Твору. Мовний рівень є власне текстовим рівнем. П. Образний і жанрово-композиційний рівень. Ш. Проблемно - тематичний рівень.

Взаємозв'язок між рівнями виявляється в тому, що мова служить формою для образу, а образ відповідно виступає формою до ідейного змісту.

Всі рівні твору об'єднує в одне ціле образ автора. Образ автора - це відображення індивідуальності митця в творі. Не секрет, що абсолютно все в творі несе на собі відбиток особи письменника. Образ автора є особливою художньою категорією, яку слід відрізняти від автора біографічного.

Серед рівнів змісту можна виокремити:

а) горизонтальні рівні;

б) вертикальні рівні.

До першої групи належать:

а) художня тематика (відображені у відповідності з ідейно-естетичним і світоглядними переконаннями характеру);

б) художня проблематика (осмислення характерів шляхом виділення, під- силення і розвитку в них якихось їх сторін);

в) пафос або предметна зображуваність (ідейно-емоційна оцінка характеру у найбільшій мірі виділених і підсилених сторін).

Пафос має такі різновиди:

1. героїка;

2. трагізм;

3. драматизм;

4. сентиментальність;

5. гумор;

6. романтика.

В одному й тому ж творі можуть поєднуватися різні види пафосу. Кожен з різновидів пафосу вимагає відповідних формальних засобів вираження.

До другої групи відносяться:

1. характери, що існують в житті;

2. літературні типи (осмислені, узагальнені характери в певних їхніх стосунках);

3. персонажі (індивідуальності, що втілюють в собі певні типи. Один і той же тип може втілюватися в різних персонажах);

4. образи- персонажі (система засобів предметної зображувальності, щ₀ відтворює індивідуальності персонажів.

Аналізуючи останній рівень, дослідник переходить до інтерпретації форми. Форма літературного твору втілюється (за Поспєловим) в трьох рівнях:

1. рівні предметної зображуваності;

2. рівні мовної будови;

3. рівні композиції.

Кожний із рівнів твору при аналізі розчленовують на ряд підрівшв.і Наприклад, образний і жанрово-композиційний рівень має такі підрівні:

1. конфлікт;

2. система образів;

3. сюжетно-композиційний і жанрові особливості;

4. типи художньої образності;

5. система детермінант (ті чинники, які обумовлюють характер, поведінку персонажа), які умовно поділяються на дві групи:

а) зовнішні (соціальні умови і природа);

б) внутрішні (особливості психіки, що вимагають самодетермінашю). Детермінанти бувають трьох видів: соціальні, антропологічні (спадком

вість, статеві ознаки, національні риси) і психологічні.

Аналіз твору на всіх рівнях залежить від видової форми твору (байка, ліричний вірш, оповідання, роман, повість). Треба мати на увазі, що на всіх рівнях можна проаналізувати невеликі за обсягом твори, наприклад, ліричні.

Часто аналіз, зроблений "на одному рівні може замінити вивчення твору на всіх рівнях. Головне, щоб елементи розглядуваного рівня пов'язувалися з елементами інших рівнів. Рівень ні в якому разі не повинен розглядатися іманентно. Важливе міжрівневе інтегрування в ході аналізу.

■ Різновиди і шляхи компаративного аналізу.

У філософії та методології наукового пізнання виділяють два рівні знання - емпіричний і теоретичний. Відповідно до цього маємо й два види аналізу.

Емпіричний аналіз (фр. досвід) - це аналіз, який будується на описі матеріалу, нагромадженні фактів про твір. Тому емпіричний аналіз назива­ють ще інформативно - описовим, фактографічним.

Значення емпіричного аналізу полягає в тому, що він є грунтом для теоретичного аналізу.

Теоретичний аналіз - це аналіз, який, на відміну від емпіричного вив­чення, не просто констатує факт, а дає його характеристику, визначає його властивості, ознаки, досліджує функції, тобто глибоко осмислює його. ^|і! При аналізі художнього твору потрібно логічно поєднувати емпіричний і теоретичний рівні.

й Окрім того, в літературознавстві використовуються як якісний, так і 'кількісний аналіз.

Сутність останнього полягає в тому, що дослідник робить підрахунки, вирахування й на основі одержаних цифрових даних, відсотків, формул, таблиць й інших кількісних показників характеризує й оцінює літературний твір.

Найчастіше при кількісному аналізі художньої структури застосовують математичний метод, щонайперше - підрахунки. Статистичні прийоми поши­рюються на вивченні звукового, словникового і синтаксичного складу мови ітвору.

Об'єктом статистичного аналізу є також засоби віршування (розмір, рима, строфа). Вивченням ритмічної організації віршотворів за допомогою статис­тичних описів і підрахунків займаються не тільки філологи-віршознавці, а й ^г математики. Так, у 60-ті рр. відомими в галузі математичного вивчення вірша були праці О. М. Колмогорова, А. В. Прохорова, А. І. Кондратова та ін. Зрозуміло, що домінуючим під час аналізу художнього твору є якісний Е аналіз, оскільки кількісні способи аналізу не забезпечують вивчення специ-г фічних естетичних властивостей літературного образу, художніх достоїнств ф твору. Саме якісний аналіз будується на вивченні художності, естетичної %.х,угі твору.

За об'єктом спостереження розрізняють макро і мікроаналіз. ³ Художній твір, як відомо, включає до свого складу об'ємні і вагомі за своїм змістом частини (компоненти), так звані макроструктури і дрібніші елементи (художні деталі, тропи), які прийнято називати мікроструктурами. | МакроаналЬ - це дослідження макроструктури твору: сюжету, його вузлових епізодів, композиції, образної системи.

До макроаналізу відносяться також дослідження творчої історії худож-нього Методу, що його використав письменник у творі і т. п. Макроаналіз * сприяє кращому розумінню часткових елементів структури. ' ** Мікроаналіз - це дослідження, сприямоване на вивчення мікроелементів (мікрообразів) переважно тропів, аналізуючи які, можна прийти до осмислення твору в цілому.