8. Літературно-краєзнавчі екскурси.

■ Екскурсії місцями бойової слави

Краєзнавчий матеріал являє собою невичерпну скарбницю; яка неви­димими нитками органічно пов'язує викладання літератури з життям, з сучас­ністю, веде в сиву давнину віків, розкриває культурні цінності, нагромаджені нашим народом за попередні роки, відтворює перед учнями героїчні події в < житті нашого народу. Літературно-краезнавчі екскурсії проводяться в і літературні музеї, до місцевостей, де жили і творили письменники, МІСЦЯМИ, v зв'язаними з творчістю митця тощо. А мета - навчити учнів оперувати і такими категоріями, як прекрасне, піднесене, героїчне, розвинути в них | естетичні почуття, судження, оцінки і художні смаки. Звичайно, такі екскурсії ! не можуть розв'язати всіх завдань, які стоять перед естетичним вихованням, | але вони допомагають їх розв'язати, і їх ідейно-естетичний вплив на учнів, § як показав досвід, величезний. |

Нелегко побачити красу в тому, що стало таким звичним, здавалось би І відомим, що його ніби не помічаєш, екскурсія дає для цього великі можливості. 1

Перед учителем стоїть завдання провести екскурсію так, щоб не перетво- | рити розповідь про героїчне минуле в перелік фактів і подій, а через художні | твори розкрити красу і велич героїчного. За місцем проведення такі екскурсії | поділяють на місцеві (до музеїв, пам'ятників, місцями боїв у місті, селі, сели- І щі) і дальні (до обласних чи районних музеїв, у міста-герої, місцями бойової | слави району, області, України); за тривалістю - короткочасні (проведеними | в позаурочний час); одноденні (екскурсії по місту) і багатоденні (літературні | походи). |

До екскурсії клас заздалегідь готується, учнів знайомлять з маршрутом, | оголошуються теми письмових робіт, доповідей, рефератів. Вчитель виділяє І старшокласників, які мають виступити перед своїми товаришами, поділитися | враженням. Це робиться, зокрема, на "Вечорах цікавих повідомлень". Учас-1 ники екскурсій діляться враженнями не лише із старшокласниками, а й на | виховних годинах - перед учнями молодших та середніх класів. Такі зустрічі | переростають і в заочні екскурсії. |

■ Заочні екскурсії . |

У навчальному процесі заочні екскурсії займають таке ж місце, як і в і звичайні, але відрізняються за характером проведення. Подорож під час заочних І екскурсій уявна: замість справжніх пам'ятних місць, учні бачать їх фото- >< графічне чи графічне зображення. Фотографії демонструються нерез епідіаскоп. -Щоб розповідь не перетворилась у звичайну лекцію із застосуванням наочності, слухачів "активізують": вони уявно переносяться на місце подій.

Розповідь будується так, ніби вчитель "веде" учнів до пам'ятних місць.

Заочна екскурсія зручна тим, що є можливість провести її у будь-якій школі. Добре, коли вчитель сам побував у цих місцях; до його послуг безліч * путівників, довідників, фотографій, надісланих меморіальними і краєзнав- \ чими музеями. Заочні екскурсії здебільшого планують в такому, наприклад, -порядку:

1. Пункт зупинки.

2. Назва об'єкту споглядання

3. Розповідь учителя (скорочено).

4. Художнє читання уривків з творів.

■ Екскурсії до музеїв

Значне місце у системі позакласної роботи займають літературні екскурсії. За місцем проведення вони різні: екскурсії у природу (ліс, річку, озеро, парк), подорожі місцями життя і творчості митців, шляхами літера­турних героїв, відвідання літературних, літературно-меморіальних, краєзнав­чих музеїв.

Назавжди у пам'яті людській рідні місця, "де дитинство вмивалося росами", і грайливий струмок у оточенні сумовитих верб щоранку розливав радість і сміх, і замріяно шепотіло золоте колосся, всміхаючись синіми очима волошок. Все це поступово виливається у величний образ Батьківщини. І перша сходинка у цьому - літературні екскурсії: "Ти, рідна матінка моя земля", "Падають сніжинки лагідно і млисто", "Йде весна запашна", "Пахли далі чебрецем манливим".

