НАУКОВІ ОСНОВИ МЕТОДИКИ ЛІТЕРАТУРИ

За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волоишної

Посібник для студентів вищих закладів освіти

Київ - 2002 Ленвіт

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

ЗМІСТ

УДК 371.31=161.2 ББК 74.261.8

Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний Н34 посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н.Й. Волошиної. - К.: Ленвіт, 2002. -344 с.

І8ВИ 966-7043-44-4.

У посібнику всебічно розглядаються основні проблеми методики літератури як галузі педагогічної науки і як практичного керівництва в навчально-виховному процесі. Рекомендований викладачам і студентам навчальних закладів філологічного профілю, учителям-словесннкам загальноосвітньої і професійної школи, вихователям, всім, хто цікавиться проблемами методики літератури.

ББК 74.261.8

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Н.Й.Волошина (керівник), О.М.Бандура, О.А.Гальонка, А.В.Градовський, В.С.Гречинська, С.О.Жила, О.Р.Мазуркевич, В.І.Цимбалюк, З.О.Шевченко.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Є.А.Пасічник -доктор педагогічних наук, професор кафедри методики укра­їнської літератури Національного педагогічного універси­тету ім. М.П.Драгоманова.

Г.Ф,Семенюк -доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії української літератури Національного університету ім. Тараса Шевченка.

І5ВМ 966-7043^*4-4 © Авторський колектив, 2002

ТОВ "Видавництво «Ленвіт»" свідоцтво про внесешся до Державного реєстру суб'єкта видавничої справи ДК № 743 від 24.12.2001 р.

«Ленвіт», 03680, м. Київ, вул. Червоноармійська 73, к. 14. пМр'./ЛуеІсогпе.Іо/ІепуіІ е-таі1:іпГо@ІУ.Ісіеу.иа

Здано в набір 15.09.2001. Підписано до друку 22.01.2002. Формат 70x100/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Умови, друк. арк. 27,95. Обл.-вид. арк. 20,5. Зам.2-14. Віддруковано АТ «Книга», м. Київ-53, вул. Артема, 25.

ПЕРЕДМОВА - Н.Й.Волошина 6

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

МЕТОДИКА ЛІТЕРАТУРИ ЯК НАУКА 12

1. Методика літератури у взаємодії педагогічної, психологічної і філологічної наук -О.М.Бандура, Н.Й.Волошина 12

2. Формування і розвиток української методики літератури - Н. Й. Волошина 21

3. Творчий характер методики літератури, роль учителя в її розвитку -О.Р.Мазуркевич 25

4. Традиції і новаторство методики літератури - О. Р. Мазуркевич 28

5. Наукові і прикладні функції методики літератури-Н.Й.Волошина 29

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ЛІТЕРАТУРАЯК ШКІЛЬНИЙ ПРЕДМЕТ 36

1. Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва - О.Р.Мазуркевич 36

2. Наукове обгрунтування змісту предмета, характеристика навчальної програми -Н.Й.Волошина 39

3. Предмет літератури в загальноосвітній школі — Н.Й.Волошина 47

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ВИДИ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗАНЯТЬ 50

1. Вивчення художнього твору - О.М.Бандура, Н.Й.Волошина 50

2. Розкриття біографії письменника в єдності з його творчістю- Я. Й. Волошина.... 106

3. Огляд літературного періоду-Я.-Й.йолошмма, С.О.Жила 113

4. Засвоєння понять з теорії літератури - О.М.Бандура 115

5. Системапозакласногочитання-Н.Й.Волошина 121

6. Факультативні заняття з літератури - Н.Й. Волошина, С. О.Жила 126

7. Літературно-мистецькі і творчі гуртки в школі -Н.Й.Волошина, О.А.Гальонка. 135

8. Літературно-краєзнавчі екскурсії -Я. Й. Волошина, О.А.Гальонка 137

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

МЕТОДИ, ФОРМИ І ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ 142

1. Основні методи вивчення літератури -З.О. Шевченко 142

2. Сучасний урок літератури в школі -Я. Й. Вологішім 151

3. Новаторські форми занять. Активізація творчої діяльності учнів у процесі вивчення літератури - Н.Й.Волошина , 156

4. Зв'язок уроків з іншими формами літературних занять - Н.Й. Волошина 161

5. Вивчення літератури у профільних гуманітарних класах в умовах диференційованого навчання -З.О.Шевченко 168

6. Технічні засоби на літературних заняттях-А. В. Градовський, С.О.Жила 173

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

ПІДВИЩЕННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ

ЛІТЕРАТУРИ ¹⁸⁰

1. Розвиток усного і писемного мовлення на уроках літератури - О.М.Бандура..... 180

2. Диференційована система творчих робіт учнів-В.І.Цимбалюк • 186

3. Критерії оцінювання і система обліку знань, умінь і навичок учнів

- Н.Й.Волошина 191

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ'ЯЗКИ ¹⁹⁶

1. Міжпредметні зв'язки у процесі вивчення літератури-О. М. Бандура 196

2. Твори споріднених галузей мистецтва на уроках літератури - Я. Й. Волошина, С.О.Жила ²⁰¹

3. Особливості компаративного вивчення шкільного курсу літератури

- А.В.Градовський . 210

4. Теоретико-методичні засади порівняльного вивчення шкільного курсу літератури

- А.В.Градовський 216

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

УЧИТЕЛЬ ЛІТЕРАТУРИ ²³⁰

1. Основні вимога до вчителя-словесника-&Р.Мазуркев«ч, В.І.Цимбалюк 230

2. Планування роботи вчителя літератури -Н.Й.Волошина 231

3. Система діяльності вчителя-словесника - В. І.Цимбалюк 240

4. Участь учителя в педагогічному експерименті з методики літератури -В.С.Гречинська , 243

5. Науково-практичні конференції та педагогічні читання вчителів-словесників, семінари методистів-Я.Й.Волошина •• 245

6. Громадсько-політична діяльність вчителя-словесника, його місце і роль в житті суспільства"- Н.Й.Волошина 247

7. Удосконалення кваліфікації і підвищення майстерності вчителя літератури -О.А.Гальонка, В.С.Гречинська 248

8. Вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду вчителя літератури -Н.Й.Волошина „. ²⁵⁰

9. Самоосвіта вчителя літератури-Я.Й.Волошина 254

10. Науковий аналіз роботи і методична допомога вчителеві - Н.Й.Волошина 256

11. Облік праці та звітність учителя літератури-Я.Я.Волошшш 258

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

УЧЕНЬ І ЛІТЕРАТУРА ²⁶⁰

1. Психологічні й вікові особливості учня-читача - Н.Й.Волошина ²60

2. Методика вивчення читацьких інтересів школярів - Н.Й.Волошина 266

3. Робота учнів з довідниковою літературою-Н.Й.Волошина 275

4. Анотації,вцц7Ки,рецешіїучнянапрочитанукнижку-Я.Я.5олошмт 278

5. Бібліотечно-бібліографічна освіта учнів - Н.Й.Волошшіа 281

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

ПИСЬМЕННИК І ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛІ ₂84

1. Історичні традиції зв'язку письменників з учительською діяльністю, школою -Н.Й.Волошина

