11. Облік праці та звітність учителя літератури

Облік праці та звітність вчителя літератури є невіддільною частиною педагогічного процесу в школі, методами навчання і виховання, а також самоконтролю для вчителів-словесників і учнів. Чітке планування всіх видів роботи з літератури висуває необхідність обліку того, що зроблено. Вчитель-словесник перш за все веде облік проведених уроків по класах. Записи на відведених сторінках класних журналів, які є державними документами, ■■ повинні бути не тільки чіткими, а й конкретними: з урахуванням вивченої теми, з літератури на уроці, завданнями додому, де позначаються не тільки сторінки підручника, що потрібно прочитати учням, але і перерахування глав художнього твору, які слід перечитати, окремі групові завдання, теми домашніх творів і т.п.

Особливо конкретно необхідно фіксувати проведення уроків з позакласного читання та розвитку мовлення, виходячи перш за все з переліку художніх творів, рекомендованих програмами з літератури.

У журнальних записах слід також вести облік проведених уроків з використанням навчального кіно, телебачення, діафільмів і т.п. з тим, щоб у кінці кожної чверті не заповнювати зайвих листів звітності для органів народної освіти і тим самим звільнитися від зайвої звітності.

У спеціально виданих Міністерством освіти і науки журналах учителями-словесниками ведеться облік гурткової та факультативної роботи. В них на перше й друге півріччя записуються теми і розділи, що передбачаються програмами для вивчення з учнями, а також указується кількість годин і позначаються календарні строки виконання.

Звіти про роботу складаються керівниками гуртків та факультативів один раз на рік станом на 1 червня. Зміст звіту про роботу літературних та інших гуртків, факультативів носить в основному довільний характер, але важливо відображати в ньому не тільки виконання накресленого плану, а й розкривати результативність проведеної роботи, відображувати в першу чергу зростання читацької культури учнів, їх світоглядних та життєвих позицій. Звіт про проведену позакласну роботу повинен підводити підсумки за минулий навчальний рік і допомагати вдосконалювати її у наступному .навчальному році.

_І

9*

259

РОЗДІЛ восьмий

УЧЕНЬ І ЛІТЕРАТУРА

1. Психологічні й вікові особливості учня-читача

Високий рівень читацької культури передбачає добре розвинені естетичні почуття, хороший художній смак, чітко визначений естетичний ідеал та широкі читацькі інтереси.

■ Психологічні передумови

У методичних працях нерідко ототожнюються поняття емоція та почут­тя, проте ці психічні процеси мають деякі відмінності як у змісті, так і в структурі. Емоція - елементарне психічне явище, ситуативне переживання, ставлення до навколишньої дійсності, викликане певними подіями, явищами, предметами. Цей психічний стан властивий не тільки людям, а й вищим тваринам; він нетривкий і може швидко міняти свій характер. Емоції можуть бути позитивні й негативні, легкі (ледь помітні зміни настрою) і сильні, часом вибухові (так звані афекти). Позитивні емоції приносять людині глибоку насолоду, зміцнюють нервову систему, часом можуть мати й лікувальне значення; негативні - виявляються в незадоволенні або й роздратуванні, пригнічують нервову систему, можуть бути навіть хворобливими.

Почуття трактуються в психології як психічні стани й процеси, в яких, відображається емоційна сторона духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та явищ і емоційне ставлення до них. Виникаючи внаслідок багаторазового переживання однієї й тієї ж емоції, почуття мають відносну сталість. У процесі перетворення емоцій на почуття вони набувають соціаль­ного змісту і відіграють суспільну роль. Почуття можуть бути естетичні, . етичні (моральні), соціальні,_пізнавальні (інтелектуальні). Естетичні почуття викликаються в людини сприйманням прекрасного в природі й мистецтві, Художній (естетичний) смак - сприйнятливість людини до своєрідних влас­тивостей дійсності й творів мистецтва, зв'язана зі здатністю правильно судити про них, відрізняти прекрасне від потворного, високе від низького, оригінальне від оригінальничання тощо. Він містить у собі одночасно еле^ менти емоційні й пізнавальні, виявляється в формі безпосередніх емоційних, реакцій та оціночних суджень, критерії яких можуть не усвідомлюватись

З художнім смаком тісно пов'язаний естетичний ідеал людини. Ідеал (від фр.іеіеа[) - взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень. Основну види ідеалу - соціальний, моральний, естетичний. На естетичному ідеалі ґрунтуються критерії оцінки явищ навколишньої дійсності та зображеного в художніх творах. В учнів естетичний ідеал формується на уроках всіх

навчальних предметів, зокрема гуманітарного циклу, але цей процес протікає повільно й утруднено. Як правило, у випускників середньої школи естетичний ідеал перебуває ще в стані становлення.