Григорій Ващенко справедливо зазначав: "Школа має прищепити дітям . любов і розуміння красот природи. Людина, відірвана від природи, не може жити повним життям."¹

Кожна екскурсія - то зустріч з прекрасним, адже школярі, готуючись до неї, заздалегідь нотують у свої записники уривки прозових і поетичних творів, ведуть альбоми природи, збирають матеріал для пейзажних замальовок, знайомляться з сьогоденням рідного краю,

Ефективність проведення екскурсій залежить від активної роботи учнів. Підготовка до екскурсії розпочинається ще на уроці. Протягом певного часу школярі працюють з лексичним матеріалом, пов'язаним з темою екскурсії. З метою активізації тематичної лексики використовуються методичні прийо­ми: виділення лексем у відповідних реченнях, введення речень у текст, скла­дання речень з відповідними словами, відповіді на запитання, переклад текстів з російської чи англійської мови, близьких до теми екскурсії, колективні твори за репродукціями картин, зміст яких відповідає майбутній екскурсії.

У результаті учні оволодівають відповідним лексичним матеріалом. Це репродуктивна праця, а сам процес проведення екскурсії виробляє у дітей продуктивні мовні навички.

Після екскурсії важливо допомогти учням осмислити, зрозуміти і закріпити в пам'яті все побачене. Види цієї роботи різноманітні: бесіди, складання діалогів,

'Ващенко Гргорій. Виховний ідеал. - Полтава: Полтавський вісник, 1994. -С. 185.

Доповнення

План спостережень

усні й письмові відповіді на запитання, оформлення альбомів, виступи по шкільному радіо, замітки у стінгазету, твори за матеріалами екскурсій. Всі записи оформляються у щоденнику спостережень, форма якого така:

Матеріали для роботи

Скажімо, для екскурсії "Багряний лист в гаю кружля" учням даємо такий план спостережень:

1. Дорогою до лісу.

2. Ліс удалечині.

3. В осінньому лісі.

4. Чому осінь навіває смуток?

Згодом учні пишуть твори: "Золота осінь у нашому краї", "Листок осінній у задумі", "Рясне осіннє золото", що відбивають захоплення дітей світом природи і поезії, красою людської праці.

Екскурсії до літературно-меморіальних, історико-краєзнавчих, художніх музеїв, місцями подій твору, збагачуючи школярів духовно, розширюють їх кругозір, сприяють глибшому розумінню ними зв'язку художньої літера­тури з життям і є логічним продовженням розмови про життєвий і творчий шлях митця, розпочатої на уроці.

Освітньо-виховна ефективність екскурсій місцями життя і діяльності письменника велика, адже вони дають можливість проникнути у творчу лабораторію митця. Екскурсія носитиме творчий характер тоді, коли учні одержать завдання: провівши відповідні спостереження, зібрати матеріал для твору, усного повідомлення, реферату, для рукописного альбому, альманаху. Звичайно, при цьому враховуються вікові особливості школярів.

"Седнів літературний" - то мандрівка старшокласників у світ образів лірики Л.Глібова, мистецької спадщини Т.Шевченка.

Учні зачаровані мальовничими краєвидами, глибше усвідомлюють, що пейзаж у поезії "Журба" -.своєрідна проекція душі ліричного героя, і хоч у творі є роздуми про швидкоплинність молодості, її неповторність, та зовсім відсутні мотиви розпачу, зневіри, а утверджується вічність життя

"Золота осінь у парку колишньої садиби Лизогубів, - читаємо у рефераті учня. - Ми йдемо стежкою до Шевченкової липи, на серці хвилювання. Адже тут бував Тарас Шевченко. Він зачаровувався поетичною седнівьскою природою, яка давала йому творчу наснагу..."

