2.4. Екологічний моніторинг

Моніторинг (мonitor - англ. – спостереження. – це система спостереження, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища.

Об`єкти: природні ресурси, їх використання, природні комплекси і екосистеми.

Цілі: кількісна і якісна оцінка стану довкілля, постійний контроль стоків і викидів;

- прогнозування стану довкілля і його змін;

- спостереження за процесами у довкіллі, рівнем забруднення, наслідками його впливу;

- забезпечення організацій і населення інформацією про зміни в довкіллі.

Завдання моніторингу:

- спостереження за станом біосфери, визначення змін, обумовлених діяльністю людини

- прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери, щоб за рекомендаціями, що на них ґрунтуються, узгоджувати плани діяльності людського суспільства;

- оцінка змін і тенденцій змін біосфери шляхом порівняння з деякими критеріями (ГДК), які вказують на межу екологічного навантаження на середовище.

Необхідне створення аналітичних центрів збору, обробки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

2.5. Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини стосовно природи. Правила такої поведінки закріплюються у законодавстві і є загальнообов'язковими для виконання та забезпечуються державою примусово у випадку невиконання. Право громадян на екологічну безпеку забезпечується юридичними, економічними, технологічними і гуманітарними чинниками.

Вада чинного законодавства з охорони довкілля: воно сформувалось за поресурсною ознакою (окремо регулюються земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші відносини). Такий підхід не забезпечує комплексності в регулюванні відносин щодо довкілля як єдиного організму. Один з перших законодавчих актів суверенної України був Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., він закріплює право громадян на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізується шляхом участі громадян в розробці та здійсненні природоохоронних заходів, об'єднання в громадські організації і отримання повної і достовірної інформації про стан довкілля. За Законом державні органи зобов'язані надавати допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції. Громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки;

- гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров 'я людей;

- екологізація матеріального виробництва;

- науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

-збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і компонентів;

- гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

- науково обгрунтоване нормування впливу діяльності на навколишнє середовище;

- стягнення плати за спеціальне користування природними ресурсами, забруднення та зниження якості природних ресурсів;

- вирішення проблем охорони довкілля на основі широкого міжнародного співробітництва.

Екологічні права громадян України:

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля;

- участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

- одержання повної і достовірної інформації про стан довкілля та його вплив на здоров'я;

- право на судові позови до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на довкілля.

Громадяни України зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

- не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне природокористування;

- компенсувати шкоду, заподіяну негативним впливом на довкілля.

Закон визначає повноваження Верховної Ради та місцевих рад народних депутатів, органів управління в галузі охорони довкілля. Спеціальний уповноважений орган управління в цій галузі - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (Мінекобезпеки України), створене в 1995 р.

Повноваження громадських об'єднань:

- брати участь у проведенні спеціально перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

-проводити громадську екологічну експертизу і обнародувати її результати;

- одержувати інформацію про стан довкілля і джерела його забруднення,

- виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони довкілля;

- подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних порушеннями екологічного законодавства.

Законом передбачено розробку заходів: щодо екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів; про застосування мінеральних добрив, пестицидів, токсичних речовин; щодо охорони довкілля від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Законом дається визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічні катастрофи, підвищення екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Визначені такі правопорушення:

- порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

- порушення норм екологічної безпеки;

- порушення вимог законодавства про проведення екологічної експертизи;

- допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;

- самовільне використання природних ресурсів, перевищення

встановлених лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

- невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

- порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, джерел його забруднення тощо.

Закріплена обов'язковість держаної екологічної експертизи. Позитивний її висновок є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами і програмами. Інші форми екологічної експертизи: громадська, наукова (проводяться незалежно від державної). Визначена система екологічних нормативів: ГДК забруднюючих речовин, їх гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються Міністерством охорони здоров'я та Мінекобезпеки України.

Гарантується право використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). Природні ресурси поділяють на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні: територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони, поверхневі води, що використовуються на території більшій, ніж одна область; види рослин і тварин, занесені до Червоної Книги; природні ресурси об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

За Законом Україна приєднується до усіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів шляхом укладання відповідних угод.

Земельний кодекс України, прийнятий 13 березня 1992 р., регулює охорону і раціональне використання земель, встановлює три форми власності на землю: державна, кооперативна і приватна. Встановлює переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Встановлено порядок вилучення для державних і громадських потреб цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок з багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо), обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

- використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

- підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічного стану внаслідок господарської діяльності;

- здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування.

У разі порушення вимог передбачено адміністративну, кримінальну або цивільну відповідальність.

Водний кодекс України забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження та регулює порядок їхнього використання. Передбачено пріоритет питного і побутового водокористування. Для охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів. Закріплені обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об'єктів, економного витрачання води, попередження забруднення, відновлення і поліпшення її якості.

Встановлена адміністративна або кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об'єктів, забруднення і засмічення вод, безгосподарське використання, введення в експлуатацію об'єктів без споруд, які попереджують забруднення і засмічення вод тощо). Передбачено відшкодування збитків, які заподіяні порушеннями водного законодавства.

Лісовий кодекс України регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціонального використання. Визначені основні вимоги щодо організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за екологічним і господарським призначенням; встановлений порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обв'язки лісокористувачів, порядок охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів. Відповідальність за порушення несуть особи, винні у:

- незаконній вирубці та пошкодженні дерев і чагарників;

- порушенні вимог пожежної безпеки, знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем; внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами тощо;

- порушенні строків лісовідновлення;

- знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців чи саджанців, природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу тощо.

Кодекс України про надра регулює відносини з метою охорони, раціонального та комплексного використання надр, гарантування безпеки людей, майна, довкілля при користуванні надрами. Визначено поняття про надра, порядок і види користування, вимоги у галузі охорони надр є:

- забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

- дотримання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

- раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних у них компонентів;

- недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

- охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їхню розробку.

Передбачено відповідальність за:

- самовільне користування надрами;

- порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр;

- вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних витрат корисних копалин;

- наднормативні витрати і пошкодження якості корисних, копалин при видобуванні;

- пошкодження родовищ корисних копалин;

- невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і довкілля.

Закон України про охорону атмосферного повітря спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення. Встановлені екологічні нормативи (ГДК, ГДВ забруднюючих речовин для кожного стаціонарного і пересувного джерела викиду), вимоги щодо охорони атмосферного повітря при видобуванні корисних копалин, при застосуванні засобів захисту рослин, міндобрив та інших препаратів; при розміщенні й розвитку населених пунктів; при погодженні місць забудови, проектів будівництва і реконструкції об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря. Підприємства, які впливають на клімат, повинні скорочувати і повністю припинити виробництво та використання речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар і можуть призвести до негативних змін клімату. Види і перелік порушень Закону:

- порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

- перевищення лімітів та нормативів ГДВ шкідливих речовин у атмосферне повітря, ГД рівнів впливу фізичних і біологічних факторів;

- незаконна діяльність, яка негативно впливає на погоду і клімат;

- невиконання розпоряджень контролюючих органів.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність та повинні відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок правопорушень.

Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об'єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва. Вони мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та інші цінності і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фоно­вого моніторингу навколишнього природного середовища. Цей фонд охороняється відповідно до цього закону як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.