Інтерес (від пах.іпіегехі - важливе) в психологічному розумінні - став­лення особи до предмета як до цінного, привабливого, потрібного. Зміст і характер інтересу пов'язаний як з будовою і динамікою мотивів та потреб людини, так і з характером форм та засобів освоєння дійсності, якими вона володіє. Ціленаправлене формування інтересів має важливе значення в процесі навчання й виховання. Читацький інтерес - постійна потреба сприймати художні твори певного ідейного напрямку, тематики, творчого методу, системи образів-персонажів, емоційної тональності тощо. Цілеспрямованість формування читацьких інтересів відіграє валику роль у процесі навчання й виховання, а тому вчитель-словесник має бути поінфор­мованим, що читають його учні.

Естетичні почуття, художній смак, естетичний ідеал, коло читацьких інтересів визначаються соціально-історичними умовами, індивідуальними гособливостями учня, його естетичною вихованістю та художньою освіче­ністю.

Читацька культура великою мірою залежить від ступеню розвитку мис­лення людини, яке є процесом оперування опосередкованого й узагальненого пізнання нею предметів та явищ навколишньої дійсності в їх істотних власти­востях і відношеннях. Залежно від роду діяльності людини розрізняються І види мислення: наукове (логічне, понятійне), художнє /образне, технічне та І інші Логічне мислення - пізнавальна, теоретична діяльність, яка полягає в ї створенні наукових понять, оперуванні ними й практичному застосуванні. | 'Теоретичне мислення відбувається за допомогою мови і виявляється в таких І .формах: судження, абстрагування, умовивід, узагальнення, поняття. Ц-, Предмети, явища, процеси навколишнього й внутрішнього світу відби-Г даються через аналізатори в пам'яті людини у формі простих образів. Худож-іЮ образи, створені письменниками, живописцями, композиторами є узагаль­ненням найхарактернішого, типового, спостережуваного митцем і відтворе­ного в конкретній, індивідуалізованій формі. Основні види цих образів: зорові, 'слухові, дотикові, смакові, нюхові, психологічні, рухові. Митець створює йгбрази не тільки колись сприйнятого, пережитого, а й образи тих подій, "іпредметів, явищ, яких він ніколи не бачив і не чув, події, що давно минули І^або ще мають відбутися. Під час читання зображене письменником, втілене 5й поетичне слово викликає в уяві людини живі образи не тільки баченого, чутого і т.д. або подібного до колись сприйнятого, а й зовсім невідомого.

Отже, розвиненість художнього мислення є необхідною умовою не тільки (Для створення письменником правдивих, поетичних образів навколишньої

—Г^гПлей яскравого, виразного даорер* цього зображеного уявою читача, у процесі сприймання зразків мистр*сг^ва-

Хоч логічне й художнє мислення мають свої особливості, які виражають специфічне, своєрідне в духовній діяльності людини, ці види мислення завжди знаходяться в тісній єдності й одне без одного не існують, а тому їх не можна ні розривати, ні протиставляти.

Під час сприймання будь-якого художнього твору - літератури, музики, живопису і т.д. - образне й понятійне мислення завжди взаємодіють: виник­нення образів та збуджених ними емоцій завжди супроводжуються роботою думки, результати якої оформлюються в певні судження, нерідко умовиводи, узагальнення, абстрагування, поняття. Це допомагає осягнути творчий за­дум митця, ідею твору, виражає ставлення реципієнта до зображеного в творі, викликає певні устремління, прагнення діяти. "Психічна діяльність людини являє собою єдність пізнання, переживання й прагнення".²³

І логічне поняття, і художній образ містять у собі певне узагальнення, але ці узагальнення не тотожні. Логічне узагальнення на основі виділення визначальних ознак події, людського характеру, явища, предмета шляхом розмірковувань приводить людину до певних висновків. Художній образ бу­дується на почерпнутих з життя письменником типових ознак ряду близьких своєю суттю об'єктів, подається індивідуалізовано і має яскраво емоційне забарвлення. У процесі викладу учений часом переходить від логічних викладок до образів, а письменник - від образів до логічних розмірковувань : (і не тільки в публіцистичних місцях твору, а й у ході образного відображення подій, явищ, вчинків, персонажів тощо).

