10.3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу

Регіон необхідно розглядати як частину цілого, враховуючи поєднання інтересів окремих регіонів із загальнонаціональними. З географічного погляду регіон завжди є частиною якоїсь території, більшої за масштабами. Регіоналізація економіки - наслідок децентралізації господарської діяльності й управління та підвищення ролі місцевого самоврядування, поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними.

Економіка регіону - це ланка господарського комплексу країни. Економіці регіону властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції, форми власності. В економіці регіону взаємодіють усі суб'єкти господарювання. Одночасно регіон є основою для міжрегіональної взаємодії. Економіка окремого регіону є часткою економік інших регіонів і, таким чином, національної економіки країни в цілому. Регіон як низова ланка господарства реалізує соціально-економічну політику держави.

Отже, економіка регіону – це система взаємодій регіональних, субрегіональних (внутрішньорегіональних) і міжрегіональних елементів, що утворює єдиний економічний простір. Єдності цьому простору надає загальнонаціональне законодавство з економічних питань, єдина грошово-кредитна система, функціонування загальнонаціональних виробничих систем (енергетики, транспорту, зв'язку та ін.). Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів. Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачена територіальна єдність держави.

Через регіони здійснюється управління економікою країни з урахуванням місцевої специфіки, взаємодія економіки регіону з загальнонаціональною економікою.

10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом: формуються регіони-донори і дотаційні регіони. У депресивних регіонах втрачається здатність відтворення економічних чи соціальних процесів. Вони не можуть самостійно вийти з цього стану, тоді держава шляхом перерозподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти активізації розвитку регіону. Держава з позицій єдиного господарського комплексу може впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми. Механізм перерозподілу загальнонаціонального багатства з метою підтримки окремих регіонів свідчить про єдність господарського комплексу країни, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка

Продукція промисловості базових галузей: електроенергетика, чорна металургія, паливна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка в 2000 р. становила понад 70% від усієї виробленої промислової продукції. Тому регіони, де розміщені ці галузі, зберігають лідируючі позиції в економіці України. Ці галузі найбільш сприйнятливі для інновацій, впровадження прогресивних технологічних процесів, сучасного технологічного устаткування та засобів механізації.

Значна частина території України - в зоні дії депресивних процесів: Карпатський, Подільський, Поліський та Причорноморський ЕР. Частка цих районів у промисловому виробництві України знизилась: у 1996 р. обсяги промислової продукції у Карпатському районі становили 6,2 % загальнонаціонального виробництва, у 2000 р. — лише 5,6 %. У Подільському районі ці показники становили відповідно 5,2 та 4,7 %, а у Поліському районі за цей період — 6,0 % та 5,2 %. Зросла частка Східного, Придніпровського та Центрального районів.

Найвищі показники приросту продукції сільського господарства характерні для Придніпровського (1,2 %) та Причорноморського (1,1 %) ЕР. Частка Придніпровського району в Україні зросла з 11,7 % до 12,9 %, а Причорноморського — з 13,9 % до 15,0 %. Інші ЕР - зменшення частки у загальнонаціональному виробництві сільськогосподар­ської продукції. Особливо знизилась частка Поліського району. Найвищі показники виробництва доданої вартості характерні для високоіндустріальних регіонів (Придніпров'я, Донбас) і найнижчі — для агроіндустріальних (Закарпаття, Буковина).

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання. Регіональний розвиток продуктивних сил залежить від інвестиційної діяльності. Інвестиції в основний капітал (капіталовкладення) – це витрати на розширення і оновлення виробництва, на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-комунального та побутового призначення. Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх територіальну структуру.

Капітальні вкладення у економічний розвиток регіонів диференційовані: дві третини всіх інвестицій надходить у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорноморський райони. Найбільше (дві третини - 66, 6 %) введених основних фондів припадає на чотири економічні райони — Донецький, Придніпровський, Східний і Центральний. Зростає рівень розвитку продуктивних сил у Центральному і Донецькому районах, незначно зростає у Карпатському і Причорноморському і знижується у решті економічних районів.

У 1996 р. у Донецькому і Придніпровському районах було сконцентровано 36,3 % усіх інвестицій України в основний капітал. У Центральному (15,6 %) і Східному (14,0 %) районах зосереджувалось майже 30 % інвестицій. Таким чином, у чотирьох економічних районах (з восьми по Україні) було зосереджено дві третини всіх інвестицій. Найбільший спад інвестицій зафіксовано у Подільському (майже на 20 %) і Поліському (майже на 22 %) економічних районах.

Найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровському економічних районах, в яких виробляється понад третину валової доданої вартості України (33,6 %), тут зосереджено понад третина виробничих фондів. Вирізняються ці райони і найбільшими інвестиціями в основний капітал, які становили понад третину загальнодержавних. Тут зосереджено близько третини населення України. Експорт товарів з цих районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну. На другому місці за результативністю економічної діяльності були Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них вироблялась майже третина промислової, 40 % сільськогосподарської продукції та 43 % додаткової вартості. Ці райони дають майже 35 % експорту товарів України. На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової додаткової вартості, 15,5 % промислової і менше 40 % сільськогосподарської продукції країни. Незначна їх частка і в експорті товарів. Наведені дані свідчать про значну диференціацію регіонів України за рівнем розвитку та продуктивною господарською діяльністю.

Для української економіки характерні значні диспропорції. Загальним показником економічної діяльності є валова додана вартість. Найвищі її показники у високоіндустріальних регіонах (Донецька і Дніпропетровська, Запорізька, Луганська обл.), найнижчі в аграрно-індустріальних регіонах (Чернівецька, Тернопільська, Закарпатська, Херсонська обл..

На диференціацію економічного розвитку регіонів впливають соціально-демографічні чинники: чисельність населення, його динаміка, розміщення, структура (вікова, освітня) тощо. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, Придніпровському районах (майже ЗО % загальної чисельності). Найменше - у Подільському і Поліському. Зменшується густота населення в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях (5-6 чол.). Не змінилася густота населення лише у Івано-Франківській та Рівненській областях. В решті економічних районів густота населення зменшилась на 1-2 чол.

Відтворення кваліфікованих робітників зросло лише у трьох районах - Поліському (на 0,7 %), Східному (на 0,5%), Центральному (на 0,6 %). Значно зменшилось - у Причорноморському.

Інтелектуальне відтворення продуктивних сил: найбільше студентів, які закінчили вузи – у Центральному (19% випускників України) і Східному (16 %) районах. Найнижчі показники у Подільському і Поліському районах - 7,0- 7,5 %.

Результативність господарських комплексів: Найбільш результативні - Донецького і Придніпровського районів: понад третину валової доданої продукції України, більше третини виробничих фондів, така ж частка населення України, найбільш активна участь у зовнішньо-економічній діяльності. Їх експорт становить понад половину загальнодержавного експорту - основні валютні надходження в Україну. Виробництво валової доданої вартості на душу населення становить тут у 2,3 рази більше, ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька обл.).

Друге місце за результативністю економічної діяльності - Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони: третина промислової продукції, 40 % сільськогосподарської продукції та 43 % експорту товарів України.

Найнижча результативність: Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової доданої вартості, 15,5 % промислової і близько 40 % сільськогосподарської продукції країни.