8.4.6. Трудові ресурси Державна політика зайнятості працездатного аселення

Трудові ресурси - працездатне населення, частина населення, що має фізичні й духовні можливості до участі в трудовій діяльності. До них відносять: населення працездатного віку - чоловіки 16 - 59 років, жінки 16-54 років, пенсіонери, що працюють та підлітки 14-15 років. Не враховують студентів денних відділень та інвалідів ( 2,7 млн. – інваліди!).

Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів.

Економічно активне населення - працездатне населення, зайняте суспільно корисною діяльністю, яка приносить доход. Безробітне населення – частина населення працездатного віку, тимчасово не зайнята в суспільно корисній діяльності, яка не заробляє доходів.

В Україні трудові ресурси - 52% населення.

Структура зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та кооперативних, підприємствах, і в організаціях);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. За результатами праці трудова діяльність людей поділяється на 2 сфери:

Виробнича сфера - ті види діяльності, які: 1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага спожи­вачам (транспорт і зв'язок, що обслуговують матеріальне виробництво); 3) пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національного доходу.

Невиробнича - сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру: 1) галузі послуг - житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв'язок, що обслуговують населення; 2) галузі соціального обслуговування - освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі органів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

В Україні ручною низькопродуктивною працею зайняті: 1/3 зайнятих у промисловості, 1/2 зайнятих у будівництві, 3/4 зайнятих у сільському господарстві, де 1/5 продукції втрачається в зв'язку з її поганим збереженням, переробкою, доставкою до споживачів - праця 1/5 зайнятих витрачається марно.

У перспективі - скорочення приросту трудових ресурсів (демографічна ситуація) → важливо ефективно їх використовувати: підвищувати продуктивність праці без збільшення числа зайнятих.

Чим досконаліше виробництво і вище продуктивність праці у виробничій сфері, тим більше коштів і людей вивільнюється для розвитку невиробничої сфери.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість - надання державою можливості займатися суспільна корисною працею усьому працездатному населенню.

Ефективна зайнятість відповідає інтенсивному типу відтворення, економічній доцільності й соціальній результативності, сприяє скороченню ручної, непрестижної та важкої праці - дає реальний позитивний економічний ефект.

У ринкових умовах господарювання зростає зайнятість у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові форми зайнятості - в інформаційній ринковій інфраструктурі, негламентована (незареєєстрована) зайнятість - самозайнятість. Офіційно вважаючись безробітною, людина зайнята у «тіньовій» економіці, отримує там основні доходи.

Політика зайнятості працездатного населення - важливий напрям державної соціальної політики, оскільки висока зайнятість забезпечує доходи. Державна політика зайнятості основана на Законі України «Про зайнятість населення» і включає заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

Активна політика зайнятості: надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою організовано регіональні центри зайнятості. Керівний і координуючий орган - Державний центр зайнятості. Розробляються галузеві і територіальні програми сприяння зайнятості - системи заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства.

Функції Державної служби зайнятості:

- аналіз ринку праці, балансів трудових ресурсів., прогнозування попиту і пропозицій робочої сили;

- допомога у працевлаштуванні; інформація про вакансії і пропозиції; профорієнтація

- забезпечення соціального захисту

- посередництво між роботодавцем і найманими працівниками;

- облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації і сприянням у працевлаштуванні та можливій перекваліфікації;

-надання допомоги офіційно зареєстрованим безробітним, сприяння у відкритті власної справи;

- підготовка і перепідготовка незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня.

Необхідні заходи для забезпечення повної й ефективної зайнятості :

- регулювання РПС, створення нових робочих місць (малі місцеві підприємства );

- перекваліфікація трудових ресурсів;

- погодження процесів звільнення робітників;

- підвищення конкурентної спроможності вітчизняних товарів → попит → збільшення капіталовкладень → зростання обсягів виробництва → попит на трудові ресурси;

- у сільській місцевості - місцеві виробництва з урахуванням потреб населення, вивчення попиту на місцевому рівні і його задоволення;

- нові форми організації виробництва: оренда, кооперування, індивідуальна трудова діяльність та ін.

- економічне зростання → зростання попиту на робочу силу та її вартість;

- розвиток підприємництва, підтримка середнього і малого бізнесу.

Пасивна політика зайнятості - підвищення гнучкості ринку праці - швидке пристосування до змінних умов виробництва, виплата грошової допомоги, компенсація втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною). З державного і місцевого бюджету виділяються кошти на перенавчання та для надання допомоги громадянам, що тимчасово не працюють.

Шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів:

- запровадження нових технологій;

- скорочення непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці

- покращенням умов праці.

Основні тенденції українського ринку праці:

- низький попит на робочу силу в усіх секторах економіки;

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

- поширення нерегламентованої (самостійної) зайнятості;

- невисока місткість ринку праці;

- значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.