2. Виховна ефективність зустрічей письменників з учителями й учнями -Н.Й.Волошшіа.. , _; 284

3. Письменники про вчителів та їх працю - О.Р.Мазуркевич, В.І.Цимбалюк 286

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

ПІДРУЧНИКИ І ПОСІБНИКИ З ЛІТЕРАТУРИ 288

1. Історичнийдосвідстворенняіш<ільногопідручниказлітератури-О.А/.£'ана>'/іа. 288

2. Зміст, структура і навчально-виховиі функції шкільного підручника з літератури -О.М.Бандура, Н.Й.Волошина 30з

3. Роль учителів, учених, письменників у створенні шкільного підручника -О.М.Бандура 309

4. Прогнозування підручника з літератури для школи майбутнього - О. М. Бандура,

Я. Й. Волошина 312

5. Типи методичних посібників для вчителів-словесників і навчальних посібників з літератури для учнів - О.М.Бандура, Н.Й.Волошина 314

6. Наочні посібники і засоби їх. демонстрування-Н.Й.Волошина, С.О.Жила 317

7. Навчально-методичний комплекс з предмета літератури - Н.Й. Волошина, А.В.Градовський 322

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

КАБІНЕТ ЛІТЕРАТУРИ ₃₂4

1. Навчальний кабінет літератури, його обладнання і принципи роботи -В.І.Цимбалюк 324

2. Ефективність уроку у кабінеті літератури - Н.Й.Волошина, В.І.Цимбалюк 327

3. Наукова організація праці учнів у кабінеті літератури й бібліотеці -Н.Й.Волошина, В.І.Цимбалюк 331

4. Самостійнароботаучнівукабінетілітератури-Я.Я.Болошиш, В.І.Цимбалюк 333

5. Бібліографічна робота кабінету літератури та бібліотеки - Н.Й. Волошина 336

ПІСЛЯМОВА - Н.Й.Волошина 339

ЛІТЕРАТУРА-Л.АГрадовсмош, С.О.Жила 339

ПЕРВДМОВА

Художня література як один із видів мистецтва - найпопулярніший і найдостутшпий усім. Вона приносить радість людині, підносить її духовно. Сила впливу художнього слова найвизначніших літературних творів не лише в тому, що вони правдиво в образах моделюють різні сторони й грані дійснос­ті, а й у тому, що вони гуманістичні за своєю суттю. Вивчення літератури в школі проводиться не лише з освітньою, але й з виховною метою. Адже засо­бами мистецтва слова виховується любов до Батьківщини, повага до її мови, історії, звичаїв і традицій. Велике значення української та зарубіжної літера­тур в естетичному, моральному вихованні юних громадян України.

Літературна освіта повинна бути, як і всі навчальні предмети, зорієнто­вана на виховання особистості, національно свідомої, духовно багатої, зорі­єнтованої на творчу діяльність, щоб, як підкреслював В.Леві, "знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті". На прикладах літературних взірців для наслідування маємо виховати, розвинути людину в людині: зі стійким характером, сильною волею, добрим серцем, чистою совістю. Учи-тель-словесннк повинен вивчити кожного свого учня, його можливості, обста­вини індивідуального саморозвитку, умови саморозкриття і самореалізації на різних етапах життєдіяльності.

Реформування освіти вимагає по-новому підходити до навчання. Як свід­чать наукові дослідження, учнів потрібно навчити самостійно здобувати знання, щоб потім уміти адаптуватися в соціумі і самостійно та творчо працювати. Як це стосується нашого навчального предмета, покажемо на тих умінняхгякі необхідно сформувати в учнів:

• прочитавши твір, уміти визначити проблему (проблеми), які в ньому по­рушуються;

• самостійно та критично їх аналізувати;

• усвідомлювати, де можна буде використати здобуті знання і вміння в життєвих ситуаціях;

• уміти працювати з текстом твору, добирати факти, художні деталі, ана­лізувати їх, робити висновки й узагальнення; *-

• уміти працювати в колективі над розв'язанням проблем, поставлених однокласниками;

• уміти користуватися знаннями, одержаними поза школою (радіо, теле­бачення, Інтернет, самостійне читання художньої та критичної літератури).

Вироблення цих умінь вимагає від учителя бути не диктатором, а органі­затором, консультантом і помічником в усіх видах діяльності школярів. Орієн­тація на розвиток особистісного потенціалу учня повертає навчання на техно­логічний шлях розвитку. Застосування окремих догм і методів вивчення літератури "має поступитися місцем цілісним педагогічним технологіям зага­лом і технології навчання зокрема."¹ Педагогічна технологія - це "системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і за­своєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО)."²

Технологія вивчення літератури визначає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах цього предмета, теми, розділу. її ще назива­ють дидактичною технологією. В різних країнах світу учені досліджують педагогічні технології, дають їм різне тлумачення, давно вже обговорюють питання технологічності підручників, але чомусь обходять цю проблему в методиці літератури.

Нові підходи до вивчення літератури диктують і нові технології навчан­ня, наприклад, застосування комп'ютера:

а) текстовий редактор, призначений для роботи з текстом (запис народних прислів'їв, приказок, загадок, використаних письменником у художньому творі);

б) графічний редактор, призначений для створення малюнків або мультиплі- каційних кадрів, малюнків героїв оповідання, новели або окремих епізодів. Реалізуючи особисту технологію навчання (її ще називають персонал-

технологія) в середній і старшій школі, учитель має зважати на те, які знання і вміння сформовані в його учнів під час навчання в початковій школі, а також на міжпредметні зв'язки. Він встановлює раціональне співвідношення між фактами і узагальненнями, передбачає застосування набутих знань, умінь і навичок учнів у навчальній діяльності. Опанування літературного матері­алу розвиває пізнавальну і творчу діяльність школярів.

Дуже важливо для вчителя підключити механізм організації творчої діяльності учнів на уроках літератури і під час самостійної роботи. Завдяки цим навичкам учень має змогу самостійно керувати своєю пізнавальною активністю. Учені відзначають, що творчою особистістю вважається та людина, яка володіє високим рівнем знань, прагне до чогось нового, оригі­нального. Для такої людини творча діяльність є необхідною умовою її існу­вання. Такій людині притаманні творчі здібності, що є запорукою успішної творчої діяльності. Творчо обдарований учень найбільш виявляє себе під час читання та аналізу художнього твору. Він нестандартно мислить, вислов­люється, бачить у творі те, чого не бачать інші. Тому учителеві необхідно глибоко вивчати особистісні творчі можливості учнів та оцінювати їхню сформованість.