Готуючи учнів до екскурсії, слід запропонувати їм дослідити тему "Тарас Шевченко і Чернігівщина"; так вони зможуть дізнатися, що у 1846 і 1847 рр. поет жив і працював у Седневі, де створив малюнки "Коло Седнева", "В Седневі" "Чумаки серед могил", і написав поему "Відьма".

Тут, у Седневі, школярі познайомляться з експозицією народного музею у середній школі, покладуть квіти до пам'ятника поету.

Згодом.учні поділяться на уроках своїми враженнями, виступлять з усними повідомленнями, рефератами.

Незабутня екскурсія до Тарасової гори у Каневі, ще далі поглибить знання учнів про митця, який із кріпака, за словами І.Франка, "став велетнем у царстві людської культури".

Кожна область багата літературними традиціями. На Чернігівщині, наприклад, діють літературно-меморіальні музеї М.Коцюбинського, П.Ти­чини, О.Довженка, М.Заньковецької, є шкільні літературні музеї С.Василь-ченка, П.Тичини, О.Довженка. Все це має бути у колі зацікавлень наших словесників. Важливо продумати так екскурсію, щоб завдання навчання, виховання і розвитку вирішувались у єдності, щоб наступна екскурсія певним чином випливала із попередньої.

Ефективним методичним прийомом у підготовці екскурсії є літературна конференція.

Роботу слід спланувати так, щоб учні перед екскурсією вивчили жит­тєвий і творчий шлях письменника. Спочатку варто написати листи у музеї митця, на Київську кіностудію ім. О.П.Довженка, познайомитись з маршру­том екскурсії, діяльністю тих видатних людей, які жили і працювати тут.

На одному із занять, яке передуватиме екскурсії, уточнюємо її маршрут, конкретизуємо завдання учням.

З цікавістю учні оглянуть музей письменника у середній школі, що розпо­відає про Сосниччину від найдавніших часів до наших днів. Майстерно оформлені стенди, альбоми, фотографії, репродукції картин дають можли­вість школярам познайомитись глибше із постаттю митця. А далі стежка до садиби його батьків.

Гуртківці пройдуть "Стежками малого Сашка", побувають на Білій кручі. А потім напишуть пейзажні малюнки: "Пахли далі чебрецем манли­вим", "Росинка на траві", "Волошка в росі голубій", "Розшумілись луги рясними калинами" та інші.

Матеріали, зібрані-під час екскурсії, розглядаються на занятті гуртка.

Підсумком ускї проведеної роботи стане літературний вечір, присвя­чений О.Довженку.

Але на цьому робота не припиняється. Можна дослідити питання про сценічну історію повісті "Раїа тог_апа".

Допоможе в цьому екскурсія до літературного музею М.Коцюбинського у Чернігові.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

МЕТОДИ, ФОРМИ І ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ 1. Основні методи вивчення літератури

■ Функції методів і проблема їх класифікації

Однією з головних проблем у педагогічній науці, в практичній діяльності і учителів-словесників є питання методів викладання літератури. Різноманіт- ( ність змісту літератури як навчального предмета в середній школі вимагає ; і різноманітних методів та прийомів навчання, які у своїй сукупності забез­печують свідоме, глибоке і міцне засвоєння школярами знань, оволодіння *" ними вміннями та навичками, сприяють їхньому естетичному, моральному і розумовому розвитку. Методи навчання мають стимулювати максимальну активність учнів.

Шкільний курс літератури побудовано з урахуванням психолого-вікових особливостей школярів, тому вивчення літератури в середніх і старших кла- % сах має певні відмінності, пов'язані з пізнавальними можливостями учнів < Програма з літератури передбачає поступове наростання обсягу навчаль­ного матеріалу, а також його складності. Відповідно до цього ускладнюються методи і прийоми викладання.