У різних людей співвідношення логічного та художнього, понятійного й образного буває неоднакове, в чому проявляються різні типи вищої нервової -_: діяльності (художній і мислительній), які в свою чергу зумовлюються різними співвідношеннями двох сигнальних систем. Однак художній тип (переважає і оперування образами в роботі думки) і мислительний (перевага понятійного)_; в "чистому" вигляді трапляються рідко. Для більшості люДей властивий змішаний тил мислення з невеликою перевагою образного (образно-понятій- ■ ний) або логічного (понятійно-образний). Індивідуальні особливості мислення людини проявляються в її теоретичній і практичній діяльності.

Мисленню притаманні певні якості - як позитивні (глибина думки, її послі­довність, самостійність, критичність, гнучкість, мобільність), так і протилежні: їм негативні (поверховість, непослідовність, некритичність, інертність, упо-вільненість). Розвиток позитивних якостей мислення, переборення негативних" відбувається в процесі навчальної та практичної діяльності школярів.

Ш Вікові особливості

Внаслідок того, що навчальний матеріал з літератури (і художній, і теоретичний) з року в рік стає складнішим, об'ємнішим, кількість понятійних елементів у ньому збільшується, а попередній досвід (знання і враження, одержані з навколишньої дійсності, з читання книжок, перегляду кінофільмів і вистав тощо) значно збагачується, конкретно-образний характер мислення, властивий учням початкових класів, інтенсивніше, ніж раніш, набуває абстрактно-понятійних рис. У постійних зв'язках і взаємозалежності з ним розвивається й художнє мислення та уява. Якщо в початкових класах учні сприймають образи літературного твору цільними, то в середніх дедалі виразніше починають помічати деталі, розуміти їх ідейно-естетичну роль. Результативність образного понятійного мислення під час читання та аналізу залежить не тільки від доступності учням літературного твору, а й від того чи достатньо активізуються ті елементи попереднього досвіду, які необхідні для правильного й повного розуміння зображеного.

Під час навчання учні поступово оволодівають різними шляхами пізнання (спостереження, індукція, дедукція тощо) і мислительними операціями (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, обґрунтування, конкретизація), а також мовним оформленням результатів роботи думки (судження, умо­виводи, поняття та ін.). Розвивається уміння одиничні поняття об'єднувати з однорідними в загальніші, родові поняття, а також уміння виявляти залежність між частковими і загальними поняттями. Так, учні середніх класів часткові поняття - назва твору, герої, пейзаж тощо - починають усвідом­лювати як компоненти композиції. Дедалі інтенсивніше формується вміння аналітико-синтетичної роботи над твором. Однак цей процес у мислительній діяльності підлітків ще недостатньо досконалий. Старшокласники вільніше :володіють індукцією й дедукцією, проводять глибші спостереження над текстом з певною навчальною метою, будують складнішу систему суджень, обґрунтувань, доведень, критичніше ставляться до своїх і чужих умовиводів; техніка мислення стає досконалішою, вищої сформованості досягають такі його якості, як послідовність, докладність, самостійність та ін. Загальний розумовий розвиток є основою формування читацької культури.

Важливим завданням нашої школи є формування особистості. Особис­тість - людина як суспільна істота, сформована в системі певних суспільних стосунків, що визначають її громадянську спрямованість, безпосередньо зв'я­зану з її світоглядом. Однією з сторін особистості є рівень її читацької куль­тури, яка виявляється в щоденній потребі працювати з текстом, в ступені естетичної розвиненості, зокрема художніх смаків, кола й напрямку чи­тацьких інтересів, в умінні дібрати книжку. Художня література є невичерп­

ним джерелом постійного збагачення й розвитку духовної сфери людини, зокрема молодої.

У наш час склалися три форми читання школярами художньої літератури: навчальне читання, додаткове, вільне. Перша форма - класне й домашнє читання творів, передбачених програмою для текстуального вивчання; друга - самостійне читання рекомендованих учителем творів, які потім обгово­рюються на уроках-бесідах; третя - дібраних учнями самостійно. Всі ці форми читання знаходяться в тісних взаємозв'язках, доповнюють одна одну, сприяючи набуттю учнями повноцінної літературної освіти, формуючи їх читацьку культуру, виховуючи естетично.