Чи можна навчитися творчо мислити, творчо діяти? Так, можна, якщо під час вивчення літератури учитель не вимагає нагромадження знань та вмінь, а розробляє такі методичні технології, в основу яких закладено постійне збагачення учнів творчим досвідом, формування у них механізму Самоор­ганізації, саморозвитку. Для цього на уроках літератури потрібно організо­вувати таку самостійну діяльність, у процесі якої учні заглиблюються в атмосферу творчого пошуку. Учитель має наперед передбачити всю систему цієї роботи. В неї можуть входити такі види роботи, як добір літературного матеріалу до розкриття проблеми, характеристика образу; з'ясування ролі художніх деталей, влучно використаних письменником; роздуми над психо­логічною характеристикою героя; виявлення авторських оцінок зображу­ваного у творі; розкриття ролі підтексту у змалюванні характеру героя, подій.

Розвиток творчості у процесі вивчення літератури відбувається посту­пово. Спочатку учні сприймають зміст твору, роздумують над окремими епізодами, далі вони активно працюють з текстом твору, його образами, ліричними відступами, мовою, висловлюють власні судження, схвалюють, чи засуджують вчинки дійових осіб, висловлюють думку про те, як би вони вчинили, потрапивши в ситуацію героя. Вчитель в цей час підтримує атмо­сферу творчості, не нав'язуючи своїх думок, шануючи думки учнів. Таке свободомислення виробляє впевненість дитини в собі, зароджує творчі пори­вання в мисленні учнів, стимулює їх творчу активність, виробляє певні позиції, готує до самостійного життя, бо прагнення до творчості є необхідною потребою.

Розвиток творчої особистості вимагає впровадження таких методичних засобів, прийомів, які допомагають моделювати навчальний процес на уроках літератури відповідно до мети, яку поставив учитель. Стимулюють творчість учнів завдання, які ставить учитель. Вони повинні вимагати творчого підходу до їх розв'язання, систематизації вмінь та навичок, що стимулюють актив­ність школяра: створення умов для творчої діяльності; використання пошуко­вих, тестових завдань, які виявляють ознаки самостійності учнів, творчої активності. Серед учнів можуть бути й обдаровані діти, а обдарований учень завжди виявляє себе в певній сфері творчої діяльності. Учитель має спонукати цих учнів до розвитку свого обдарування, підтримувати впевненість у своїх силах, у важливості їхиього таланту.

Для того, щоб впроваджувати технології навчання і виховання на уроках як рідної, так і зарубіжної літератур, учитель має бути глибоко обізнаний з психологією дитини, володіти високими організаторськими здібностями, бути обізнаним в сфері комунікативної діяльності. Спілкування з учнями як на уроках, так і в позакласній роботі учитель має будувати на основі поваги до особистості школяра, бути прикладом для учнів у праці над собою, у збагаченні своїх знань, уміти їх зацікавити новинками літератури, колек­тивними заходами.

Щоб досягти успіхів у навчанні і вихованні особистості, необхідно:

■ формувати нове педагогічне мислення учителів-словесників;

« глибоко і всебічно вивчати особистісні творчі можливості учнів, оціню­вати їх сформованість;

■ дбати в кожній школі про вдосконалення навчально-виховного процесу на уроках літератури, спрямованого на індивідуальний підхід до кожного учня;

• реалізувати можливості кожного учня, пробудивши в ньому дух твор­чості;

» стимулювати творчий розвиток обдарованих дітей.

Методика викладання літератури має бути спрямована на те, щоб учи-тель-словесник доносив до свідомості шкільної молоді красу і силу мистецтва слова, бо, як зазначав Сергій Єфремов "письменство у кожного народу має величезну вагу як вираз творчої сили нації, з одного боку, та міжнародного єднання і впливів, з другого."'

У пропонованому посібнику систематизовано і обґрунтовано істотні пи­тання теорії методики літератури і основні види взаємозв'язаної практичної діяльності учителя й учня, які підвищують якість і ефективність навчально-виховного процесу. Розроблені з урахуванням історичних надбань і сучасних досягнень педагогічної, психологічної, методичної та літературознавчої наук, передового учительського досвіду, наукові основи методики літератури ставлять своїм завданням допомогти учителю освоїти нові освітні технології, виробити персональні технології у викладанні літератури як мистецтва слова.

Таке завдання вимагає з'ясувати основні теоретичні положення методики літератури, на основі аналізу сучасного етапу вивчення літератури в школі й експериментальної перевірки вмотивовано розкрити і теоретично узагаль­нити шляхи поліпшення змісту, форм, методів і засобів вивчення літератури в школі, розв'язання корінних проблем її методики. У зв'язку з цим постала необхідність зібрати факти з багатьох джерел: теоретичного розроблення проблем методики літератури, дидактики, педагогіки, психології, включаючи найновіші публікації; вивчення і узагальнення досвіду вчителів; аналізу якості знань, умінь і навичок учнів; дослідження матеріалів шкіл; осмислення результатів експериментальної перевірки окремих теоретичних положень. Експериментальній перевірці підлягали насамперед питання: наукове обґрун­тування змісту предмета; систематичність і наступність шкільного курсу літератури; методи вивчення літератури (з диференціацією за віковими і психологічними особливостями учнів по класах); специфіка і типи сучасного уроку літератури; система вивчення художнього твору, біографії письменни­ка у зв'язку з його творчістю, а також огляд літературного процесу за етапами; засвоєння понять з теорії літератури в цій системі; традиційні і новаторські форми літературних занять в їх взаємозв'язках; комплексний підхід до складових сторін виховання засобами літератури; проблемність навчально-виховних завдань; удосконалення форм і методів розвитку усного і писемного мовлення на уроках літератури; розкриття міжпредметних зв'яз­ків під час вивчення словесності; вироблення критеріїв і норм оцінювання знань, умінь і навичок учнів за 12-бальною шкалою; пізнавальна і виховна ефективність вивчення художньої літератури в школі.

У роботі досліджується набутий методикою літератури і практичною роботою вчителів практичний досвід взаємозв'язаного вивчення української і зарубіжної літератур. На цій основі будуються теоретичні і практичні вис­новки для подальшого удосконалення змісту, методів, форм і засобів навчаль­но-виховної роботи на уроках літератури, в системі позакласних занять і позашкільної діяльності. Спираючись на історичні надбання, досвід сучасної школи і досягнення педагогічної та літературознавчої наук, посібник спря­мовується і на школу майбутнього, розкриває перспективи розвитку мето­дики літератури як науки і як практичного керівництва для вчителя-словесни­ка на тривалий час, в умовах здійснення реформи школи і послідовного закріплення її наслідків.

На відміну від нормативних методик, які мають лише навчально-при­кладний характер і здебільшого обмежуються розробленням практичних рекомендацій, необхідних для студентів педагогічних закладів освіти і вчи­телів, наукові основи спрямовуються на здійснення складнішого завдання -систематизацію теоретичних засад і обґрунтування практичних рекомен­дацій сучасної методики літератури як педагогічної науки і як практичного керівництва в роботі вчителя.