Слово метод походить з грецької мови і в перекладі означає спосіб до- слідження явищ, шлях пізнання істини. Існує кілька визначень методу на- вчання, які в основному зводяться до способу дидактичної взаємодії вчителя й учнів, що спрямовані на розв'язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які реалізуються на уроках. Дидактичні методи визначаються на- самперед змістом навчання, який залежить від самого предмета, його специ- ї фіки. Так, методика літератури розглядає методи і прийоми викладання цього предмета, визначає їх характерні особливості, досліджує найефективніші шляхи та способи їх застосування під час вивчання літератури. Методи відо- бражають логіку пізнавальної діяльності учнів, яку спрямовує і якою керує учитель. Він добирає завчасно відповідні методи і форми роботи, що допо- магають йому здійснювати вплив на учнів, які також є активною силою педагогічного процесу. Отже, методи передбачають способи керування розу- мовою діяльністю школярів з боку вчителя і способи учіння - з боку учнів Методи навчання забезпечують на лише набуття учнями знань, а й форму- вання їхнього світогляду, розвиток творчих здібностей, готовність до само- - стійного життя. Тому питання методів викладання завжди перебуває в центрі уваги педагогічної науки. а

Основні напрями реформи загальноосвітньої та професійної школи визначили завдання підвищення якості навчально-виховного процесу, необхідність у зв'язку з цим удосконалення форм, методів, засобів навчання. Ця вимога повною мірою стосується і предмета літератури: в умовах все зростаючої інформації виникла необхідність шукати більш ефективні засоби навчання, рішуче оновлювати традиційні методи викладання літератури, які мають бути вдосконалені у такий спосіб, щоб відповідати вимогам сьогоднішнього дня - активізувати роботу учнів у навчальному процесі, забезпечити глибоке розуміння матеріалу, що вивчається з літератури, та міцне його засвоєння.

МетоДи навчання - важливий елемент цілеспрямованого процесу взаємо­дії учителя і учнів, в результаті якого вони засвоюють соціальний досвід, нагромаджений суспільством. Засвоєння змісту освіти, його виховний вплив і розвиваючий характер становлять мету навчання, а методи - це способи досягнення цієї мети. Зрозуміло, що кожен з методів у конкретному випадку може мати різну міру ефективності, тому одним з найважливіших завдань учителя-словесника є вміння обрати відповідні методи та прийоми навчання, зважаючи на зміст навчальної інформації, вікові особливості учнів, їхній розвиток, можливості для найефективнішого засвоєння програмового матеріалу.

Одним з найважливіших питань методичної науки є проблеми класи­фікації методів навчання. Цій проблемі приділена значна увага учених-методйстів.

Питанню методів навчання на уроках літератури приділяли увагу про­гресивні педагоги В.Я.Стоюнін, В.І.Водовозов, В.П.Острогорський. Вони дали наукове обгрунтування таким методам навчання, як бесіда, самостійна робота, лекція вчителя.

Історія розвитку нашої школи яскраво переконує в тому, що не можна універсалізувати один метод навчання, нехтуючи іншими. Яким би зручним не здавався той чи інший метод, найкращий результат дає не один, а творче поєднання різних методів, оптимальне для досягнення певної навчальної мети.

■ Лекція

Учителі-словесники часто на уроці літератури звертаються до лекції -найбільш зручного та економного засобу передачі складного, великого за обсягом навчального матеріалу. Педагогічна енциклопедія дає таке визна­чення: "Шкільна лекція - це систематичний, послідовний виклад учителем навчального матеріалу, застосовується у старших класах". Автори низки загально-педагогічних праць називають лекцію зовнішньою формою, інші -різновидом усного викладу. Водночас методисти літератури (В.В.Голубков, Т.Ф.Бугайко, О.Р.Мазуркевнч, В.Я.Неділько, Є.А.Пасічник) одностайно вва­жають лекцію одним з провідних методів у викладанні літератури, особливо

