1) Які одиниці літературного процесу'зіставляти для встановлення загаль-г

них часткових закономірностей світового літературного розвитку, які

"Слово о полку Ігоревім" Котляревський " Енеїда" Квітка-Основ'яненко "Шельменко - денщик" Т. Шевченко " Катерина"

"Гайдамаки"

"І мертвим, і живим..." 'Тсаія. Глава 35" "Давидові псалми" "Осії глава XIV" "Варнак"

П.Куліш " Чорна рада" Панас Мирний

Карпенко-Карий "Мартин Боруля"

М. Кропивницький

"Глитай, або ж Павук"

І.Франко "Борислав сміється"

Франко "Мойсей"

М. Коцюбинський

"Тіні забутих предків"

М.Вороний

О.Олесь

П.Тичина

М.Рильський

В.Підмогильний "Місто"

В.Винниченко

"Сонячна машина"

"Пісня про Роланда" Вергілій "Енеїда" Мольєр

"Витівки Скапена"

"Дітовбивця" Шіллера

Д.Байрон "Східні поеми"

Шіллер "Валенштейн",

"Вільгельм Телль",

"Канівський замок"

Северина Гощинського

"Біблія"

"Біблія"

"Біблія"

"Біблія"

Шіллер "Розбійники" В.Скотт "Айвенго" В.Шекспір

Мольєр "Міщанин-шляхтич"

Мольєр

"Тартюф"

Е.Золя "Жерміналь"

"Біблія"

К.Гамсун

"Пан"

П.Верлен

Т.Еліот

В.Вітмен

А.Рембо

Г.Мопассан "Любий друг" Уеллс

"Машина часу"

2) Він повинен бути підпорядкований двом цілям виявлення спільного н ім) взаємозв'язок літератур як теоретико-літературне поняття, фундамен

Звідси випливає нагальна потреба встановлення такої узгодженості у ' вивченні української літератури у взаємозв'язках із зарубіжною, за якої най- * повніше відбувалося б взаємозбагачення й поглиблення знань учнів, успішно,' формувалися практичні уміння й навички, розвивалися розумові здібності, художнє і логічне мислення, тобто всі грані людської особистості, бо пере- ^ лічені фактори, разом взяті, якраз створюють належні умови для духовного'¹!' розвитку людини. *

Коли ж до уваги взяти педагогічну точку зору, то окреслене завдання-|-викладання літератур не буде належно реалізоване без урахування міжнашо&^ нальних літературних зв'язків: боротьба літературних шкіл, утвердження-^ нових літературних напрямків, становлення національної самобутності в * літературі. Все це неможливо правильно зрозуміти без порівняльного вивчен- _ ня творів, авторів, шкіл, які належать до різноманітних національних літератур

виділення особливого, національно своєрідного.

■ Відправна точка - |

За відправну точку у доборі матеріалу для презентації методом порш няння його із зарубіжним аналогом може бути зв'язок нового матеріалу з ' раніше вивченим; наявність у структурі теоретичного матеріалу інформа- ' ційно-смислових вузлів, які перебувають у складних логічних зв'язках відсутність або недостатній рівень з'ясування теми у шкільному підручнику та необхідність екстеріоризації розумових дій у формуванні предметних* умінь.

Порівняння, як показує практика, можуть вводитися на початку-урокл тобто виконувати функцію емоційного вступу до уроку; у завершення уроку як емоційне узагальнення, нарешті, можуть виконувати функцію лейтмотиву уроку.

■ Критерії

Тому цілком очевидно, що у 'визначенні умов проведення порівняльних студій, необхідно керуватися такими критеріями:

1) Порівняльний аналіз творів різнонаціональних письменників може вви-^; ^ дитися лише тоді, коли учні достатньо усвідомили тему, мету виуч> ваного твору

У процесі такої роботи важливо, щоб порівняння не використовувалось ₃ як самоціль. Воно повинно, з одного боку, стати ключем до більш глибокого ^ розуміння ідейно-естетичної сутності кожного із порівнювальних творів чиї процесів, з іншого - сприяти розумінню духовної єдності і національної^ своєрідності різних літератур в культурно-історичному розвитку суспілі -ства.

3. Необхідно широко використовувати знання, уміння і навички, набуті учнями на уроках близькоспоріднених літератур.

4. Порівняння творів різнонаціональних літератур повинно проводитись систематично. При цьому мають враховуватись індивідуальні особли­вості, можливості класу, структура, тип уроку.

% Основне завдання

Головне завдання порівняльного методу, на нашу думку, можна звести до трьох основних положень:

а) установлення спорідненості і відмінності міжлітературних зв'язків; , б) історико-літературне пояснення відповідностей або відмінностей в літературних явищах; в) виявлення ідейно-естетично значущих сторін зіставлених літератур­них явищ.