Систематизація наслідків тривалого дослідження проблем розвитку цієї галузі науки і шкільної практики, вмотивоване узагальнення передового педа­гогічного досвіду має за мету теоретичне озброєння вчителя і надання йому практичної допомоги. Досліджується спільна взаємозв'язана творча діяль­ність учителя і учня, на що методика літератури досі мало звертала уваги. Наукові основи методики літератури розробляються у творчих контактах з учителями споріднених предметів, вченими-фахівцями в галузі дидактики, психології, естетики, письменниками, методистами початкового навчання, „ зважаючи на прогнозування цілісної системи літературної освіти в країні з 1-го по 12-й класи.

Посібник призначений для використання в системі педагогічної освіти, самоосвіти і підвищення кваліфікації вчителів, в роботі методистів, в педа­гогічних навчальних закладах - на лекціях і практичних заняттях, спецкурсах і спецсемінарах з методики літератури, в інститутах післядипломної освіти, у методичних об'єднаннях.

Кожна частина посібника розкриває ряд актуальних питань, згрупованих послідовно і взаємозв'язаних в основні цикли: методика літератури як наука; література як шкільний предмет; види літературних занять; методи, форми і засоби вивчення літератури; виховне спрямування предмета, літератури; підвищення культури мови засобами художньої літератури; компаративний підхід до вивчення літератури; учитель літератури; учень і література; пись­менник і література в школі; підручники і посібники з літератури; навчальний кабінет літератури і шкільна бібліотека:

У підсумках досліджень формулюються основні теоретичні положення, даються практичні рекомендації вчителям, викладачам, методистам, накрес­люються перспективні лінії дальшого розроблення наукових основ методики літератури, практичного застосування їх.

Систематизований список методологічної, теоретичної і методичної літератури подається для практичного використання вчителями, виклада­чами, методистами.

Цільна структурою і змістом, книжка складається зі вступу, 11 розділів і висновків. Розділи містять тематичні цикли, кожен з яких об'єднує взаємо­зв'язані теми з визначенням у тексті конкретних питань. При єдиному підході і спільному опрацюванні матеріалу у творчому колективі теми виконували автори, прізвища яких позначені у змісті на початку посібника.

Основні проблеми методики літератури як науки розглядаються в засто­суванні їх до практичного керівництва навчально-виховним процесом. Посіб­ник адресований учителям сучасної школи, методистам літератури, студен­там педагогічних навчальних закладів. Він має за мету надати вчителям української літератури загальноосвітніх шкіл і навчальних закладів нового типу науково-методичну допомогу. Може бути творчо використаний у тео­ретичній і практичній підготовці студентів філологічних факультетів педаго­гічних вищих закладів освіти (ВЗО) до роботи в школі та безпосередньої участі у дальшому розвитку і зміцненні основ методики літератури.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

МЕТОДИКА ЛІТЕРАТУРИ ЯК НАУКА

1. Методика літератури у взаємодії педагогічної, психологічної і філологічної наук

Методика літератури тісно пов'язана з дидактикою, педагогікою, психо­логією, літературознавством та мовознавством і постійно взаємодіє з ними.

■ Методика літератури як окрема дидактика

Організація навчального процесу на уроках літератури та в позакласній роботі ґрунтується на загальних засадах дидактики, оскільки методика літе­ратури є окремою теорією навчання. Сучасна дидактика визначає сім основ­них принципів (законів) учіння.

Принцип національного виховання у процесі навчання виражає необхід­ність забезпечити сприятливі умови для розвитку всіх пізнавальних сил учнів, формування у них духовного світу (Людина в сім'ї). У процесі навчання школярі не тільки засвоюють певну систему знань, не тільки розвиваються їхні розумові здібності, а й разом з тим формується їхня особистість - визнача­ється ставлення до різних явищ суспільного життя, до праці, до навчання, розвиваються моральні та естетичні почуття, воля. При цьому успішне фор­мування особистості визначається змістом предмета, застосовуваними мето­дами, впливом учителя. Однак єдність навчання і виховання, не означає їх тотожність: кожний з них має свою специфіку і свої завдання. Навчання, ведучи школярів індуктивним або дедуктивним шляхом пізнання суті виучу­ваних об'єктів, визначених програмою, повинно давати систему знань з основ певної галузі науки й умінь практично користуватися цими знаннями, роз­вивати розумові здібності учнів, формувати їх духовний світ. Виховання засобами впливу на духовну сферу школярів прищеплює їм загальнолюдські якості, що проявляються у дотриманні норм поведінки, властивих людині демократичного суспільства.

Як відомо, вивчення літератури в школі, його методологічний рівень мають велике значення для морального виховання, що зобов'язує учителя неухильно підносити свою педагогічну майстерність.

Принцип науковості й доступності передбачає викладання предмета на рівні сучасної науки, основи якої вивчаються, причому знання, що входять у ці основи, мають бути зрозумілі учням певного віку й розвитку, посильні для засвоєння. Однак не всі положення фундаментальної науки можуть бути доступні школярам, тому одним із завдань окремих методик є педагогізація наукової інформації, яка полягає у відборі найважливіших даних і викладі їх у доступній учням формі; при цьому передбачаються й найвідповідніші методи і прийоми донесення цього матеріалу до свідомості школярів. У зв'яз­ку з тим, що наука невпинно розвивається, деякі теоретичні положення заперечуються новими відкриттями, шкільний курс, який містить у собі основи цієї науки, має періодично переглядатися й оновлюватися шляхом усунення застарілого й збагаченням сучасними науковими надбаннями, однак обсяг знань не повинен перевищувати певного мінімуму, посильного учням. Відповідно до цього принципу дидактики програма шкільного курсу літе­ратури час від часу переглядається й удосконалюється: усуваються застарілі або важкі для засвоєння учнями певного віку положення, навчальний матеріал, що становить основи науки про літературу, приводиться у відповідність із станом літературознавства, з найновішими його досягненнями та з розвитком самого словесного мистецтва.

Принцип системності, наступності зв'язку з практикою виражає необ­хідність як викладання навчального матеріалу у певному порядку і логічних зв'язках його частин, так і формування в учнів системи знань, а також умінь і навичок, необхідних для практичного застосування засвоєних наукових відомостей у майбутній трудовій діяльності.

Системність, наступність викладання, як відомо, є основною умовою фор­мування в учнів системи знань. Систематизованими знаннями легше корис­туватися практично. "Тільки системність, звичайно, розумна система, що виходить із самої суті предмета, дає нам повну владу над нашими знаннями".'

Практичне застосування знань у свою чергу зміцнює їх систематизова-ність. Ураховуючи принцип системності й наступності в ході удосконалення програми з літератури, тематичне вивчення цього предмета в середніх класах було замінено тематико-хронологічним, яке забезпечує формування в учнів не суми, а системи знань, що в свою чергу успішніше готує ґрунт для засво­єння історико-хронологічного курсу в старших класах, бо систематизовані знання легше доповнювати, ніж несистематизовані. У згоді з розглядуваним принципом навчальний матеріал з літератури передбачає різні види зв'язку засвоєних знань учнів з живою практикою: використовується попередній досвід школярів у процесі аналізу виучуваних творів та засвоєння попередніх теоретичних відомостей; розглядаються історико-соціальні умови, в яких виникло те чи інше літературне явище; встановлюється те чи інше літератур­не явище; встановлюється суспільне значення художніх творів, що вивчають­ся текстуально; проводиться психологічна підготовка учнів до праці.