в старших класах. Це підтверджує і практична робота школи. Застосування ; методу шкільної лекції диктується не лише навчально-виховними завданнями та характером дидактичного матеріалу, але й віковими особливостями учнів, ! рівнем їхньої підготовки. Сприймання лекційного викладу вимагає від учнів | широкого кола знань, уміння зосереджуватись під час слухання, запам'я- .5 товувати основне. Рівень розумового розвитку старшокласників дозволяє | вільно користуватися лекцією як ефективним методом вивчення літератури 1

Проте метод шкільної лекції часто піддається критиці за те, що під час | його використання передаються "готові" знання. Більшість наукових праць, і які вивчаються в середній школі, - дидактично оброблені, доступні для учнів. | Це закономірно, адже у процесі навчання неможливо кожного разу під час | одержання нових понять проходити весь той шлях пізнання, який пройшло | людство. Багато з того, що пізнане, перевірено практикою, оформлено в і наукових поняттях, засвоюється, зазвичай, в готовому вигляді. |

Усний виклад дає можливість передати старшокласникам доцільно орга- | нізовану, світоглядно цілісну інформацію, використовуючи різноманітні § засоби - різні друковані джерела, наочні посібники, технічні засоби навчання | тощо. Учитель відбирає з величезного арсеналу знань ту інформацію, яка | необхідна для розв'язання педагогічних завдань, враховуючи вже набуті учня- | ми знання, вікові особливості, звертаючи при цьому увагу не тільки на пові- | домлення фактів, але й на роз'яснення теоретичних положень, з'ясування при-1 чин, виявлення закономірностей. У процесі пояснення, використовуючи дове- 'і дення, наукові оцінки, показуючи хід міркування, вчитель тим самим активі- | зує мислення учнів, ведучи їх до розуміння діалектичної сутності явища. |

Використання методу шкільної лекції на уроках літератури дозволяє | також здійснювати глибокий вплив на емоційну сферу учнів, стимулює до | власної пізнавальної діяльності. На етапі пояснення здійснюється лише § первинне засвоєння світоглядних понять, далі йде оцінка літературних фактів, | явищ, оволодіння знаннями- за допомогою різного роду завдань, самостійної | роботи творчого характеру, що забезпечує органічний зв'язок з пошуковими | та дослідницькими методами, їх поєднання, активізацію мислення учнів, | оволодіння конкретними знаннями, застосування їх на практиці. і

У початкових та середніх класах частіше використовується розповідь | учителя, яка відрізняється від лекції невеликим обсягом, простотою побудови, І з використанням опису, переказу, виразного читання, унаочнення, технічних § засобів тощо. Це зумовлено віковими та психологічними особливостями | школярів, які ще не володіють уміннями зосереджувати увагу протягом І тривалого часу. У старших класах виклад учителя змінюється за своїм | змістом, структурою і наближається до класичної лекції з широкими узагаль- І неннями світоглядного характеру, виявленням причиново-наслідкових зв'яз- | ків, елементами аналізу, оцінки, висновками. Зв'язний, цілісний послідовний виклад, побудований на методологічних засадах, внутрішньо пов'язує і це­ментує окремі його частини, своїми доведеннями, аргументацією забезпечує переконаність і тим самим робить викладені знання глибоко усвідомленими.

Головна мета лекції - не опис фактів і явищ літературного процесу, а глибоке розуміння його розвитку, формування в учнів старших класів нави­чок зв'язного і цілісного засвоєння літературних знань як могутнього фактора естетичного виховання. Школярі вчаться схоплювати логічну структуру лекції, що допомагає їм самим правильно будувати усні відповіді, писати твори, висловлювати оцінні судження, що важливо в подальшому житті - в адаптації до сприймання вузівської лекції та лекцій з різних проблем науки і мистецтва.

В умовах сучасної школи на перший план виступає найскладніший вид лекції — проблемний виклад. У процесі його учні стежать за ходом міркування учителя - як розгортається і доводиться думка. Мислительна діяльність стар­ших школярів характеризується досить високим рівнем розвитку спосте­реження, уваги, пам'яті, що дозволяє узагальнювати одержану інформацію, відшукувати причини для пояснення явищ, аргументувати їх, доводити істин­ність окремих положень, зв'язувати вивчене в певну систему.

