10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів

Вирішенню проблем розвитку регіонів присвячена стратегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на період до 2015 р. Шляхи зміцнення потенціалу регіонів та їхньої конкурентоспроможності:

- стратегія подолання соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку;

- стратегія вдосконалення міжбюджетних відносин;

- розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва;

- адміністративно-територіальна реформа.

- формування високоефективної структури господарства регіонів

- мобілізація всіх регіональних ресурсів для забезпечення економічного зростання й поглиблення структури економічних трансформацій у державі.

Гострою проблемою є недостатність коштів у місцевих бюджетах для забезпечення фінансування соціальної сфери та місцевих виробничих потреб. Так, співвідношення між трьома регіонами з найвищим рівнем усіх видатків на соціальну сферу (Київ, Полтавська і Харківська області) і найнижчим рівнем видатків на душу населення (Чернігівська, Луганська і Вінницька області) становить 2,2 раза. Тому важлива роль належить оптимізації співвідношень між місцевими і загальнодержавними бюджетами. Суттєвим важелем у вирішенні регіональних соціально-економічних проблем є вдосконалення інвестиційної і кредитної політики держави, розширення місцевих джерел наповнення бюджету за рахунок удосконалення податкової системи та інших форм економічного регулювання.

Важливу роль у вирішенні соціально-економічних та екологічних проблем у регіонах є за­безпечення місцевого самоврядування. - передача територіальним громадам повноважень і матеріальних та фінансових ресурсів для самостійного вирішення соціальних і економічних питань.

Вирішення проблем соціально-економічного розвитку передбачає:

- прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджетних коштів, призначених для регіонів;

- укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів влади й управління та контроль за «соціальною компонентою» державних трансфертів;

Україні необхідна регіональна соціально-економічна політика щодо вирішення проблем кожного з регіонів. Позитивним є світовий досвід створення кластерів.

Кластер - від англ. сlаstег - гроно, букет, блок, пакет або група, скупчення - людей, предметів. Головна ознака поняття - об'єднання окремих елементів (складних часток) у єдине ціле для виконання певної функції. В економіці це індустріальний комплекс на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом¹. Це поєднання фірм, що забезпечують конкурентні позиції на ринках - галузевому, національному, світовому, об'єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону. Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн з метою підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновації, залучення інвестицій, формуванню нових підприємств. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

В Україні можуть діяти кластери: крім існуючих кластерів зеленого туризму, будівельного і швейного, чорної металургії. що вже практично сформований, але офіційно не визнаний. Він охоплює Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку й Луганську обл., основні потужності металургійних підприємств і основні родовища сировини (залізної руди, коксівного вугілля). Крім металургійних заводів, у цей кластер входять машинобудівні підприємства, які виробляють устаткування для металургійних заводів і шахт, а також транспортна мережа. У західних областях формуються кластери нафтохімії і лісопромислового комплексу, а в Харкові кластер сільського машинобудування. У південних регіонах кластери можуть формуватись на базі портів і суднобудівних підприємств.