Послідовність і наступність забезпечується шляхом встановлення зв'яз­ків нового матеріалу з уже вивченим, постійною активізацією знань і досвіду

'Ушинський К.Д. Статті і матеріали періоду останньої обробки "Детского мира". - Зібрання творів - К.: Радянська школа, 1950. - Т. 3. - С. 165.

учнів, регулярним повторенням пройденого. Вивчаючи матеріал частинами, учитель виділяє головне, суттєве в них, а потім, підсумовуючи та узагальню­ючи відоме, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, визначає головні законо­мірності літературних подій, фактів, розкриває сутність теоретичних положень.

Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом учителя визначає, як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б забезпечували свідоме засвоєння знань, усунули небезпеку механічного їх запам'ятовування. Свідоме засвоєння можливе тільки після достатньо повного осягнення учнями сутності виучу­ваних фактів і явищ активної і творчої роботи думки, скерованої вчителем у потрібному напрямку, при чому забезпечується і певна самостійність, роль якої в навчальній діяльності школярів неухильно зростає.

Учитель-словесник має навчити школярів не тільки свідомо, активно, творчо засвоювати "готові" теоретичні знання, а й самим виводити із худож­ніх творів певні поняття, положення, закономірності і навчитись використо­вувати їх для набуття нових знань, оволодівати науковими методами пізнання сутності досліджуваного об'єкта, шляхами утворення понять, різни­ми способами їх формулювання, прийомами перенесення знань та вмінь, вміннями аналітико-синтетичної роботи над твором.

Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних положеннях, поняттях, законах необхідно знаходити їх вихідне начало, після чого визначати, яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, загального або навпаки. Цей принцип передбачає також використання наочності як вияву конкретного, що в початкових класах є нерідко вихідним моментом навчання; у дальшому з року в рік роль наочності зменшується, але ніколи не зникає зовсім, бо вона має велике значення не лише для утворення конкретних, часткових умовиводів, але~й абстрактних, узагальнених понять і законів. Ось чому під час вивчення художніх творів та явищ літературного процесу важливим фактором є зорова й слухова наочність, яка допомагає виникненню в уяві учнів виразних, точних образів як основи утворення суджень, умови­водів, понять. Водночас дуже, важливо, щоб у школярів було достатньо сформоване вміння "бачити" в художньому тексті деталі, сполучати їх у цільний образ, а останні - в широку картину певного життєвого явища чи факта. Під час логічного осмислення зображеного у творах кожне судження й умовивід мають бути точними й правильними, від чого залежить ступінь істинності виведеного поняття або закономірності.

Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психо­логічної діяльності (розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних про­цесів (відчуття, сприймання, пам'яті, уяви, мислення, мовлення, уваги тощо) та їх різновидів. Тільки за цих умов школярі можуть успішно виконувати різні пізнавальні завдання, розвивати свої інтелектуальні здібності й сили. У процесі засвоєння самих творів і літературознавчих положень мислення (художнє й логічне), вміння розмірковувати над ними повинні домінувати, а інші види психологічної^іяльності давати для нього матеріал, необхідний для утворення правильних, точних образів і понять. Тільки за цієї умови засвоєння знань буде свідомим і міцним, розвиток духовних сил учня всебічним, а література як шкільний предмет і як вид мистецтва успішно виконуватиме покладені на неї освітньо-виховні завдання.

Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивіду­альних особливостей кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати й проводити спільну роботу учнів на виконання нав­чальних і практичних завдань і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості кожного школяра. Цей принцип дидактики ґрунтується також на діалектичному законі єдності протилежностей. Учитель-словесник має знати, до якого типу мислення ("логічного", "художнього" чи змішаного) належить кожний з його учнів і подавати своєчасну допомогу, щоб навчаль­ний матеріал засвоювався всіма членами класного колективу достатньо повно й міцно. Навчальні й практичні завдання при цьому мають бути диференційованими, що дозволить з більшим успіхом використати й розви­вати пізнавальні можливості кожного з учнів.

Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засво­єння його учнями той чи інший принцип виступає як провідний.

■ Психологічні основи методики літератури

Вивчення літератури не можна трактувати тільки як формування певної системи знань, умінь і навичок. Перед методикою літератури стоїть завдання організувати навчання у такий спосіб, щоб воно максимально забезпечувало розумовий розвиток школярів. Це завдання може бути розв'язане лише на основі психологічного вивчення пізнавальної активності учнів на різних вікових етапах і умов їх формування, вивчення умов формування і розвитку в школярів у процесі навчання самостійного, продуктивного, творчого мислення, прийомів і навичок пізнавальної мислительної діяльності. На основі розроблених психологією критеріїв розумового розвитку дітей різного віку визначаються методи і прийоми викладання літератури у різних ланках навчання: початковій, середній і старшій. Отже, для правильної, наукової організації навчального процесу на уроці літератури необхідне глибоке знання психологічних закономірностей самого процесу навчання - процесу засвоєння літературних знань, формування вмінь і навичок, розвитку мис­лення учнів. Слід також знати особливості зорового і слухового сприймання навчального матеріалу, характер їх взаємодії, як психологічно ефективніше закріпити вивчене, у якій формі поставити учневі запитання: у загальній чи конкретній, яка роль навідних запитань, адже відомо, що формування запитання впливає на характер відповіді.

Основним освітнім завданням методики літератури є забезпечення ак­тивного, свідомого, міцного і систематичного засвоєння школярами курсу літератури. Йдеться не про механічне засвоєння знань, а про творче їх засвоєння, коли одержані відомості переробляються у свідомості учня. Такі знання створюють певну систему, можуть бути застосовані на практиці. Засвоєння - це завжди активний процес, пов'язаний з розв'язанням різно­манітних пізнавальних завдань. Засвоєння літературного матеріалу, який містить шкільний курс, - це організована вчителем пізнавальна діяльність учнів, що включає діяльність низки пізнавальних психічних процесів -сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Набуття знань учнями залежить від трьох факторів: характеру навчального матеріалу з літератури, його змісту й системи, за якою він викладається, методичної майстерності і досвіду учителя-словесника, його особистих якостей, від методики викладання кож­ної окремої теми курсу в залежності від віку учнів; нарешті від особливостей самого учня - індивідуальних характеристик його психічного розвитку (розумового, емоційного, вольового), від ставлення до навчання, від його нахилів та інтересів. Інакше кажучи, процес вивчення літератури опосеред­ковується індивідуально-психологічними особливостями учня, а не є простим наслідком того, чого і як навчають учня.

