Ш Навчальні семінари

У практиці роботи шкіл різного типу все частіше зустрічається така форма роботи, як навчальні семінари. Ця форма навчання пройшла довгий і складний шлях, її доцільно використовувати в гімназіях, ліцеях, профільних класах загальноосвітньої школи. На відміну від вузівського шкільний семінар вимагає ретельної підготовки учнів під керівництвом учителя, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості, відносно обмежене коло знань, умінь і навичок, на які вони можуть спиратися в самостійній пошуково-пізнавальній діяльності. У школі семінари практикуються як для засвоєння знань, так і для навчання учнів самостійне вчитись, тобто функція методу і функція організаційної форми, зливаються.

У стародавніх Афінах і Римі семінари застосовувалися переважно як засіб навчання прийомів ведення полеміки, володіння "мистецтвом діалек­тики". Такі заняття становили певну формулу: виступи учнів + коментарі та висновки вчителя. Причому комунікативна діяльність учасників семінару мала характер турнірних змагань. Оволодіваючи прийомами словесної кому­нікації, учні водночас обмінювалися думками, а отже поширювали знання. Звідси і назва "$етіпагішп", що буквально означає "розсадник". Семінари фактично виконували подвійну функцію - організація навчання в групах з кількох учнів і оволодіння прийомами застосування засвоєного у процесі комунікації. Протягом останніх років значно зріс інтерес до навчальних семі­нарів у зв'язку з проблемою розвитку в учнів творчої активності, комуніка­бельності, здатності самостійно здобувати нові знання. Семінар проводиться як підсумкове науково-теоретичне заняття, його мета - систематизація, узагальнення, розширення знань, умінь і навичок з виучуваної теми. Як форма занять семінар має багато спільного з уроком - універсальною формою навчання в школі: він проводиться з усіма учнями в години, відведені розкла­дом для даного предмета, Але щодо способу діяльності учнів і вчителя семінари відрізняються від уроку тим, що основним видом діяльності учнів на них є самостійна робота, виконання якої вимагає значних розумових зусиль, самостійних суджень, ініціативи і творчості. Істотною властивістю семінару є також колективне обговорення результатів самостійної роботи кожного учня, що створює широкі можливості для прояву пізнавальних емоцій. Умовно семінарські заняття за способом проведення поділяються на семінар-розгорнуту бесіду, семінар-коментоване читання, семінар-диспут, дискусія, комбіновані та змішані семінари. На жаль, словесники часом плута­ють терміни й поняття, не розрізняють форми і методи навчання, внаслідок чого з'являються "уроки-семінари", "нестандартні уроки", "урок-гра" і т.ін. Урок - це стандартна форма навчання зі своїми дидактичними вимогами. Інша річ, коли він нетрадиційний за змістом, побудовою, організацією навчальної діяльності, що цілком виправдано і широко практикується нині в школі, зокрема під час вивчення літератури.

Досвід роботи переконує, що найбільшою популярністю користується семінар-диспут, на якому мають місце дискусія і полеміка. Ці поняття теж слід розрізняти і вчителю, і учням. Так, диспут передбачає суперечку, в процесі якої відстоюється певна позиція, полеміка - не просто суперечка, а з елементами конфронтації, протистояння у поглядах, дискусія містить у собі, крім суперечки, ще й міркування вголос. Як бачимо, всі ці поняття хоч і мають спільне (обговорення певної проблеми), але не збігаються. Під час обговорення художнього твору цілком можлива дискусія або диспут без поле­міки: учні вільно висловлюють своє розуміння ними художнього твору, але не обов'язково доходять одностайної думки. Слід застерегти, що семінари-диспути або дискусії ніякою мірою не заміняють собою складну і багато­гранну роботу з учнями над текстом виучуваного твору, що передує його обговоренню.

У підготовці семінарського заняття слід враховувати такі фактори:

• для семінарського заняття відбираються теми, що викликають підвище­ний інтерес старшокласників, важливі у виховному та освітньому аспекті, котрі повинні стати предметом міркувань кожного школяра;

• тема семінару має бути досить широкою (5-10 годин за програмою) і базуватися на знаннях, одержаних раніше;

• розв'язання проблеми, винесеної на обговорення, повинно вимагати цілеспрямованих пошуків і розумової діяльності учнів, що передбачено учителем;

" джерела додаткових знань, необхідних для розв'язання проблеми, повинні бути різноманітними за своїм характером (літературно-критичні праці, мемуари, періодика тощо);

• завдання для учнів по можливості повинні вимагати застосування твор­чої праці для відповіді на запитання, які не мають прямої відповіді;

• діяльність учнів на семінарі повинна бути різноманітною і включати прослухування і обговорення доповідей, дискусію, розв'язання проблем тощо.