Таким чином, обізнаність з такими методичними прийомами, викорис­тання можливостей важливого напрямку інтенсифікації впливу художньої літератури, зокрема встановлення елементів типологічних спільностей (теми/ мотиви, сюжети, ідеї, образи, боротьба літературних шкіл, утвердження .літературних напрямків), сприятиме активному пошуку використанню сло­весником нових ресурсів збагачення арсеналу форм, методів, прийомів роботи, смисловому введенню їх у практику.

_т; На основі сформульованих методичних принципів аналізу вивчення кожної монографічної і оглядової теми курсу може здійснюватися з ураху­ванням взаємозв'язків різнонаціональних явищ у світовому літературному процесі. Звідси відкриваються нові можливості виховання учнів, зокрема розвиток їх патріотичних переконань.

Більше того, подібна робота допомагає учням побачити закономірності історичного розвитку, дає змогу опрацювати на уроці об'ємніший навчаль­ний матеріал; глибше, конкретніше розкрити всі питання виучуваної теми; оновити, уточнити засвоєні учнями раніше відомості, застосувати різно­манітні методичні прийоми; організувати проблемні ситуації, які змушують думати, зіставляти, шукати, стимулюють розвиток пізнавальних інтересів. Використання цього методичного прийому сприятиме підвищенню ефектив­ності навчання шляхом створення взаємної опори в засвоєнні провідних і факторів, понять, положень.

І Методичні рівні

тальна ознака єдності світового літературного процесу. Учні старших

Окреслюючи можливості вивчення української літератури із світовою, враховуємо методичні рівні, а саме:

До першої групи принципів належать: принцип єдності змісту і форми, принцип історизму, принцип системності.

І Принцип єдності змісту і форми

Цей принцип будується на положенні про літературний твір як художню цілісність, в якій зміст і форма нероздільні. Нероздільність змістових і фер­мових компонентів не виключає можливості їх уявного, абстрактного, мис-ленного відокремлення, умовного виділення, оскільки без такого розчлену­вання неможливий науковий аналіз.

Роздвоюючи єдину цілісність твору на зміст і форму, потрібно дотриму­ватися таких вимог: _;

1) розглядати усі елементи змісту як такі, що обумовлюють форму, і, навпаки, у фермових елементах бачити змістову наповненість; досліджувати характер відповідності елементів хмісту і форми один одному й ідейному звучанню твору в цілому;

визначити міру участі кожного з компонентів змісту і форми в реалізації художніх завдань.

Чим вищі художні достоїнства твору, тим сильніша єдність змісту і форми.

Аналізуючи твір у єдності змісту і форми, треба мати на увазі таке: по-перше, що повне досягнення єдності змісту і форми можливе лише в ідеалі. По-друге, часто трапляється й так, що автор навмисне порушує принцип єдності змісту й форми з тією метою, щоб виділити зміст (наприклад, коли автор трагічний зміст вкладає в уста комічного персонажа) або ж увиразнити форму і її самодостатність. По-третє, не всі елементи форми пов'язані з еле­ментами змісту: у творі завжди є так званий " пакувальний матеріал" (вислів Лева Щерби), який не виконує ідейно-естетичних функцій.

Констатувати факт порушення єдності змісту і форми треба дуже обережно: часто те, що може видаватися порушенням, насправді таким не є.

1 Принципи історизму

2) 3)

класів вчаться осягати літературний твір в єдності його змістових, фер­мових компонентів, елементів, розуміти генетичні зв'язки його з іншими творами, з літературним розвитком у цілому, тобто в історико-літера-турному плані знання, набуті в процесі вивчення української та зарубіж­ної літератури у їх взаємозв'язку, розвивають у старшокласників інтерес до навчання літератури взагалі: активізує їх мислення, виникають нові логічні зв'язки, знання стають свідомими, міцними;

2. взаємозв'язок різнонаціональних явищ, які входять в програму загально­освітньої школи. Це сприяє формуванню в учнів уявлень про тематичну спрямованість виучуваних творів українських та зарубіжних письмен­ників (передбачається аналіз програмного твору в порівнянні з іншими творами автора, які вивчаються, з метою виявлення подібних тем в його творчості, визначення його естетичних ідеалів, світоглядних позицій).Це дає можливість розкрити на уроках сутність літературного процесу, показати на конкретних фактах взаємозв'язки взаємовпливи української і зарубіжної літератур;

3. взаємозв'язок різнонаціональних літератур, який паралельно виявляється під час вивчення вітчизняної літератури. Передбачається формування розуміння ідейно-тематичної близькості творів української та зарубіжної літератур, надається можливість сформувати у школярів уявлення про наявність спільних тем в українському та зарубіжному письменстві', * уміння визначати близькість (відмінність) ідейно-естетичних позицій • українських та зарубіжних митців, зіставляти твори різнонаціональних' письменників. Отже, курс літератури в старших класах містить багатий матеріал для розкриття типологічних, тематичних і контактних зв'язків., під час аналізу творів видатних майстрів художнього слова. {,

4. Теоретико-методичні-засади порівняльного вивчення шкільного курсу літератури

■ Загальнометодологічні принципи інтерпретації художніх структур

Методологія наукового аналізу літературного твору - сукупність прин;--ципів і прийомів, які використовуються дослідником під час аналізу-інтерпре$| тації художнього тексту й комплексів творів (літературних напрямів і течЩЩ,

Принцип - це та керівна ідея, основне правило, що спрямовує роботу! вчителя. Під принципом аналізу твору розуміють сукупність вимог, якй#"' потрібно неухильно дотримуватися, працюючи над дослідженням твору

Принципи наукового аналізу літературного твору можна умовно класи^ фікувати на основні, або загальні і часткові, або спеціальні.