Серед психологічних компонентів засвоєння, під якими розуміють взає­мозв'язані багатогранні сторони психіки учня, методика літератури має враховувати такі:

1. позитивне ставлення учнів до предмета літератури;

2. процеси безпосереднього чуттєвого ознайомлення з навчальним матеріалом;

3. процес мислення як процес активної переробки одержаних знань;

4. процес запам'ятовування і збереження одержаної та спрацьованої інформації;

5. процес застосування набутих знань у практиці.

Позитивне ставлення до вивчання літератури - необхідна умова повно­цінного засвоєння навчального матеріалу; воно досягається науковою зміс­товністю навчального матеріалу, емоційним характером викладу, організа­цією пошукової пізнавальної діяльності учнів, яка озброює їх раціональними прийомами навчальної роботи. Ставлення учнів до навчання виражається в увазі, інтересі їх до художньої літератури, їх авторів, звідси - готовність витратити вольові зусилля для подолання труднощів. Увага учнів удоско­налюється, стає більш організованою, керованою завдяки раціональному добору і поєднанню методів_ла прийомів викладання літератури, правильною організацією активності учнів, оптимальним для певного класу темпу нав­чання. Іншою формою вираження позитивного ставлення до учня є навчаль­ний інтерес. Інтерес до вивчення літератури завжди емоційно забарвлений, пов'язаний з переживанням глибоких почуттів під час читання й аналізу художнього твору.

Методика літератури має враховувати той фактор, що навчальний інтерес до літератури як шкільного предмета залежить від того, наскільки учневі зрозуміле значення виучуваного ним матеріалу, наскільки ясно і переконливо викладає його учитель, наскільки різноманітні методи і прийоми навчання.

Велика роль у методиці літератури належить чуттєвому наочному мате­ріалу, "живому спогляданню" у засвоєнні навчального матеріалу. З психоло­гічної точки зору розрізняють предметну, образно-творчу і словесну наоч­ність. Предметна наочність передбачає безпосереднє сприймання змісту навчального матеріалу з літератури, включаючи позакласну й позашкільну роботу; образотворча наочність здійснюється з допомогою образотворчих засобів - репродукції, малюнків, ілюстрацій до художніх творів, кінофільмів тощо; під словесною наочністю розуміють яскраву, образну, живу мову учителя, що викликає в учнів конкретні уявлення. Проте чуттєве сприйняття не повинно сковувати розвиток абстрактного мислення.

Осмислення, розуміння навчального матеріалу, включення його в певну систему, встановлення внутрішньо предметних та міжпредметних зв'язків -наступний важливий компонент засвоєння навчального матеріалу з літе­ратури. Розуміння завжди означає включення виучуваного матеріалу в систему, зв'язування незнайомого матеріалу з уже знайомим. Певну склад­ність для учнів має встановлення причинно-наслідкових зв'язків і залеж­ностей, що часто не сприймається шляхом простого спостереження, а розкри­вається за допомогою мислення, яке виявляється у двох видах - конкретному або абстрактному, у методиці літератури - це образне і логічне мислення. Вищим ступенем розвитку мислення у шкільному віці є узагальнене діалек­тичне мислення, спрямоване на пояснення літературних явищ, закономірнос­тей розвитку літературного процесу.

Методика літератури спрямовує на те, щоб одержана і опрацьована інформація у мисленні школяра була збережена в його пам'яті з тим, щоб у будь-який момент добуті із запасів пам'яті знання можна було застосувати на практиці.

Відомо, що процес запам'ятовування прямо залежить від характеру діяль­ності учня на уроці і вдома. Тут основну роль відіграє учитель-словесник, який створює в учнів відповідну установку, вказуючи на те, що треба запа­м'ятати назавжди, а що достатньо просто взяти до уваги. Учитель для цього спеціально організовує діяльність учнів за допомогою численних прийомів - складання плану, раціональне повторення вивченого раніше і т.д.

Велика увага в методиці літератури приділяється організації аналітико-синтетичної діяльності учнів на різних етапах навчання. Всякому узагальнен­ню передує аналіз. Характер узагальнень у вивченні літературного матері­алу різний і залежить від того, якою мірою попередній аналіз розкриває об'єк­тивну природу літературних явищ, що вивчаються у шкільному курсі. Посту­пово в процесі навчання відбувається перехід до більш складних форм аналізу і синтезу, що передбачено програмою з літератури. Вирішальну роль тут відіграє спрямовуюче слово учителя літератури, яке організовує, регулює і контролює процес формування в учнів уміння переходити від аналізу до синтезу.

Предмет літератури, який засвоюють школярі, являє собою систему наукових понять як узагальнених знань про суттєві ознаки літературних явищ. Засвоєння шкільного курсу літератури і являє собою, зокрема, формування відповідних понять в учнів.

Методика викладання літератури передбачає не тільки оволодіння учнями знань з літератури, але й формування в них різноманітних вмінь і навичок, які виділено в окремий розділ у програмі з літератури. Вміння - це успішне виконання певних дій чи складної діяльності із застосуванням пра­вильних прийомів, способів. Навички - це закріплені, автоматизовані прийо­ми і способи роботи з навчальним матеріалом, які являють собою складні моменти у свідомій діяльності учнів. Різні рівні вмінь оцінюються у за­лежності від змісту навчального матеріалу, навчальних завдань, віку учнів. Учень, який має навички-читання художньої літератури, не помічає, як протікає сам процес читання, а увага його спрямована не на контроль за процесом читання, а на зміст того, що він читає. Особливу складність має формування інтелектуальних навичок, або навичок розумової діяльності учнів, яке фунтується на вмінні міркувати у процесі розв'язання навчальних завдань. Максимальна активізація пізнавальної діяльності учнів, розвиток в них активного, самостійного, творчого мислення стає на сучасному етапі важливим завданням методики літератури. Процес мислення виражається передусім у формі суджень про певні літературні явища. Судження виникає як відповідь на запитання, як результат розв'язання якоїсь пізнавальної задачі, це - особлива форма вияву аналітико-синтетичної діяльності. Саме в суд­женні виявляється рух нашого мислення. У методиці літератури формування власних суджень пов'язане з проблемним навчанням.

Навчання змінюється протягом усього шкільного віку дітей у зв'язку з поступовим ускладненням його змісту та способів. Засвоєння школярами нових знань сприяє зрушенням в їх навчальній діяльності та психіці. Отже, методика літератури має-враховувати вікові особливості учнів. Якщо у початкових класах школи закладаються основи психологічної підготовки дітей до читання літератури, то в середніх класах учні переходять до систе­матичного вивчення предмета літератури. Вивчаючи початки літератури, вони оволодівають певними знаннями, уміннями та навичками усного і писемного мовлення. Засвоєння початкових літературних знань вносить якісні зміни у пізнавальні інтереси школярів. Розумова діяльність їх зв'язана із складнішим навчальним матеріалом, веде до підвищення рівня абстрагу­вання й узагальнення, переходу від конкретних до абстрактних узагальнень, до ускладнення логічних операцій у процесі доведення і висновків.