Велике значення має вибір навчального матеріалу для лекційного викла­ду. Це може бути лекція-вступ до певного періоду розвитку літературного процесу, перед текстуальним вивченням великого епічного твору; оглядова лекція, яка розглядає творчість одного або кількох письменників, які не вивча­ються монографічно; окремий художній твір, що не вивчається текстуально; підсумкова (або узагальнююча), яка висвітлює значення великого за обсягом художнього твору, всієї творчості письменника, цілого розділу курсу літе­ратури тощо.

■ Бесіда

З метою розвитку розумової діяльності учнів на уроках літератури широко використовується метод бесіди. Вона дає можливість, організувати індивідуальну роботу з учнями за допомогою запитань, спрямованих на відшукання відповідей.

Бесіда може мати як репродуктивний, так і евристичний характер. У процесі репродуктивної бесіди поповнюються знайомі учням факти, явища тощо. Евристична бесіда являє собою керовану вчителем систему глибоко продуманих логічно взаємозв'язаних запитань, що ведуть учнів на основі запасу знань до самостійного пошуку істини, до певних висновків і узагаль­нень. Отже, евристична бесіда забезпечує вміння учнів під керівництвом учителя здійснювати частковий пошук у розв'язанні пізнавальних завдань.

Така бесіда виховує в учнів активність думки, самостійність суджень. У старших класах бесіда може набувати форми диспуту, тоді вона сприяє залу­ченню до роботи всього класу. Водночас метод бесіди має і свої обмежені можливості. Не можна, наприклад, подавати методом бесіди незнайомий учням або складний, великий за обсягом навчальний матеріал.

■ Самостійна робота

Істотну роль у підвищенні ефективності викладання літератури має доцільно організована самостійна робота учнів, сутність якої полягає у самостійному виконанні школярами навчальних завдань репродуктивного чи творчого характеру під безпосереднім чи непрямим керівництвом учителя. На уроках літератури самостійна робота сприяє розвитку в учнів умінь і навичок працювати з додатковою літературою, зіставляти літературні фак­ти, образи, художні твори, давати їм оцінку, робити узагальнення, висновки. Все це значно підвищує якість їхніх знань, позитивно впливає на формування особистості, вибору ними певних естетичних ідеалів, розвиває творчі здіб­ності. Однак, зважаючи на важливість самостійної роботи, не можна меха­нічно збільшувати її питому вагу в процесі навчання: вона повинна ґрунту­ватися на врахуванні ступеня підготовки учнів де певних видів такої діяль­ності. Учень не завжди спроможний самостійно зробити потрібні висновки і узагальнення, взяти з твору максимально важливе і необхідне для майбут­нього життя. Самостійна робота доповнюється бесідою, а також живим словом учителя, учні обмінюються думками, почуттями.

Плануючи самостійну роботу, необхідно для кожного конкретного ви­падку визначити її функціональне призначення та її місце в системі роботи учня. Самостійна робота може виступати як джерело знань, що забезпечує перше знайомство з художнім твором, як засіб поглибленої роботи над тво­ром, виконання пізнавальних завдань після його читання, відшукування цитат на підтвердження думок, підготовка рефератів, повідомлень та ін. Само­стійна робота може проводитись і з метою закріплення, перевірки одержаних знань (складання плану, тез, конспекту, відповіді на запитання, написання творів, письмових творчих робіт), в організації самостійної роботи важливу роль відіграє використання у певній системі методичного апарату підруч­ників. На перших етапах літературної освіти учнів питома вага самостійної роботи ще незначна. Поступово її роль збільшується. Уже в 7-8 класах за умови попередньої підготовки учні можуть самостійно проаналізувати невеликий і нескладний за змістом художній твір. У 9-11 класах змінюється характер самостійної роботи, вона стає більш складною, творчою. Учні можуть самостійно опрацювати навчальний матеріал, розв'язати поставлене завдання, підготувати самостійно доповідь, реферат тощо.