1.4. Перспективні напрями раціонального природокористування

Раціональне природокористування передбачає забезпечення самовідтворення відновних природних ресурсів, тому їх використання має бути науково обґрунтованим і узгодженим зі службами, що здійснюють моніторинг за їх використанням. Для оптимального використання природних ресурсів Україні необхідна реструктуризація економіки, спрямована на екологізацію виробничої діяльності: раціональне використання ресурсів, впровадження безвідходних і маловідходних технологій → формування національної екологічної доктрини.

Принципи екологічної доктрини:

- пріоритетність ідеї сталого розвитку у поєднанні економічної і екологічної безпеки країни та її регіонів;

- розвиток системи екологічного менеджменту - якісно нової ідеології управління;

- розвиток екологічного менеджменту духовних екологічних цінностей, системи екологічного виховання й освіти.

Національні пріоритети охорони довкілля і раціонального природокористування:

- формування збалансованої системи природокористування.

- екологізація технологій в усіх галузях господарства;

- забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Екологічна політика держави реалізується через

- екологічні програми, спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на створення єдиної екологічної мережі тощо.³

- цільові національні, державні та регіональні програми. Наприклад, у Національній енергетичній програмі України до 2030 р. прийнято стратегію екологізації ПЕК, АПК, розвитку водного господарства.

- ПЕК: зменшення викидів, стоків та інших негативних впливів за рахунок економії електричної та теплової енергії → зменшення споживання енергоносіїв і використання небезпечних для природного середовища технологій їх видобутку і переробки.

- Стратегія екологізації АПК України передбачає:

∙формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів;

∙гармонійне поєднання механізмів дії економічних законів і законів природи з урахуванням лімітуючих факторів інтенсивності антропогенного навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти;

∙впровадження вимог щодо екологічної безпеки в сільськогосподарському природокористуванні;

∙забезпечення екологічно обґрунтованого застосування пестицидів і добрив;

∙формування механізмів економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення екологічних вимог;

∙розробка природоохоронних заходів на основі вимог міжнародного законодавства;

∙створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільгосппродукції на основі технологій біологічного землеробства;

∙підтримка екологічно сприятливого довкілля, інфраструктури та умов праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення;

виведення з використання малопродуктивних сілгоспугідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

-Екологізація водогосподарського забезпечення:

∙еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об 'єктів;

екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозних змін водних ресурсів;

∙планування і впровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;

∙пріоритетність економічних важелів у регулюванні водокористування, оптимальне їх поєднання з організаційними і правовими заходами;

∙запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у різних галузях економіки;

∙розвиток системи раціонального водокористування в соціальній сфери;

∙програмно-цільовий метод планування, прогнозування та організації водогосподарської діяльності;

∙дотримання міжнародних договорів та міжнародне співробітництво у використанні й охороні водних ресурсів;

∙залучення громадськості до обговорення, планування, контролю використання водних ресурсів.

Сьогодні поширюється міжнародне кооперування вчених у галузі охорони біосфери від антропогенних забруднень у рамках програми «Людина і біосфера», використанні біотехнологій у виробництві продуктів харчування, енергетиці та захисті біосфери від антропогенних забруднень, освоєнні космічного простору з господарськими цілями: розвідування корисних копалин, прогнозування клімату, моніторинг біосферних процесів, антропогенних забруднень біосфери, а також з метою запобігання небажаних наслідків природних стихій (пожеж, буревіїв, землетрусів, вулканів, цунамі тощо).

Основні напрямками екологічної політики:

- екологізація економічних реформ і управління;

- екологізація людської свідомості;

- формування ринку екологічних послуг.

Ідеологія управління екологічною безпекою передбачає⁵:

- екологічну відповідальність суб'єктів господарювання за стан довкілля - «забруднювач платить» - основний принцип національної екологічної політики;

- імплементація екологічних благ в систему суспільних цінностей поряд із традиційними матеріальними та духовними потребами;

- запровадження механізмів стимулювання підприємницьких структур та приватного бізнесу до участі у вирішенні екологічних проблем;

- розробка механізмів встановлення суб'єктів відповідальності за екологічні порушення та їх ліквідацію і відшкодування збитків;

- розробка регіональних екологічних програм вирішення природоохоронних проблем.

Поглиблення ринкових реформ має враховувати екологічні чинники: сприяння становленню національного екокапіталу, створення конкурентоспроможної екобезпечної економіки, встановлення ефективної системи контролю за діяльністю природних монополій, розробка механізмів адаптації до міжнародних вимог щодо оздоровлення довкілля та втілення їх у національних природоохоронних стандартах.