7.4. Регіональні особливості галузевої структури економіки
Особливості галузевої структури економіки України: низька частка галузей сфери послуг у ВВП - 45 % (Франція – 74%, Німеччина та Італія -71%); висока частка промисловості (38 %) і сільського господарства (11,2 % ), що свідчить про їх низьку ефективність. У країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство -1-3 %.
Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії, яка і сьогодні має велику питому вагу, формує значну частину експорту, є великим споживачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джерелом забруднення довкілля. З 1990 р. зросла питома вага електроенергетики, паливної промисловості, знизилась частка машинобудування і металообробки, легкої, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості.
Регіональні особливості галузевої структури виробництва: в Одеській, Львівській, Херсонській областях, АР Крим, Києві, Севастополі на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вартості → посилення постіндустріального розвитку.
Більше половини питомої ваги належить промисловості в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій обл.. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. Найбільша частка видобувного виробництва у Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Луганській, Полтавській, Сумській обл.. У видобувній промисловості домінує частка енергоносіїв (вугільна, нафтогазова).
Значні диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів: співвідношення між максимальним та мінімальним виробництвом промислової продукції на душу населення в різних регіонах відрізняється майже у 12 разів. Спостерігається значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій з держбюджету. Так, у Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний1. Для соціальної справедливості варто перейти на розподіл державних капіталовкладень в розрахунку на душу населення, що проживає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти.
7.5. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку
Одна з причин економічної кризи в державі - спотворена структура економіки. Промислове виробництво орієнтувалось на виробництво засобів виробництва, з 10 працюючих в народному господарстві тільки 2 працювали на забезпечення потреб населення. Структура економіки не була ефективною, екологічно безпечною, соціально орієнтованою і не задовольняла потреб населення в товарах і послугах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує європейський і світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість у 4-6 разів.
Реструктуризація - це засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку з метою зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції і зміцнення фінансової стійкості.
Причини реструктуризації:
1) трансформація економічної системи України супроводжується розвитком нових форм власності і організаційно-правових форм господарювання, підвищенням самостійності підприємств, формуванням нової нормативно-законодавчої бази тощо.
2) домінуючим в економіці стає приватний сектор, ефективність роботи приватизованих підприємств зростає → зростають надходження до держбюджету.
3) сучасна економіка України багатоукладна, домінує четвертий – індустріальний технологічний уклад;
4) розвиток інституту банкрутства; реструктуризація може бути засобом запобігання банкрутству або більш вигідної реалізації його майна.
Фактори що зумовлюють реструктуризацію на макроекономічному рівні:
- недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції, частина підприємств користується протекціоністською підтримкою держави, це стримує їх реорганізацію, дає тимчасові переваги і не сприяє підвищенню ефективності економіки;
- нестабільність правового поля України, що заважає розробці стратегії реструктуризації;
- недостатній розвиток українського фондового ринку;
- процес реструктуризації з боку держави підтримується недостатньо;
На мікроекономічному рівні:
- психологічна неготовність до проведення докорінної реструктуризації;
- відсутність напрацьованих методів реструктуризації і недостатність досвіду її проведення;
- нестача на підприємствах власних коштів для проведення реструктуризації і низька їх кредитна привабливість, що перешкоджає отриманню коштів із зовнішніх джерел;
Необхідні заходи щодо реструктуризації:
- розробка комплексної програми реструктуризації економіки і створення умов для її втілення на державному рівні;
- мобілізація інтелектуальних та інноваційних можливостей, розвиток процесу капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки, розширення мережі фондових ринків програмного забезпечення, капіталізація основних українські виробничих і торгівельних брендів відповідно до стандартів геоекономіки. Основою національної економіки мають стати інновації, інвестиції та інформаційні технології.
- активний прогрес технологічних укладів, перехід від п'ятого - постіндустріального (розвиток мікроелектроніки, телекомунікацій, гнучкої автоматизації, застосування комбінованих конструкційних матеріалів), до шостого - інформаційного технологічного укладу (створення штучного інтелекту на базі мікроелектроніки й інформатики, розвиток нано-, космо- і біотехнологій, наукомістких та високотехнологічних виробництв);
- пріоритетний розвиток споживчого сектора економіки: сільського господарства, легкої і харчової промисловості, соціальної сфери. Співвідношення між важкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів має становити 45-50 % до 55-50 %;
- структурні зміни у матеріальному виробництві між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом переходу до ресурсозберігаючих технологій, зростання частки наукомістких галузей з висококваліфікованою працею.
Постіндустріальний технологічний уклад передбачає зростання питомої ваги сфери послуг, що свідчить про високий рівень продуктивності суспільної праці → скорочення числа зайнятих у сфері матеріального виробництва і збільшення у сфері нематеріального виробництва: у США 75 %, у Європі - до 65-68 % усіх працюючих зайнято у невиробничій сфері. Таке співвідношення визначає якісно нову структуру, забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який задовольняє потреби своєї країни і збільшує експорт. Елементи сфери послуг перетворюються на продукт матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення). У виробничій сфері України зайнято 65 % працюючих.
Бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху НТР і високий ступінь монополізації економіки → необхідність втручання держави в структуроутворення: розробка цільових програм модернізації галузей.
Структурна політика має забезпечити послідовність, обґрунтованість, ефективність і доцільність структурних змін в економіці.
Основні напрями державної структурної політики:
Розвиток виробництва у галузях, які забезпечують значну частину експорту.
Зростання виробництва у галузях, які здатні замінити на внутрішньому ринку імпортну продукцію.
Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних ні світовому ринку.
Підтримка виробництв, які запроваджують ресурсозберігаючі технології.
Стимулювання виробництва у галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.
Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.
Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортних.
Скорочення виробництва у депресійних галузях.
Для досягнення цілей структурної політики застосовується:
- стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі,
- захист і надання фінансової допомоги кризовим галузям,
- пом'якшення наслідків згортання виробництва у неперспективних галузях.
- розробка планових і програмних документів з актуальних проблем структурної перебудови, підтримка й контроль за їх виконанням.
Рис. 7.1. Інструменти структурного регулювання
Удосконалення структури передбачає таке співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія затрат - оптимальний обсяг національного доходу при мінімізації використання ресурсів, визначення пріоритетів і розвиток прогресивних галузей, які базуються на останніх досягненнях науки і техніки.
Головні пріоритети структурної перебудови:
- підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання експортного потенціалу держави;
- посилення соціальної орієнтації економіки, виробництво, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;
- реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;
- технічне та технологічне оновлення виробництва; \
- реструктуризація і санація підприємств та організацій;
Структурну перебудову економіки народногосподарського комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях: територіальному (міжгалузевому) і галузевому.
На міжгалузевому рівні: збільшення частки виробництва товарів народного споживання, прогресивних матеріалів та засобів технічного переоснащення - формування міжгалузевої структури економіки відповідно до потреб регіону і держави в цілому.
На галузевому рівні:
- науково-технічне оновлення виробництв, впровадження нових ефективних і екологічно безпечних технологій, виготовлення продукції кращої якості та вищого технологічного рівня, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку і здатної замінити імпортну;
- зменшення частки виробництва сировини та напівфабрикатів, збільшення частки виробництв, що використовують власний природно-ресурсний потенціал;
- забезпечення міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зниження зовнішньоекономічної залежності України;
- підвищення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі, і збільшення частки предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції.
Отже, стратегічна мета структурної перебудови національної економіки - створення багатогалузевого, високотехнологічного конкурентоспроможного господарського комплексу, адаптованого до ринкових умов, здатного задовольняти власні потреби України і брати участь у міжнародних господарських зв'язках на взаємовигідних засадах