Семінарські заняття повинні мати чітко визначену розвиваючу мету: виховання допитливості, формування вміння давати оцінку літературному факту й явищу, виробляти гнучкість мислення, уміння відстоювати свою думку, але відмовитися від неї, якщо вона хибна, наполегливість у виконанні самостійної роботи, аргументованість, доказовість власного судження.

Слід враховувати і фактори організаційного характеру:

■ частота проведення семінарів не повинна перевищувати у 9 класі - 2-3 рази на рік, у 10-11 класах - 1-2 рази на чверть;

■ необхідна координація календарних планів з інших предметів у межах навчального року;

• виділення необхідної кількості годин для проведення семінарських занять;

• удосконалення з цією метою програм з літератури;

• підвищення майстерності вчителів-словесників.

Учителі повинні вміти під час підготовки і ведення семінару створити максимально комфортну атмосферу для вільного обміну думками на занятті. Оцінки виставляються не лише за правильні відповіді, але й за вміння диску­тувати, за повагу до чужої думки, за доброзичливість. Уперте відстоювання хибних позицій, помилкових суджень слід піддавати детальному аналізу.

Названі методи і форми навчання ще не визначають характеру діяльності учнів у процесі оволодіння знаннями, ступеня осмислення ними навчального матеріалу Свідоме засвоєння знань вимагає активної робота думки, яка здатна перетворити знання у переконання, які потім виявляються у вчинках, діяльності, поведінці учнів.

Саме характер і рівень пізнавальної діяльності учнів поклав в основу своєї класифікації методів М.І.Кудряшов, спираючись на відомі концепції дидактів'. Він виділяє такі чотири методи навчання; метод творчого читання, репродуктивний, евристичний, дослідницький. Визначаючи окремо метод творчого читання, автор не зводить його лише до читання твору, а вкладає в нього ширший зміст. Він має на увазі різні види діяльності учнів: читання художнього твору, його прослухування, художнє розповідання, перекази творів і т.д.

Виділені М.І.Кудряшовим методи навчання переважно зосереджують увагу на характері діяльності учнів і зовсім не відбивають способів передачі учителем знань. Між тим способи передачі учителем знань відіграють важ­ливу роль у навчальному процесі і на них не може не зважати вчитель.

Ряд учених класифікує методи на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями, а також на основі зовнішньої форми їх вияву (слухо­ва, зорова, практична), робиться також спроба виділити методи за їх основ­ним функціональним призначенням і дидактичною метою (В.О.Онищук).

Кожна з класифікацій з різного боку розкриває зміст поняття метод навчання. Відомо, що істина складається із сукупності усіх сторін явища, дійсності та їх взаємовідношення. Тому підхід до наукового* обґрунтування методів навчання повинен бути всебічний.

Вибір методу зумовлюється багатьма факторами: змістом навчального матеріалу, завданням, яке ставить учитель на уроці віковими особливостями, бюджетом часу, інтелектуальним рівнем класу, майстерністю учителя тощо.

'Кудряшов Н.И. Взаимосвязь методов обучения на уроках литературьі. -М.Лросвещение, 1981.-С.190.

■ Поєднання методів і прийомів вивчення літератури

У практиці шкільного навчання методи в їх "чистому" вигляді майже не зустрічаються. Навряд чи буде ефективним використання одного методу без іншого. Експериментальні дослідження, а також передовий досвід учи-телів-словесників свідчить, що тільки завдяки вмілому поєднанню вчителем різноманітних методів навчання можна домогтися високої ефективності навчання. Знайти вдале поєднання обраного методу з іншими - це означає ; досягти поставленої мети найбільш оптимальним у даних умовах шляхом.' Оскільки в процесі навчання роль учителя керівна, він повинен ретельно вивчити і проаналізувати всі позитивні якості обраного ним методу, визначив ти вид поєднання його з іншими на даному уроці.

Шлях пізнання об'єктивної реальності включає в себе діалектичну єдність 5 живого споглядання, абстрактного мислення і практику, при цьому повиннії органічно поєднуватися чуттєве і раціональне, конкретне і абстрактне,! індуктивне і дедуктивне. Іншими словами, цілісний підхід до методів навчання повинен забезпечити сприйняття навчальної інформації, організацію \ мислительної діяльності репродуктивного і пошукового характеру та ^; навчально-практичної діяльності. ?

Лише за цієї умови створюються реальні можливості для глибокого і міцного оволодіння знаннями, практичними вміннями,, навичками, для посилення виховного впливу уроків літератури, формування в учнів науко- вого підходу, розвитку їх різнобічних інтересів і здібностей. ,