Курс літератури в старших класах середньої школи включає в себе не лише складніший фактичний матеріал, а й теорію літератури. У старшоклас­ників формується ряд складних умінь і навичок, закладаються основи націо­нального світогляду. Вони вчаться самостійно здобувати знання. Методика літератури має сприяти формуванню в них умінь і навичок, потрібних для досягнення цієї мети. Такими є навички роботи з книжковими джерелами (конспектування, реферування, користування словниками, довідковою літературою), уміння робити доповідь на літературну тему, самостійно аналізувати художні твори, складати на них рецензії тощо.

Важливим завданням методики літератури є виховання в учнів інтересу до художньої літератури, прагнення до постійного збагачення літературних знань як засобу пізнання життя, джерела роздумів, міркувань, духовного розвитку, що сприяє вихованню у школярів різних вікових груп під час вивчення літератури високих моральних якостей, національної самосвідо­мості. Для цього необхідне знання психологічних закономірностей процесу формування особистості, зокрема, закономірностей формування переконань, моральних принципів. Враховуючи психологію старшокласників, методика літератури ставить питання про формування духовного світу особистості, для чого необхідний певний ступінь моральної, інтелектуальної та психоло­гічної зрілості.

Значна роль у методиці літератури відводиться вивченню психології учи-теля-словесника, тобто особливостям педагогічної праці, особистості учи­теля як організатора навчально-виховного процесу на уроках літератури.

Таким чином, методика викладання літератури базується на загальних засадах педагогічної психології, в яку входить психологія навчання, вікова психологія. Глибоке знання особливостей психічної діяльності учнів та учи-теля-словесника, психологічної ефективності різноманітних методів і прийо-«мів навчання, психологічних вимог До підручника літератури та навчального обладнання сприяє процесу вдосконалення методики літератури як науки. У передмові до своєї відомої книги "Людина як предмет виховання" видатний російський педагог і психолог К.Д.Ушинський писав, висловлюючи точку зору педагогічних психологів: "Ми не кажемо педагогам - робіть так або інакше, але говоримо їм: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і дайте відповідно до тих законів і обставин, у яких ви хочете їх прикласти".³'

■ Методика літератури і філологічні науки

Літературознавство, даючи конкретний зміст шкільному курсу літерату­ри, тим самим визначає специфічний зміст, структуру і характер методики літератури як науки.

З історії літератури методика добирає, піддає педагогічній обробці і вводить у шкільний курс доступні учням відомості про процес розвитку літератури від давнини до сучасності, боротьбу між різними ідейно-творчими напрямами, соціальну і мистецьку обумовленість їх змінності, періодизацію української літератури, біографічні відомості і трактовки творчості письмен­ників, зокрема творів, що вивчаються в школі.

Учні старших класів здобувають загальне уявлення про літературну кри­тику, вивчають окремі, доступні їм статті видатних літературознавців та письменників.

З теорії літератури в методиці використовуються відомості про сутність словесного мистецтва, його суспільне значення, особливості ідейного змісту і художньої форми творів (композиція, зображувально-виражальні засоби, літературні роди й види, стилі, методи). Учні знайомляться також з принципа- \ ми аналізу художнього твору, розробленими теорією літератури і практично здійснюваними історією літератури та критикою. і

Оскільки художня література є словесним мистецтвом, методика викла- і дання цього предмета певним чином основується і на ряді положень мовознав- і ства. Мова кожного письменника, його стиль ґрунтуються на загальнонаціо- : нальній мові - як на граматично обробленій літературній, так і на розмовно-побутовій та фольклорній. Коли письменники зображують у художніх творах ; події, вчинки і поведінку персонажів, описують зовнішність героїв, місцевість, І окремі предмети, явища, то користуються, як правило, літературною мовою, і У діалогах і монологах, в яких відтворюються особливості мовлення дійових ; осіб, нерідко зустрічаються слова і синтаксичні конструкції, характерні для [ розмовно-побутової, діалектної, професійної мови. Це явище враховується | методикою літератури: в шкільний курс введено відповідні поняття з мово- !

'Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. - Зібр. творів: 11 т. - Т.8, | 1950.-С.55.

знавства, вироблені специфічнгтірийоми роботи над мовою художніх творів, які допомагають виявити особливості авторського стилю і мовлення персо­нажів як один із засобів індивідуалізації їх. У процесі такої роботи збагачується лексикон учнів, удосконалюється стиль їх мовлення, виробляється "відчуття грамотного стилю". Ураховується й те, що письменники збагачують лексичний запас літературної мови, удосконалюють синтаксичну структуру її.

Тісно пов'язана методика і з наукою про музику та образотворче мистец­тво, оскільки ці мистецтва відтворюють реальну дійсність і внутрішній світ людини в емоційно-художніх образах. Методики викладання цих шкільних предметів виробили чимало спільних чи близьких прийомів аналізу виучу­ваних творів.

У певних зв'язках методика літератури знаходиться і з історією, су­спільствознавством та з методиками викладання цих предметів у школі. Тільки через знання історичної дійсності, економічних, соціальних, куль­турних процесів її можна достатньо повно і глибоко зрозуміти світоглядні позиції автора, художні твори, доступні їм закономірності літературного процесу.

Отже, методика літератури як наука синтетична, вона має тісні зв'язки і взаємодії з низкою близьких наук.

2. Формування і розвиток української методики літератури ■ Становлення української методики літератури

Одним із найважливіших завдань школи було створення чіткої й ефек­тивної системи літературної освіти учнів. Необхідно було визначити мето­дологічні засади, головні принципи й мету викладання літератури в школі, її місце в системі інших навчальних предметів, встановити обсяг і структуру курсу, створити програми, які відповідали б вимогам сучасності. Було прийнято ряд постанов, але всі вони були заідеологізовані. На словах нібито література мала право на вільний розвиток, але насправді все національне було заказане, його треба було весь час висвітлювати в контексті інтер­національного, до того ж не дуже настирливо. Спроби відірвати літературу від політики завершувалися невдачами. Так, вірний ленінським ідеям В.Я.Чубар, виступаючи проти "вивихів" окремих письменників, гнівно запе­речував такі спроби: "В літературі відбивається життя країни та громадські рухи: література - це шлях до піднесення культурного рівня людності, а в наших умовах - підвищення культури трудящих мас та у вихованні їх у певному ідеологічному напрямку... Пролетарська творчість навіть і в літературі та мистецтві повинна бути класовою".⁴

У період свого становлення методика української літератури спиралася на багатій досвід етнопедагогіки, психології, літературознавства і мово­знавства, на праці українських письменників і педагогів - І.Франка, X. Алчев-ської, Т.Лубенцята інших. У1921 році виходить книга професора О.К.Дорош-кевича "Українська література в школі (спроба методики)". її автора звину­ватили у методологічній нечіткості, вульгарному соціологізмі, викривленнях в літературознавстві, "прожекторській теорії" в педагогіці. І за всю історію колишнього Радянського Союзу його згадували лише в негативному плані.