Як відомо, твори, що вивчаються за програмою, учні читають з меншою зацікавленістю, ніж ті, які добирають самостійно: елемент обов'язковості й перспектива аналізу дещо приглушують інтерес.

Керівництво самостійним читанням, зокрема в дитячому та підлітковому віці, необхідне, бо учні часом захоплюються низькопробними в художньому відношенні творами.

Учням молодшого й середнього шкільного віку притаманний так званий наївний реалізм, тобто розуміння зображеного в художніх творах як такого, що було насправді, в самому житті. Це заважає формуванню в учнів поняття про типізацію в мистецтві, процес творення художніх образів, соціальну обумовленість тем та ідейної спрямованості твору тощо. Проте люди навіть з високою читацькою культурою, читаючи літературні твори, сприймають зображене в них як сущу правду, живу дійсність. Ось чому вчителеві не потрібно прагнути до цілковитого переборення первинного наївного реалізму своїх учнів, але його слід підносити на вищий рівень, коли читач розуміє, що письменник на основі вивчення життєвих явищ і процесів пише не про те, що дійсно відбувалося, а про те, "що могло Пуги' (Л.М.Толстой), однак ставиться до художньої літератури як до джерела знань і естетичної насолоди.

Вирішальне значення для успішного розвитку інтересу учнів до творів словесного мистецтва має постановка викладання літератури як шкільного предмета, успішного засвоєння навчального матеріалу. Чим повніше засвоює школяр історико- і тебретико-літературні відомості, передбачені програмою, чим сформованіші вміння аналітико-синтетичної роботи, чим; краще розвинена здатність сприймати зразки словесного мистецтва % єдності змісту й форми, співпереживати з героями, пройматися їх настроями й інтересами, прагненнями, усвідомлювати авторську оцінку зображеного; тим вищим буде рівень читацької культури, ширші читацькі інтереси й запити в майбутньому, що в свою чергу сприяє розвитку духовної сфери, людини.

Пізнавальний інтерес до літератури зароджується вже в дошкільному віці, коли дітям читають старші. Якщо таке читання супроводиться систе­матично, добір книжок продуманий, ступінь розуміння їх дитиною з'ясову­ється постійно, то інтерес до словесного мистецтва формується з належним успіхом. Це позитивно впливає й на розвиток інтересу до читання художніх творів, до самостійного їх осмислення, розмірковування над ними. Ця доро­гоцінна якість читацького таланту особливо успішно розвивається в процесі самостійного читання.

Особливе місце в становленні читацької культури посідає курс 8 класу, який є проміжним етапом в літературній освіти школярів між пропедевтич­ним та систематичним вивченням предмета. Тут більша увага приділяється особі письменника, аналіз творів стає глибшим, всебічнішим, вивчаються складніші теоретичні поняття Відбуваються й певні зміни в самій психіці учнів старшого підліткового віку, внаслідок чого успішно формуються основи особистості, її потреби, інтереси, ідеали, устремління. Посилюється вплив мистецтва, зростає інтерес до нього не тільки як до предмета есте­тичної насолоди, а й як до джерела знань соціального, морального, етичного характеру.

Починаючи з 9 класу, на формування літературно-пізнавального інтересу має вплив збільшення комплексу засобів і напрямків педагогічного керів­ництва: крім урочних занять, з'являються факультативні, які несуть додат­ковий час для поглибленого вивчення шкільного курсу літератури, що забезпечує ширші знання з кожного питання курсу, більший простір для самостійної роботи над творами, більші можливості для практичного застосування набутих теоретичних знань, розширюється коло читацьких інтересів, що сприяє інтенсивнішому формуванню художніх смаків.

У юнацькому віці сприймання ідейно-художнього змісту підноситься на вищий рівень, проникнення у твір стає глибшим, запам'ятання змісту - повні­шим, докладнішим, інтенсивніше формуються критерії оцінки прочитаних творів, наївний реалізм набуває вищих якостей. Якщо вчитель шляхом спостережень над роботою школярів зможе виявити основні критерії оцінки, якими керуються учні під чає добору й аналізу художніх творів, він зможе успішно впливати не лише на формування художніх смаків, а й читацьких інтересів, сприяти розвитку естетичних почуттів.

і Чим досконалішою стає техніка читання, чим менше учень витрачає сили на його процес, тим уважнішим він стає до змісту й форми твору, -внаслідок чого сприймання зображеного письменником підноситься на вищий рівень.