. *

Принцип історизму ставить перед дослідником вимогу розглядати і вір

1. у його власному розвиткові - як явище складного творчого процесу;

2. у творчому розвиткові автора - як елемент творчої біографії митця,

3. у зв'язку з історико-літературним розвитком - як факт літературного процесу.

Літературний твір пишеться в обставинах впливу на нього дійсності, яка зумовлює як його зміст, так і форму. Тому при аналізі твору враховуємо ^; вплив історичної епохи не лише на змістові параметри, а й на компоненти та

елемеНТИ форМОВІ. (.!

У конкретній науці загальні принципи реалізуються через часткові (спеці- ¹ альні). Під час аналізу творів слід дотримуватися трьох найголовніших часткових принципів: проблемності, взаємозв'язку компонентів та елементів і всебічності.

■ Принципи проблемності

Передбачає розгляд компонентів та елементів твору як засобів, у яких втілюється зміст. Однак не потрібно прагнути за будь-яку ціну "прив'язати" ідею до кожного компонента твору, тобто у всьому вбачати зміст. і

■ Принцип взаємозв'язку

Суть полягає у вимозі, по-перше, розглядати твір у взаємозв'язку ч життям (дійсністю), іншими творами (типологічне вивчення твору); по-друге, врахувати системні зв'язки між компонентами художньої структури.

Цей принцип поширюється як на вивчення твору в цілому, так і на його компоненти зокрема. Наприклад, не можна судити про зміст поетичного^' твору і про його ритмічний лад тільки на основі аналізу, скажімо, рими. *

Хоча рима і несе всобі змістове і ритмічне начало, втім вона це робить у -єдності і взаємозв'язку з віршовим розміром, з інтонацією, синтаксичною, організацією, строфікою.

Цей принцип протистоїть.так званому іманентному вивченню структур­них властивостей твору.

■ Принцип всебічності

Базується на розумінні твору як складної, багатошарової і багатогранної структури, до складу якої входить ціла система компонентів.

Щоб проаналізувати твір у його цілісності вчитель повинен подумки охопити, уважно розглянути всі. структурні компоненти, всі грані і власти­вості твору, тобто всебічно проаналізувати його зміст і форму.

■ Принцип системності

Цілісність - найістотніша ознака твору, одне з фундаментальних понять його художності.

і*

Категорія " художність" власне й являє собою системно організовану цілісність. Взаємозв'язок між цілісністю і художністю виражається законом: _чим вищий ступінь цілісності твору, тобто його внутрішньої організації, тим вищий рівень художності. Цілісність твору досягається системною орга­нізованістю структури.

1) 2) ■3) 4)

У філософії під системою розуміють певну кількість взаємопов'язаних компонентів, що утворюють єдність і цілісність, наділену інтегративними властивостями й закономірностями.

Художньому творові як системі притаманні такі ознаки і властивості: спрямованість і взаємоузгодженість усіх компонентів на одержання корисного результату;

наявність детермінант, тобто тих факторів, які організовують компонен­ти та елементи в систему;

виникнення специфічних зв'язків і взаємовідношень функцій між компо­нентами;

зітканість системи із менших субсистем (підсистем). Кожна підсистема •;■ виконує свої завдання і в той же час підкорюється загальному спрямуван­ню системи.

У теорії систем розрізняють два види системної організації об'єктів:

1. фізичні (ті, що складаються з матеріальних елементів);

2. духовні (ті, що складаються з ідеальних елементів).

Зрозуміло, що художній твір являє собою органічне нероздільне поєд­нання фізичних (матеріальних) і духовних (ідеальних) елементів.

До перших належать звуки, букви, звукосполучення, слова, їх сполучен­ня, фрази, речення, рядки, строфи, абзаци, наголоси, інтонація та інші одиниці тексту. Фізичні елементи становлять зовнішню оболонку твору, тобто його ''тіло".

До других відносяться поняття, думки, уявлення, образи, почуття, нас­трої, теми, ідеї. Духовні елементи виступають внутрішньою гранню твору, .тобто його душею.

Виходячи з цього, треба розрізняти поняття " текст" і "художній твір". Текст - це матеріальна, зовнішня сторона твору, спосіб його матеріаль­ного закріплення. Твір виступає носієм змісту, який породжує художній світ.

Досліджуючи твір, ми піднімаємося від аналізу тексту до інтерпретації змісту, а від неї - до розуміння художнього світу твору.