В Україні методико-літературну діяльність в 20-х роках минулого сто­ліття розгорнули О.І.Білецький, Л.А.Булаховський, А.П.Машкін, В.І.Ма-сальський, С.Х.Чавдаров, Т.Ф.Бугайко.

Центром методичної думки на Україні в той час був Харків, з 1926 року там функціонував Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, в якому були зосереджені провідні методичні сили. В інституті працювали Є.П.Ки-рилкж, П.К.Волинський, В.І.Масальський, Т.Ф.Бугайко. Були видані шкільні підручники з літератури, велась робота над створенням систематичного курсу методики.

Початковою спробою наблизитись до створення курсу методики після О.Дорошкевича були "Методичні уваги для вчителя старшого концентру трудшколи" О.І.Білецького та Л.А.Булаховського (1927). У 1928 р. виходять друком методичні посібники А.П.Машкіна "Методика літератури" та "Методика літературного читання".

Систематичний курс методики літератури - "Методика літературного читання у 5-8 класах середньої школи" (1940) створили П.К.Волинський та Г.П.Снєжкова.

У передвоєнні роки Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко видали ряд методичних посібників про вивчення творчості письменників - П.А.Грабовського, Лесі Українки та ін.

Після другої світової війни на Україні розвернулась робота над акту­альними і важливими питаннями історії й теорії методики літератури. Своє­рідним підсумком цілого етапу розвитку методики стала фундаментальна праця Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайка "Українська література в середній школі. Курс методики" /За редакцією проф. П.К.Волинського (І962). У ній узагальнено здобутки викладання літератури в школі довоєнних часів та в умовах відбудови народного господарства після війни.

Серед досягнень методики цього періоду відзначаються встановлення обсягу, змісту й структури літературної освіти учнів, створення підручників, вироблення нового типу навчального посібника для вчителів - переважно монографічного характеру з вивчення творчості окремого письменника в школі, удосконалення форм, методів і прийомів викладання літератури, поліпшення підготовки вчителів-словесників у педагогічних вузах. Та все ще недостатня увага приділялась дослідженням теоретичних аспектів, методичної спадщини, розробці нових, активізуючих методів навчання, розвитку самостійного мислення і творчої уяви учнів, ефективності уроків, майстерності аналізу літературного твору.

У подальшому посилена увага приділяється таким важливим аспектам методики, як удосконалення навчальних методів, посилення виховного спрямування шкільного курсу літератури, наукове осмислення та узагаль­нення передового досвіду словесників.

Потреба узагальнення й наукового осмислення історії методики, доціль­не використання надбань минулих поколінь, визначення загальних законо­мірностей її розвитку спонукало методистів звернутися до прогресивної спадщини. На Україні грунтовно досліджувалось зародження, становлення і розвиток методики літератури від часів Київської Русі й до сучасності. Наслідком тривалої праці стало видання фундаментальної монографії О.Р.Мазуркевича "Нариси з історії методики української літератури" (1961).

■ Дальший розвиток методики літератури

Однією з найважливіших проблем методики другої половини XX ст. є дальше посилення виховного впливу літератури на школярів. Однак вся система роботи, що висвітлювалася у методичних посібниках цього періоду була заполітизована. У завданнях, які ставилися перед школою, наголошу­валося на підвищенні якості навчання і комуністичного виховання учнів. Це вимагало творчого розв'язання теоретичних питань викладання літератури, зокрема - проблеми вдосконалення методів, ґрунтовного вивчення, осмис­лення й поширення передового досвіду роботи словесників - майстрів педагогічної справи, новаторів.

Створюються посібники з актуальних проблем піднесення якості викладання літератури: "Майстерність учителя-словесника" Т:Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко (1963); "Проблемні завдання на уроках російської літера­тури" Н.М.Сафонової (1977); "Самостійна робота учнів над літературним твором" і "Взаємозв'язок методів навчання на уроках літератури", В.І.Золот-никової (1978); "Літературно-мовний кабінет у школі", "Письмові творчі роботи з української літератури у 8-10 класах", "Література і учнівська творчість" В.І.Цимбалюка (1975-1985); "Наукові основи підручника з літе­ратури (4-10 класи)", "Вивчення елементів теорії літератури в 4-7 класах", "Міжпредметні зв'язки на уроках української літератури (4-10 класи) О.М.Бандури (1979-1984); "Наочність на уроках літератури" В.С.Гречин-ської (1983); "Естетичне виховання учнів у процесі вивчення української літератури" (1985), "Уроки позакласного читання в старших класах" (1988) Н.Й.Волошиної.

Центральною проблемою викладання літератури в школі була й залиша­ється якість аналізу художнього твору. Від того, наскільки майстерно проана­лізовано твір в єдності форми й змісту, переконливо розкрито його ідейно-художній зміст, повно і свідомо, з правильних ідейних позицій учні сприйма­ють та оцінюють зображені у ньому життєві явища, залежить ефективність усієї роботи вчителя. Цій важливій проблемі присвячені праці "Виховання навичок аналізу прозового твору" Н.М.Сафонової (1967); "Спроби літера­турного аналізу" Є.О.Майміна (1972); "Аналіз художнього твору" К.П.Фро-лової (1975); "Проблеми літературної освіти в середній школі" В.Р.Щербини (1978); ряд посібників монографічного характеру про вивчення творчості письменників.

Ширше впроваджуються технічні засоби у навчальний процес, зокрема й у викладанні літератури. Основи методики їх використання розробляються в працях Л.В.Чашка "Екранні та звукові засоби навчання" (1976), "Навчальне кіно на уроках у старших класах. На матеріалі викладання літератури, істо­рії та географії" (1963) та ін., Л.П.Кулінської "Звукозапис на уроках україн­ської літератури" (1973), "Екранні та звукові посібники на уроках літера­тури" (1979), в ряді інших посібників і статей.

Для розвитку методики літератури на Україні в цей період характерною рисою є зростання активної участі вчителів спільно з ученими-методистами в її дальшому удосконаленні. Поряд з названими відзначаються праці вчителів-словесників К.О.Ходосова, О.С.Непорожнього, В.В.Фещака, Є.І.Жицького, В.І.Цимбалюка, Г.А.Глухової, Є.М.Кучеренко.

Корисними є монографічні дослідження з досвіду роботи окремих учи­телів, наприклад, посібник В.І.Цимбалюка "Література і учнівська твор-чість"(1985). Багато цікавого й потрібного беруть для себе вчителі з нарисів про майстрів-словесників, що регулярно друкуються в журналі "Українська мова і література в школі".

Високий рівень методики літератури дозволив створити в Україні ряд ґрунтовних праць узагальнюючого характеру, в яких розв'язуються головні проблеми викладання літератури в школі. Серед них підручник для універси­тетів та педінститутів В.Я.Неділька "Методика викладання української літератури в середній школі" (Г978), книга Є.А.Пасічника "Українська літе­ратура в школі" (1983).

Перед сучасною методикою стоїть ряд складних і відповідальних завдань викладання літератури, піднесення ефективності навчально-виховного про­цесу, які розглядаються далі у відповідних розділах.