2. Методика вивчення читацьких інтересів школярів ■ Вивчення читацьких інтересів

Інтерес до читання художніх творів виникає і починає формуватись з дитячих років. Уже в початкових класах, навчившись читати, учень може сам ознайомлюватись із змістом творів, невеликих книжок. Діти відвідують бібліотеки, обмінюються книжками. Для того, щоб у школярів був сформо­ваний стійкий інтерес до читання, його треба весь час підтримувати і збага­чувати. В початкових класах, коли техніка читання учнів ще недосконала, діти не одержують задоволення від самостійного читання, тому потрібно для підтримання інтересу практикувати читання вголос дома батьками, старшими братами і сестрами, а в школі - учителем. Читання - це активна пізнавальна діяльність. Вона виявляється в допитливості, прагненні дізнатись про життя людей, ознайомленні з подіями, вчинками героїв, прагненні дізна­тись, як розгортатимуться події далі. Відомі випадки, коли в середніх класах учні не виявляють читацького інтересу, не хочуть записуватись до бібліо­теки, відмовляються від рекомендованої літератури. В такому випадку засто­совуються прийоми, що сприяють розвиткові в учнів внутрішніх умов ДО формування читацького інтересу: допитливості, вдосконаленні техніки читання, уміння виділити у творі основне, уявлені ситуації й умови, в які потрапили герої тощо. Учитель звертає на таких учнів особливу увагу: записує їх до бібліотеки, систематично добирає для них книжки, залучає до участі в різних видах роботи з книгою. Розвиткові читацьких інтересів учнів сприяє голосне читання творів у класі.

Дуже важливо визначити рівень читацької культури наших учнів, виявити, в яких питаннях формування культури читання є здобутки, а в яких - недоліки.

З чого ж починати вивчення читацьких інтересів учнів? Як його спла­нувати? Ми приходимо на урок до учнів 8 чи 9 класу. Десятки допитливих очей дивляться на свого вчителя. Він сьогодні поведе своїх вихованців по ще не звіданих стежках нових творів, відкриє двері у царство книги. Бесіда з учнями про що вони люблять читати, що в книгах їм найбільше подобається, що вони читали і що хотіли б прочитати повинна бути невимушеною, заду­шевною. В ній учень повинен розкрити свою душу, довірити учителеві найпо-таємніше: йому сподобалась книга, її герої, а з якимось питанням у творі він не згоден; надто вже прямолінійно описує його автор. Розповідають учні про нові твори, які вони прочитали, радять обговорити їх на уроках, обґрунто­вують свій вибір, а вчитель відмічає, щоб надалі враховувати побажання своїх вихованців.

Допоможе словеснику у вивченні читацьких інтересів учнів написання творів на такі теми: "Книга - мій друг", "Моя улюблена книга", "Мої думки під час читання книги", " Мій улюблений літературний герой", "Книга у нашій сім'ї" та ін. Аналіз цих творів розкриє перед учителем світ захоплень старшокласників, допоможе вибрати і спланувати форми роботи над тим чи іншим твором.

Корисно також організувати перегляд читацьких формулярів учнів у шкільній і в інших бібліотеках (сільській, міській, районній), де учні беруть книги, зробити облік читацьких замовлень у бібліотеці. Робить це вчитель заздалегідь, щоб можна було на уроці вже підвести підсумки і намітити план роботи на майбутнє.

У багатьох школах учні ведуть читацькі щоденники. Перевірка записів у щоденниках теж дозволить визначити читацькі інтереси школярів.

Доцільно провести анкетне опитування школярів за такими питаннями:

1. Ваш улюблений письменник. За що ви його любите?

2. Які герої з прочитаних книг вам подобаються? Чому?

3. Які твори сучасної і зарубіжної літератури ви прочитали за останні роки?

4. Що захоплює вас у творах сучасної літератури?

5. Назвіть ваші улюблені книги.

6. Про що б ви хотіли прочитати? Які книги вам потрібні?

Потрібно вчити молодь читати, читати свідомо, розумно. Про начита­ність людини судять не за кількістю прочитаних книг, а по тому, як вона зуміла розібратись у них. Учням потрібно радити не просто читати книги, але більше думати над їхнім змістом, над характерами людей, змальованих у книжці, намагатись самостійно оцінити книжку - чи хороша вона, чим хороша, записати про неї у себе в читацькому щоденнику,

Можна запропонувати учням дати відповіді ще на такі запитання: