3.5. Економічне районування і його практичне значення

Кабінет Міністрів України запропонував таку сучасну мережу економічних районів:

- Донецький (Донецька і Луганська області);

- Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

- Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

- Центральний (Київська, Черкаська області і м. Київ);

- Поліський (Рівненська, Волинська, Житомирська і Чернігівська області);

- Подільській (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

- Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївсь­ка, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь);

- Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська і Чернігівська області).

Такий варіант має недоліки: Поліський район виокремлюється без Києва і Київської області, що мають тісні багатогалузеві зв’язки і є нерозривними складовими великого територіально-виробничого комплексу разом з Житомирською, Чернігівською і Черкаською областями. З погляду географічного визначення, невдалою є назва Східного району, що раніше називався Північно-Східним.

Практичне значення економічного районування полягає в тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, використовується в практиці територіального управління, сприяє вибору доцільних варіантів розміщення нових виробництв та вдосконаленню територіальної структури господарства. Економічне районування дозволяє практично вирішувати проблеми:

- поступове зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України на основі здійснення раціонального розміщення продуктивних сил;

- посилення інтеграційних процесів в економічному розвитку ре­чі рахунок спеціалізації і кооперації виробництва, ефективного використання природно-ресурсного і трудового потенціалу;

- зростання ринку власних товарных pecypcie i витіснення товapie іноземних фірм, які можуть вироблятися тдприемствами України;

- загальне піднесення рівня життя i добробуту населения. При цьому обгрунтовуються основні завдания й показники соцілъно-економгчного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціалъних, економічних i еколгігчних проблем.

Отже, економічне районування є науковим методом територіальнoї організації господарства i засобом раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та прискорення соціально-економічного розвитку.

За проблемами розвитку регіони поділяють на: слаборозвинуті( відсталі), депресивні, прикордонні.

Слаборозвинуті peгioнu: низький рівеиь життя, економіка - в стані застою, слаборозвинута галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми. Виробництво ВВП і poзмip грошових доходів на душу населения менше 50 % від середнього по країні. Держава має надавати допомогу цим регіонам у формі розвитку інфраструктури, стимулювання потоків інвестицій, надання податкових пільг, дотацій підприємствам з метою забезпечення оптимальної зайнятості працездатного населення.

Депресивні регіони - просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні причини перестають діяти стимули саморозвитку. Темпи спаду виробництва, рівня життя, рівня зайнятості, демогpафiї, соціальних послуг вищі за макрорегіональні i загальнодержавні. Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону, підприємства, організації шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, розвитку місцевого самоврядування, пошуку нових ринків збуту.

Прикордонні регіони - території, що перебувають під впливом державного кордону. Їх роль: забезпечення безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі. Перспективність прикордонних регіонів визначається особливістю і характером сусідства. Збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн. Прикордонне співробітництво дає змогу вирішувати конкретні економічні та соціальні питання для прикордонних областей, зокрема поступово підвищувати рівень економічного розвитку цих периферійних територій. Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і відстають від інших територій в економічному розвитку. Майбутнє прикордонних регіонів залежить від ефективності регіонального управління та впровадження нових форм прикордонного міжрегіонального співробітництва.