаксична неграмотність (невправна побудова фраз і і пов'язання їх у тексті, невміння ділити його на абзаци). Це зобов'язує вчи-';| теля проводити роботу з розвитку мовлення в трьох напрямках одночасно & над постановкою правильної вимови, збагаченням лексичного запасу^ удосконаленням синтаксичної структури. ж

У процесі засвоєння учнями орфоепічних норм і практичного оволодіння" ними усуваються мовленнєві дефекти, виробляється чітка дикція, перебо-1", рюється діалектична вимова деяких звуків і наголошення слів, що забезпечує4? постановку літературної вимови, розвиток "чуття мелодії мови", тобто'" вміння помічати і виправляти недоліки орфоепічного характеру. ^

Лексичний запас української мови становить біля 138 тисяч слів, проте', кожний мовець користується лише часткою його. Індивідуальний словникД складається з активного і пасивного. Активний - це сукупність слів, якН ^ людина використовує в своїй мовленнєвій практиці; пасивний - лексеми, 5*5 зміст яких людина розуміє, але не вживає. Як свідчать дослідження психолопв<# [ (С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьєва, М.І.Жинкіна та ін.), індивідуальний глов«Г ник учнів 5 класу на початку року має 800 - 1.000 лексем, більша частина; яких належить до пасивного словника. Збагачення лексичного запасу шко-1 лярів здійснюється головним чином через перехід слів з пасивного словника до активного, проте суб'єктивно' нові слова можуть закріплюватися безпоср-'» ' редньо в активному словнику, якщо юний мовець користується ними в своїй1^ пізнавальній і практичній діяльності.

■ Джерела і методичні прийоми роботи з розвитку мовлення

Джерела розвитку мовлення школярів численні й різноманітні:

підручники з усіх предметів (як зразок логічного типу мовлення);

художні твори (зразок художнього типу);

, мова вчителя (вона відіграє роль прикладу продуманого, змістовного, орфоепічно правильного, інтонаційно і лексичне багатого, синтаксично грамотного, емоційного викладу думок і вираження чуттів);

• преса (газети, журнали); телебачення, кіно, театр; фонохрестоматії та фонотеки;

> мовлення людей, з якими учні спілкуються (батьків, родичів, товаришів тощо).

Наявність цих джерел ще не означає, що розвиток мовлення може успішно відбуватися сам собою, стихійно, належних результатів можна досягти лише за умови систематичного, цілеспрямованого педагогічного керівництва, яке здійснюється різними методичними прийомами:

« читання (голосне і мовчазне) різних друкованих текстів (художніх творів, підручників, науково-публіцистичних, політичних статей, нарисів тощо);

» вивчення напам'ять поетичних текстів, визначень, правил, положень, законів та ін.;

змістовий аналіз творів у процесі підготовки їх до виразного читання;

проведення спостережень над лексико-стилістичними особливостями художніх, науково-популярних і наукових текстів;

« систематичні вправляння школярів у діалогічному та монологічному мовленні (усні відповіді на запитання, бесіди, перекази і плани різних видів, характеристика персонажів, доповіді, виступи, диспути і под.);

■ словникова робота на уроках мови та літератури (з'ясовується значення суб'єктивно нових слів, їх стилістичні властивості, правопис і вимова; проводяться спеціальні орфографічні вправи, добір синонімів і антонімів; діалектні слова та вислови замінюються літературними; виявляється логіч­ний і граматичний зв'язок між словами; виділяються лексеми з логічним наголосом або певною емоційною забарвленістю і пояснюється їх значення

' в контексті; здійснюється спостереження над прямим і переносним слово-

* вживанням, а також змістовою і стилістичною функціями діалектизмів, арха­їзмів, професіоналізмів, неологізмів та фразеологізмів різних видів тощо);

письмові роботи різних типів (художніх, логічних);

ведення словничків (алфавітних або тематичних), в яких нотуються нові -для учнів слова, терміни, фразеологізми тощо;

» користування довідниковою літературою;

» слухання грамзаписів, в процесі якого проводяться спостереження над звуковою стороною, емоційним забарвленням, способами передачі автор-' ського підтексту художнього читання артистами (в грамзаписах або по телебаченню) з наступним обговоренням;

перегляд кінофільмів, діафільмів тощо, обговорення почутого і побаченого;

прослухування записаних на магнітофонну стрічку усних відповідей, доповідей, виступів учнів та обговорення їх;